Стосунки мачухи та пасербиці: які вони? Мачуховобія існує тільки у казках чи і у реальному житті? Про це та інше говорили під час дискусії, яку організувала кампанія проти сексизму “Повага”.
В обговоренні взяли участь:
Лариса Денисенко, журналістка, правозахисниця.
Журналістка Леся Вакулюк зі своєю пасербицею Терезою.
Лариса Денисенко: Якщо дивитися кінематограф, ми бачимо дуже мало позитивних зразків взаємин мачухи й дитини, де б всі почувалися добре. Образ вітчима, між тим, теж загрозливий, переважно йдеться про сексуальні домагання, але там немає отого жахливого казкового підходу. Натомість згадаємо ту саму «Попелюшку»: нещасний «зачморений» тато, який займається чимось, і навіть цього ніхто не пам’ятає, а мачуха – це така злостива пані зі своєю донькою, яка знущається і ставить якісь нескінченні завдання. От ви відчуваєте, що ваше ставлення до цієї теми сформоване казками? Чи згадували ви якісь казки, коли почали знайомитися одна з іншою?
Леся Вакулюк: Коли ми познайомилися, я не думала, що буду мачухою, а Тереза буде моєю пасербицею, бо я тільки починала зустрічатися з її татом і не думала тоді, до чого ця вся історія призведе. Але якось дуже швидко, коли ми почали зустрічатися з Андрієм, у нашому житті з’явилася Тереза. І я тоді не думала про те, що от я – мачуха, і взагалі я дуже довго звикала до цього слова, яке має дуже погану конотацію. І навіть нещодавно, коли я в якійсь розмові сказала, що я мачуха, Тереза зреагувала: «Фу, яке погане слово».
Тереза: Коли Леся почала зустрічатися з татом, мені навіть в голову не приходило, що мачуха – це має бути щось погане.
Лариса Денисенко: А ти читала казки на цю тему, і яке в тебе було ставлення до Попелюшки і до її взаємин із мачухою?
Тереза: Звичайно, її завжди було дуже шкода. Навіть зараз, коли в колі друзів кажеш «моя мачуха», у них одразу стають такі обличчя, що вони тобі співчувають. Дуже тяжко пояснити, що ми можемо бути насправді дуже близькими.
Лариса Денисенко: Коли дітям показують «12 місяців» або «Морозко», це викликає жахливі емоції, бо там показані страшні речі, коли мачуха відправляє дитину взимку по проліски, тобто йди мерзни і вмирай. Але Тереза сказала важливу річ, що можна бути близькими. Як відбувалася історія перших знайомств?
Леся Вакулюк: Я про існування Терези знала, а вона про моє перший час – ні. Ми не дуже афішували, бо я ще не знала, чи бачу в тих стосунках якесь там одруження в майбутньому. Але вона нас дуже швидко розкусила.
Тереза: Спочатку тато просто презентував Лесю як коліжанку з роботи, але згодом я почала бачити в нашій попільничці недопалки сигарет, хоча тато не курив, проте курила Леся. Я запам’ятала її сигарети і подумала: «А що ця подруга знову робила в нас на кухні?» В той момент я все зрозуміла.
Лариса Денисенко: Як при знайомстві зрозуміти людину одразу? Коли ви познайомилися, як ви одне одного почали відчувати?
Леся Вакулюк: Батьки Андрія – переселенці, живуть у Пущі-Водиці, і Тереза того літа була в них. Я запропонувала Андрієві приїхати до них познайомитися і сказала, що можу його привезти, а він підійде до Терези і зробить їй сюрприз. І от ми приходимо, Тереза, звісно, дуже рада бачити тата і не дуже рада бачити мене, відповідно вона запитала: «Що вона тут робить?»
Тут нас було троє: чоловік, я і дитина. І тут важлива роль чоловіка: його налаштування, його вміння говорити й доносити свої переживання, нормально пояснити це дитині. Андрій пояснив Терезі, що він її любить, але є й інша жінка, яку він теж любить, і хотів би, щоб Тереза її прийняла. Після цього стало легше, адже на початку спрацювали звичайні ревнощі. Тому, коли є якісь розуміння мотивів вчинків, тоді не ображаєшся, мовляв – я їй привезла тата, хотіла зробити сюрприз, а вона така-сяка. Зрештою, можна потім підійти і запитати: «А чому ти так сказала? Чому ти так вважаєш? Давай поговоримо». Дутися й ображатися – це по-дитячому.
Тереза: Загалом Леся – дуже терпляча людина. Я згадую себе в підлітковому віці і я б себе не витримала. Я була дуже недолюбленою дитиною, дуже замкненою, погано пускала до себе людей і часто була несправедлива з Лесею. Я могла наговорити щось таке бридотне у 13 років, щось вимочити, тому мені Лесю шкода.
Лариса Денисенко: Лесю, як ти тоді сприймала цю «нестерпність» і що ти робила для того, щоб ви все одно були подругами?
Леся Вакулюк: Коли ти намагаєшся зрозуміти, чому так людина чинить, тоді ти правильно сприймаєш цю позицію і можеш підібрати ключ до того замка. Ти ніби стоїш із величезною зв’язкою і перебираєш ті ключі. Коли це твоя рідна дитина чи твій брат, ти можеш гримати на нього, бо ти його знаєш із народження, а складність мачухи у тому, що ти знайомишся з дитиною, яка вже не немовлятко. А цій дитині було 12 років – вік, коли в голові все змінюється і відбивається на всіх довкола. І ти наче хочеш бути добрим, але слід бути ще і справедливим, адже є небезпека того, що коли ти будеш тільки добрим, тобі можуть вилізти на голову. Крім того, ти згадуєш себе в цьому віці, згадуєш, що робили твої мама і бабуся, і розумієш, що в них було терпіння. А якщо вони терпіли всі твої вибрики, то ти мусиш це все тепер якось відпрацювати.
Проте були часи, коли я вже ледь не опускала руки, я казала Терезі, що ти можеш бути експертом зі знецінювання. Бо я їй можу розповідати щось про неї, що вона розумна і працьовита, що є ось такі плюси, а ті мінуси можна десь виправити, а вона просто відповідає: «З мене нічого не буде, а ти це просто розповідаєш, бо ти мене любиш». Тобто ти годину говориш, що, давай, Терезо, повір в себе так, як вірю в тебе я, а в кінці це все множать на нуль.
Лариса Денисенко: Терезо, чого Леся навчила тебе, і чого, як ти думаєш, ти навчила її?
Тереза: Я багато в чому завдячую Лесі. Повторюся, що я була недолюбленою трохи злісною дитиною, я не могла навіть купити собі воду в магазині, бо боялася якоїсь інтеграції з людьми. Леся навчила мене відкриватися, я стала набагато впевненішою у собі, бо вона весь час мені нагадували про якісь мої успіхи, завжди в мене вірила. Я – чужа дитина Лесі, але вона дуже сильно мене любить, і це зробило з мене нормальну людину.
Чого я навчила Лесю? Можливо, терпінню.
Лариса Денисенко: Що ви любите робити разом?
Тереза: Якщо Леся не їде зранку на роботу, то я люблю зварити каву, Леся вважає, що я роблю смачну каву. І зранку трохи посидіти, поговорити годинку. Мій тато не так любить кави і не так любить розмовляти. А щоб ми щось таке разом робили… ми тільки триндимо разом.
Леся Вакулюк: Ми любимо подорожувати, правда, зараз із подорожами не дуже. Коли ми тільки почали зустрічатися з Андрієм, мені хотілося, щоб Тереза побачила те, що бачила я. І ми поїздили трохи по Чернігівській області, по Львівській. Тобто якщо в нас є якась нагода провести час утрьох, ми подорожуємо. Також ми їздимо на велосипедах.
Коли ти працюєш у дивному графіку, то якогось спільного проведення часу, якихось ритуалів сильно не виробляєш. От є нагода попити каву, ми за неї хапаємося. Поки був цей карантин, це було прекрасно.
Лариса Денисенко: Що означає для мачухи – захистити дитину?
Леся Вакулюк: Якщо, наприклад, Терезу хтось ображає в класі, я завжди запитую, чи потрібно наше втручання, наскільки ситуація серйозна. Вона зазвичай каже, що впораєтеся сама, все добре, не треба.
Є різні впливи: алкоголь, цигарки, ще щось, і ми не можемо вдягнути якийсь кокон. Я знаю, що батьки встановлюють на телефони якісь програми, які стежать за перепискою дитини, але я вважаю, що це якийсь нонсенс і це те, що називається – залізти в голову. Я навіть не додавалася до неї в Інстаграм, щоб вона не думала, що я за нею стежитиму, вона сама мене додала першою, і тільки нещодавно. І я не сиджу в неї на сторінці, не дивлюся її якісь коментарі – це її справа.
Захистити від усього іншого – тільки пояснити, чим це може бути погано. Пояснити, що якщо вона піде десь нап’ється, наколеться, нанюхається, то чим це може обернутися для нас і для неї.
Лариса Денисенко: Терезо, як ти вважаєш, чи потрібна тобі сексуальна освіта і що б тобі хотілося б знати про свій захист, про вміння говорити «ні», про сферу приватного життя і про допуску чи не допуску туди людей із різними мотивами?
Тереза: У мене в родині з сексуальною освітою було все нормально, не було ніяких табуйованих тем. Але в школах, на мою думку, цьому взагалі недостатньо приділяють уваги, і я розумію, що в моїх подружок здебільшого не такі стосунки за батьками. Я знаю, що вони не можуть говорити з батьками про секс, про якісь свої переживання. Коли в них з’являються хлопці, дуже часто це травматичний досвід, яким вони діляться зі своїми подружками, хоча варто було б говорити з батьками. Тому я вважаю, що в школах мають приділяти цьому більше уваги, вчити говорити «ні», вчити розпізнавати аб’юзивну поведінку, яка шкодить: коли дівчата думають, що це з ними щось не так, що я потерплю, нічого страшного. Але тут треба мати сміливість про це сказати, бо тобі дуже страшно в цей момент.
Леся Вакулюк: І коли дитина розповідає про таке, батькам не варто казати, що можливо сама дівчина не так поводилася, тоді дитина не відчуває вашої підтримки, вона не відчуває, що ви на її боці. Тоді вона думатиме, що це саме з нею щось не так, і це може закінчитися погано.
Лариса Денисенко: Терезо, як ти вважаєш, що треба зробити, щоб сексуальне виховання було не лише у підручнику біології?
Тереза: Я вважаю, що класу з 10 має бути такий урок як психологія, де можна було б розбирати стосунки на якихось моделях, робити репродукції якихось ситуацій у класі, просто пояснювати якісь основи взаємостосунків і сексуального виховання. Щоб це не було одноразово — прийшла якась жінка з центру і розповіла нам, як користуватися презервативами, а щоб це були саме уроки.
Лариса Денисенко: У США відзначається як день матері, та і день мачухи – це наступна неділя після Дня матері, навіть є рекомендації, як його святкувати. На ваш погляд, чи потрібно це виокремлювати, чи просто у День матері потрібно не забувати про тих дорослих жінок, які допомагають дітям почуватися убезпеченими і щасливими?
Леся Вакулюк: Я не думала про те, щоб був би якийсь окремий день. Мені б просто хотілося, щоб, коли вводиш в Google слово «мачуха», пошуковик одразу не викидав би «зла мачуха». Є вислів із «доброю мачухою», але він звучить також упереджено: «Добра мачуха, та все не рідна мати». Хотілося б, щоб зникло оце упередження і люди не сприймали як щось страшне, коли я кажу, що виховую дорослу доньку свого чоловіка. Поява самого дня мачухи – чи змінить це ставлення?
Більше можна переглянути у доданому відео.
Обговорення записала Алла Торчанська.
