Вже, здається, всі видання, в тому числі ті, хто не має до кінокритики жодного стосунку, склали та опублікували свої списки заспокійливого перегляду, які можуть полегшити ваше перебування в карантині. І звісно, особлива увага приділена в тих списках серіалам: що може краще захистити від тривоги, ніж занурення в нескінченний наратив, який можна споживати запоєм.
Втім, навіть серіали мають властивість закінчуватися несподівано швидко, і тоді підсаджений на голку обмін культурних речовин вимагає нових. До того ж ті, кого задовго до епідемії коронавірусу вразив вірус фемінізму, не кожен серіал зможуть дивитися з легкою душею та без гримас. Попри те, що ситуація з гендерними ролями в кіно останнім часом суттєво покращилася, та й знаменитий тест Бехдель проходить все більше стрічок, місце стереотипам та винятково чоловічому фокусу залишається.
З думкою про це пропоную п’ять випробуваних на собі серіалів, які, з одного боку, є чисто розважальними й ідеально підходять для ексапістських утіх, а з іншого, порадують профеміністичних глядачок і глядачів жіночими образами та зображенням стосунків.
“Моторошні пригоди Сабріни”
(“Chilling Adventures of Sabrina”, США, 2018 – …)
Старші з нас можуть пам’ятати милий і простенький підлітковий серіал під назвою “Сабріна, юна відьма”, який транслювали в дев’яностих. Так от, це не він. І не його продовження. І не його рімейк. Обидва серіали беруть початок в коміксах видавництва “Archie Horror” про Сабріну Спеллман, напіввідьму і напівлюдину, яка розривається між світами чаклунства та сонної американської глибинки. На цьому подібність закінчується.
Власне, подібність “Моторошних пригод Сабріни” до однойменного комікса також обмежується скоріше персонажами і деякими мотивами. Сама історія Сабріни і її образ переосмислені радикально.
Що спокушає?
На відміну від комікса, де Сабріна виступає типовою “дівою в біді”, на яку на кожній сторінці сипляться дедалі жахливіші нещастя, серіал пропонує нам зовсім іншу юну відьму. В ньому Сабріна Спеллман – норовиста, самостійна (інколи з ризиком для себе і оточуючих), вільнодумна дівчина, яка не так розривається між світами магії та людей, як відмовляється вибирати, вважаючи себе в праві жити обидва життя, раз уже в ній течуть обидві крові. Вона швидко викриває лицемірство засадничої відьомської риторики, яка протиставляє відьом і чаклунів звичайним людям як повністю вільних від умовностей, незалежних, владних над самими собою. Що ж це за свобода, цікавиться Сабріна, якщо в шістнадцять років усі ми присягаємо на перший поклик Диявола виконати будь-яке його бажання чи завдання? Де тут свобода вибору, про яку всі так пишно розповідають?
Виразно сексистська ієрархія відьомського світу з чоловічою фігурою Диявола на чолі теж викликає у Сабріни опір, причому не лише внутрішній, а дуже активний зовнішній. Поступово її вперта непокора запалює інших жінок поруч із нею, і ми отримуємо неймовірну історію про віднайдення сестринства. Про віднайдення простої, але забутої істини: чоловіки не визначають жінок. Жінки стають жінками поруч із іншими жінками. Жінки черпають сили, знання, магію одна в одній. Дивно казати таке про підлітковий серіал, але це найбільш зворушливий гімн сестринству, який мені доводилося будь-коли бачити в масовій культурі.
Чого остерігатися?
Все-таки орієнтація на підліткову аудиторію дається взнаки, тому якщо вам геть нестерпно спостерігати за муками юнацької любові, нелогічними і невмотивованими рішеннями, відвертою нерозсудливістю персонажів – можливо, не беріться. Я не скажу, що цього добра в серіалі багато, але воно є. Окрім того, замисліться перед переглядом, якщо ви – людина віруюча. В “Моторошних пригодах Сабріни” ви зустрінетеся не з казковою магією a la Гаррі Поттер, а з добре розробленою версією сатанізму, з усіма похмурими наслідками. Втім, якщо ви, навпаки, ставитеся до релігії критично, це стане для вас плюсом: сатанізм у серіалі виступає дуже дотепною сатирою на християнство, відзеркалюючи та перекручуючи його.
“Мертвий для мене”
(“Dead to Me”, США, 2019 – …)
Дотепна чорна комедія про дружбу двох жінок, які зустрілися і зблизилися в терапевтичній групі для вдів і вдівців. У кожної з них своя утрата, але все не так просто, як здається на перший погляд. На шляху дружби їх чекає багато несподіваних відкриттів.
Що спокушає?
Якою б дикістю це не здавалося, але я досі часто чую міф про те, що жіночої дружби не існує. Тому кожен фільм, де в центрі сюжету саме жіноча дружба, здається мені безцінним. І видимо, не тільки мені: Netflix уже затвердив продовження цього серіалу на другий сезон. Історія цієї дружби божевільна, катарсис цієї історії взагалі карколомний – але це про справжню вірність і взаємну підтримку. В будь-якій ситуації.
Чого остерігатися?
Власне, особливо остерігатися в цьому серіалі нічого. Хіба чорного гумору, якщо ви не любитель_ка. Його тут багато. Ще може здатися на перший погляд, що фільм поганенько проходить тест Бехдель: його героїні розмовляють між собою здебільшого про чоловіків. Одначе це завжди бесіда-аналіз, бесіда-рефлексія, погляд у минуле, який із невблаганною, навіть жорстокою ясністю показує: не треба класти своє життя на вівтар шлюбу. Чоловік – не найголовніше, що стається з жінкою в житті. Не треба заради чоловіка жертвувати всім, що ти любиш, забувати і знищувати ту, ким ти є. Це найкоротший шлях до розбитого корита.
“Доктор Хто” (з 11-го сезона)
(“Doctor Who”, Велика Британія, 2018 – …)
Якщо ви не знайомі з цим легендарним серіалом, вам буде складно оцінити, що за квантовий стрибок він здійснив у 2018 році. “Доктор Хто” – напевно, один із найвідоміших та найтриваліших серіалів у жанрі наукової фантастики. Розпочався він у 1963 році та тривав безперервно до 1989 (!!!). Потім рейтинги впали, й серіал припинили. Одначе в 2005 році BBC наважилася дати серіалу друге життя – і він злетів знову! Ось уже п’ятнадцять років синя телефонна будка мчить крізь час і простір – і поки не планує зупинятися.
До чого тут синя телефонна будка? Саме так зовні виглядає космічний корабель Доктора – водночас і машина часу. Бо Доктор Хто – уродженець далекої планети Галіфрей, який самотою подорожує крізь час і простір, потрапляючи в халепи та підбираючи супутників. Супутники його неодмінно земляни – має Доктор сентимент до нашого суперечливого потворно-прекрасного світу. Виглядає Доктор Хто достоту як людина – от тільки має два серця, а будучи смертельно ураженим, не помирає, а регенерує, створюючи собі абсолютно нове тіло, навіть із дещо новою особистістю. Саме ця його особливість зробила Доктора неперевершеним серіальним персонажем – акторів можна міняти, а улюблений герой залишається.
Що спокушає?
Само собою, при такій довгій історії, серіал пережив неймовірну еволюцію в усьому – в сюжетах і цінностях, в манері подачі й типах персонажів. Від сексистських стереотипів 1960-х “Доктор Хто” доріс до постійної роботи з темами рівності та прав людини в нових сезонах. Але все одно, зробити у черговому перевтіленні Доктора Хто жінкою! Цей крок виявився багатьом фанам серіалу не до вподоби. Втім, саме це сталося 2018 року, коли Пітера Копальді в ролі Доктора замінила собою Джоді Віттакер. З приходом жінки на цю роль серіал невловимо змінився – стали іншими стосунки Доктора з його (тепер її) супутника(ця)ми, більш значне місце почали посідати теми боротьби з різними дискримінаціями, серед історичних постатей (а вони, як і годиться серіалу про подорожі в часі, з’являються в сюжетах регулярно), стало більше жінок, які зробили внесок у науку або інші “нежіночі” сфери. За цією зміною дуже цікаво спостерігати, кожна серія стає для мене підставою подумати про те, що означає бути жінкою в цьому світі, наскільки по-іншому жінки діють і мислять – але зовсім не так “по-іншому”, як це намагається накинути нам патріархат. Тому для повноти картини раджу подивитися не з одинадцятого сезону, а трохи раніше (наприклад, починаючи з п’ятого сезону, якщо є час і натхнення).
Чого остерігатися?
Якщо ви не любите старий добрий сай-фай, взагалі не беріться. Попри те, що серіал запустили наново (якщо будете-таки дивитися, не забудьте, що нумерація сезонів почалася в 2005 році знову з одинички), він весь являє собою один великий реверанс в бік наївної та високодуховної фантастики “золотої доби”. Вороги Доктора часто кумедні й картонні, а не страшні (хоча й бувають несподівано моторошні винятки), сюжети часом не дуже логічні (але бувають і блискуче закручені), монологи занадто патетичні (але бувають на диво зворушливі). Якщо ви загалом любитель_ка жанру, то все буде добре. Якщо ні – будете постійно думати, куди це вас занесло і як звідси вибратися.
“Богомолиха”
(“La Mante”, Франція, 2017)
Можливо, ви належите до тих, кому для відчуття затишку та безпеки треба подивитися якийсь безпросвітний нуар. Знаючі люди кажуть, дуже добре працює – на контрасті. В такому разі дуже рекомендую французький мінісеріал “Богомолиха”.
Що спокушає?
Це дуже вишукана, тягуча, чарівна та огидна історія того, як виникають монстри. Чи то в даному випадку монстрині. Адже головна принада цього фільму – заголовна героїня, серійна вбивця на прізвисько Богомолиха. Як ми знаємо, в реальності серед серійних убивць дуже мало жінок, одначе в кіно з цим образом в останні роки почали експериментувати. Головна героїня цього серіалу в виконанні Кароль Буке – найбільша його принада. Вона зачаровує і заворожує. З одного боку, вона – дуже стереотипна ідеальна француженка мінус грайлива легковажність: елегантна, вражаюче розумна, моторошно врівноважена. Більшу частину серіалу вона залишається для нас загадкою, хоча з’ясувати обставини її життя – така ж важлива задача серіалу, як і з’ясувати, хто ж здійснює ці жахливі вбивства. Бо ні, це не справа рук Жанни-Богомолихи – Жанна з перших же кадрів знаходиться за гратами. Серіал однаково добре працює і як психологічний трилер, і як детективна історія – заплутана, похмура та з несподіваними поворотами.
Чого остерігатися?
Загалом серіал не можна назвати дуже феміністичним. Він не проходить тест Бехдель, та й головний його герой – чоловік-слідчий. Якщо можна вважати хоч когось головним героєм там, де є блискуча Жанна. Саме заради неї та заради дбайливо створеної загальної атмосфери і рекомендую його подивитися, попри зазначене вище.
“Дракула”
(“Dracula”, Велика Британія, 2020)
Цей коротенький – трьохсерійний – мінісеріал, як ви вже здогадалися, знято за мотивами “Дракули” Брема Стокера, але не думайте, що це ще одна екранізація в довгій черзі екранізацій. Навиворіт тут вивернуто майже все – і вивернуто дуже вдало, як на мене. Красиво зняте, актуальне переосмислення з багатьма прихованими скарбами.
Що спокушає?
Моєю головною насолодою в цьому серіалі стало переосмислення образу доктора Ван Гелсинґа. Через нього цей серіал потрапив до цього списку, і принаймні заради нього (але не лише) він вартий перегляду. Нічого більше не казатиму, щоб не зіпсувати ефект.
Чого остерігатися?
Не всім прийдеться до смаку поворот подій, який починається з третьої серії – там на глядачів чекає велика несподіванка. Мені цей поворот радше сподобався, але для когось зміна декорацій може виявитися небажаною. А ще фінал здався мені трохи наївним.
Ще більше феміністичних серіалів – за посиланням.
Приємного всім перегляду! Залишайтеся вдома, бережіть себе та близьких і будьте здорові!
Вікторія Наріжна
