Дванадцять неймовірних жінок від Мар’яни Савки

Цього тижня стартує новий проект письменниці, головної редакторки «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки. Це цикл з 12-ти публічних інтерв’ю «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». Перша зустріч у рамках проекту відбудеться сьогодні у п’ятницю, 26 лютого, у Львові у дворику «Копальні Кави» (пл. Ринок, 10). Героїнею публічного інтерв’ю стане відома телеведуча Ольга Герасим’юк. А цінність, про яку розмовлятиме з нею Мар’яна Савка, – рівність.

«Я вирішила запросити до проекту 12 жінок, думка яких для багатьох у нашому суспільстві є авторитетною, а ще це люди, які свої слова підтримують діями, – розповідає Мар’яна Савка. – Серед запрошених до проекту жінок – Ольга Герасим’юк, Зоя Казанжи, Лариса Денисенко, Ірина Подоляк, Юлія Міщенко. Всіх імен не відкриваю, нехай буде інтрига. Ми довго жили у суспільстві, в якому ніхто не говорив про цінності як головні підвалини того спільного дому, який ми будували. Відтак будували кособокий дім, який дуже легко розвалити. Революція гідності лише зупинила цей безтямний процес, а загарбницька війна показала, як ці стіни падають і стають руїнами. І ми знову стоїмо на руїнах, і нам треба закладати нові підвалини. Поки для нас цінності – чесність, справедливість, рівність, людяність, милосердя – не стануть щоденною практикою, а не лише красивими словами, ми не зможемо збудувати повноцінне суспільство», – каже Мар’яна Савка.

Проект «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» передбачає 12 публічних інтерв’ю (щомісяця по одному інтерв’ю в одній і тій самій локації – у львівській «Копальні кави») з цікавими і впливовими жінками. Він має кілька завдань. Перше – озвучити важливі та болючі для суспільства теми. Друге – від розмови перейти до реальної допомоги. Цим проектом збирають кошти для ремонту і облаштування дитячої кімнати освіти і відпочинку у львівському Охматдиті. У форматі free donation людям, які прийдуть на зустріч, пропонують «оцінити» розмову. Усі інтерв’ю і додатково написані учасницями проекту есеї про цінності стануть книжкою, яка буде презентована навесні 2017 року.

Мар’яно, розкажіть для початку, хто або що підштовхнули вас розпочати цей проект?

Спершу мені спала на думку ідея таких публічних інтерв’ю, оскільки тема цікавить давно. Згодом подумали з колегами, що варто з цього зробити книжку, а тоді в процесі обговорення, з’явилася ідея наші зусилля також скерувати і для соціальної справи. А оскільки це будуть інтерв’ю з жінками, то тема материнства і дітей просто лежала на поверхні.

Зараз у лікарні «ОХМАТДИТ» у Львові в.о. головного лікаря – Вальдемар Надіжко. Він був тим лікарем-акушером, який приймав мого сина на світ. Коли я дізналася, що він очолив лікарню, то усвідомила наскільки це серйозний крок. Це величезна державна структура з низкою викликів.

Відразу після свого вступу на посаду він розпочав впроваджувати зміни, які підхопила команда молодих лікарів. Ці деталі дають розуміння того, що їм можна довіряти і варто підтримати.

У лікарні є понад 400 ліжок, але немає жодного затишного закутка, де можна просто сісти почитати чи повчити уроки. А діти там проводять не один і не два дні, інколи це місяці. Їм потрібен не такий казенний простір. Отож ми пішли в ОХМАТДИТ радитися і розпитувати, що їм потрібно. Ідея створити їдальню-читальну належить Андріані Мальській, лікарю цього закладу, асистентці кафедри пропедевтики педіатрії та медичної генетики ЛНМУ ім. Д. Галицького.

Звісно, вони стикнулися із тим, звідки ж узяти на це гроші. Тут з’явилися ми з пропозицією підтримати їх. Ми це робимо зокрема, щоб показати, що існує соціально відповідальний бізнес.

За нашою спиною вже кілька таких проектів. Зараз ми в процесі ремонту у бібліотеці селища Івано-Франкове: міняємо там підлогу і встановлюємо опалення.

Чому ви вирішили запросити тільки жінок?

Жінки мене надихають! Я взагалі вважаю, що жінки у нашому суспільстві не заслужено займають нижчі позиції, ніж чоловіки. До прикладу, їх досі набагато менше у парламенті. Жінки – це бігуни на довгу дистанцію, чоловікам часто бракує терпіння і вони відразу хочуть отримати результат. Мені здається, що у нас від природи закладена витривалість та пластичність. А ще зі свого досвіду бачу, що жінки – це носії цінностей, про які я і хочу поговорити зі співрозмовницями на запланованих публічних інтерв’ю.

Як ви обирали співрозмовниць?

Це ті, хто працює у сфері суспільної комунікації. Це жінки досить відомі, які виступають  рупором ідей та цінностей. У кожної з моїх співрозмовниць і власна аудиторія.  Чесно кажучи, я навіть не можу спрогнозувати чим іще обросте цей проект… Поки що книжка і благодійна допомога. Далі побачимо.

Це не перший ваш жіночий проект, ви свого часу були учасницею проекту «11 жінок» – збірки поеток…

Я люблю цифри! Якось придумала збірку «13 різдвяних історій», тепер 12 розмов з жінками. Гендерне питання в нашій країні все-таки актуальне, жінкам справді буває потрібна підтримка. Вона потрібна і чоловікам, але мені здається, що жінки частіше підтримують чоловіків, ніж навпаки. А от щоб жінка підтримувала жінку – це не цілком стандартна ситуація. Але це дуже важливо.

Інший жіночий проект літугруповання зі студентських часів “МЮННА ТУГА”, де були тільки поетки, ви свідомо тоді об’єднали лише дівчат?

Насправді так просто склалося, але це демонструє, що саме жінки в нашому колі були дуже творчими. І взагалі, у Львові багато сильних, творчих жінок. Покійний Ігор Римарук навіть говорив про феномен жіночої поезії у Львові. Це дійсно так.

Темою для публічної розмови будуть цінності і ви у своєму пості у Фейсбук написали, що «Ми довго жили у суспільстві, в якому ніхто не говорив про цінності». Як ви вважаєте, чому про це так довго не говорили?

Це питання я теж хочу поставити співрозмовницям. Сама ж думаю,що це була одна із наших базових помилок у суспільстві. Ми не говорили про цінності, відповідно, до кінця не розуміли, що ж ми будуємо. Я прекрасно пам’ятаю Радянський Союз, якраз, коли була студенткою, ламався цей державний устрій. Початок незалежності України ми дуже позитивно сприймали, хотіли, щоб нова країна була прогресивною. Але з часом усі відчули, що в країні відбувся злам і почалася депресія. У той момент зародилася чорна діра, яка засмоктувала усе суспільство. Саме тоді закладалися моделі подвійних стандартів, моделі кримінального суспільства, де, до речі, культивувався чоловік як «той, що рішає». Можливо, ми дійсно були не готові до незалежності або просто були надто інфантильні. Суспільство, звичайно, розвивалося, але це був дифузний розвиток, без організованої структури. Цінностями люди вважали «зв’язки», «силу», «гроші». Аж поки суспільство від напруги не вибухнуло Майданом і Революцією гідності.

Про цю рису українців гарно сказав Євген Глібовицький у своєму інтерв’ю, ми моментально створюємо паралельні інститути. Якщо щось не працює, наприклад, освіта, одразу паралельно запустили курси, репетиторів, ще щось…

Власне. Мені здається, що ми свого часу доросли до суспільства, в якому кожен вирішує свої проблеми самостійно, державна система не дає відчуття безпеки, навпаки, створює проблеми і небезпеки.

Перша тема вашої публічної розмови – рівність, чому вирішили з цього почати?

Це придумала не я. Я запропонувала Ользі Герасим’юк обрати «свою» цінність. Вона вибрала рівність. Це один із базових ідеалів європейського суспільства, поки що майже недосяжний у нашій країні. Взагалі, рівність – це загалом примарна річ, але суспільство мусить бути якось урівноважене. Не існує абсолютної рівності. Але ми маємо бути рівними перед судовою і правовою системою, в можливості отримати освіту, у гендерних питаннях. Зрештою, усвідомлення потреби в рівності між людьми – це визнання права на гідність для кожної людини. У наступних лекціях я б хотіла зчепити цінності свободи, відповідальності, милосердя.

Ви вже знаєте імена усіх учасниць циклу розмов?

Я маю цей список, але не хочу його до кінця озвучувати. Я б дуже хотіла, щоб була Зоя Казанжи, Олександра Бакланова, учасниця Несторівської групи – люди, які вже давно осмислюють цю тему. Будуть також несподівані учасниці, як от Юлія Міщенко, моя давня приятелька. Юля зараз працює над українським серіалом і докладає багато зусиль, щоб зробити наше телебачення україномовним.

Розмовляла Мар’яна Вербовська