Мова – саморегулююча система. Це знають усі мовознавці. Ще два десятиліття тому ніхто й не чув таких слів, як «гуглити» або «копіпастити”. Сьогодні вони вживаються чи не так само широко, як «шукати» або «переносити». Щоправда, ворд їх досі підкреслює, уважаючи помилками. Але цілком можливо, що пройде ще деякий час і ці слова також увійдуть до мовної норми. Плахти й очіпки стають архаїзмами, у вжитку з’являються браузери й логіни. Усе логічно.
З фемінітивами ситуація трохи складніша, адже дехто вважає, що вони в мові – зайві. Мовляв, цілком достатньо сказати «Лікар Олена Петренко» – і з контексту вже видно, що йдеться про жінку. Анна Ахматова, до прикладу, і взагалі не любила, коли її називали поетесою. У таких випадках вона виправляла співрозмовника: «Я – поет».
Загалом же процес формування мови – надзвичайно складна річ. І, звісно ж, тут не обходиться без політики та ідеології. «Повага» вже не вперше звертається до проблеми вживання фемінітивів. На сайті неодноразово звучали різноманітні думки з цього питання. Сьогодні ми вирішили поцікавитися в людей, професія яких – мовно-літературне середовище, настільки життєздатні фемінітиви, чи мають вони шанси на майбутнє і скільки часу має пройти, аби до них перестали ставитися, як до слів-покручів.
Оксана Думанська, письменниця, редакторка, філологиня (м. Львів)
На мій скромний погляд, сама жива мова це відрегульовує, а словники хай фіксують. Якщо є лікар-лікарка, вчитель-вчителька, герой-героїня, то може бути й мовознавець-мовознавиця (літературознавиця, мистецтвознавиця), видавець – видавчиня. До речі, у Маяковського: « з міноносцем міноносиця» – по-моєму, дуже вдало як одноразовий фемінітив.
Світлана Бондар, філологиня, викладачка кафедри журналістики (м. Одеса)
Я проти штучності в мові. Якщо слово “приживеться”, то й буде функціонувати. Але якщо ріже вухо своєю неприродністю, то силоміць насаджувати не варто. Мене як жінку жодним чином не принижує, коли мене називають викладачем, але й на “викладачку” я теж обізвуся – “Хоч горщиком нехай називають, лиш би в піч не саджали”. Ставлення до фемінітивів формується на основі двох позицій: визнання чи ігнорування феміністичних проблем, а також гнучкості мови та появи в ній новотворів як таких. Має значення й розуміння такого поняття як мовна картина світу. Якщо реципієнт не вбачає жодних проблем у тому, щоб на позначення професії вживати чоловічий рід, а не відповідно до статі, то він довго пручатиметься новотворам і принципово не вживатиме їх. Людина так улаштована, що на підсвідомому рівні пручається всьому новому, бо вбачає в цьому загрозу, тому для збереження відчуття стабільності відкидатиме нові словоформи. Сьогодні в українців дуже багато різноманітних проблем, тому є прагнення знайти стабільність хоча б у мові.
Богдан Пастух, літературознавець, філолог (м. Львів)
Мова лише тоді постає як жива мова, коли вона перебуває в активному стані пошуку, коли називає новітні явища, реагує на соціальні зміни. З̓ява фемінітивів якраз і є реакцією на зміни в мисленні. І оскільки мова насправді щедріша за землю, то вона легко добирає в акті називання свій відповідник. Штучно зробити це надто складно – живий мовний організм реагує так, як йому належиться. В даному випадку він фіксує зміну уявлень про роль, функцію та місце жінки в сучасному соціумі. Не думаю, що слід стримувати або ламати природний хід цієї фіксації. Якщо є внутрішня потреба її поставання, то чому ні?
Надія Баландіна, філологиня, професорка, спеціалістка з теорії мови (м. Полтава)
У зв’язку зі значними зрушеннями – соціальними, ідеологічними, політичними – українська інтелігенція стала пильніше придивлятися до мови і виявила, що в ній, як і в інших мовах, переважає андроцентрична домінанта. І кинулася її з ентузіазмом ламати, і не завжди виправдано. Гляньмо, наприклад, на такі, з першого погляду, маскулінні форми, як майстер, письменник, поет. Вони при глибшому розгляді є абсолютно нейтральними – ними традиційно позначають осіб обох статей – і чоловічої, і жіночої. Водночас, як тільки з’явилися форми майстриня, письменниця, поетка, активізувалася фемінна ознака. Номінативний потенціал останніх значно вужчий порівняно з маскулінними формами. Коли кажуть «Сьогодні полтавці святкують річницю Незалежності», то, попри виражену чоловічу родову форму полтавці (бо від полтавець), усі розуміють, що йдеться про осіб обох статей. Якщо ж сказати «Сьогодні полтавці і полтавки святкують річницю Незалежності», то лексема полтавці, вживаючись поряд з фемінною назвою, відразу набуває гендерної маркованості – чоловік – і втрачає узагальнювальну здатність. Психологічно тут спрацьовує прагматичний фактор – економія мовленнєвих зусиль. Де можна сказати те саме меншою кількістю слів, там людина обере лаконічнішу форму.
Щодо офіційного мовлення, то тут неважко спрогнозувати появу нових приписів. Так, з цього року шкільні підручники проходитимуть гендерну експертизу і я, як автор, повинна дотримуватися гендерної рівноваги: у доборі текстів (як їхніх авторів, так і героїв), у персоналіях, роботах художників, ілюстраціях, музичних творів і т. ін. Навіть у передньому слові до підручників рекомендують звертання «школярі і школярки» або «учні і учениці».
Такі слова, як “учителька” або “лікарка” уже ні в кого не викликають жодних сумнівів – вони міцно прижилися в мові. З “філологинею” чи то “мисткинею” – уже складніше. А що робити з “жінкою-послом” та “жінкою-пілотом” узагалі невідомо. Як ви ставитеся до новітніх фемінітивів? Варто пробувати їх утворювати там, де це не дуже природно виходить, чи все ж краще обмежитися дефісом і контекстом?
Оксана Думанська, письменниця, редакторка, філологиня (м. Львів)
У мої студентські часи «філологинями» називали лиш жартома, тому в мене асоціації з цим словом відповідні, а що стосується мисткині, майстрині, борчині (в спорті), то ці лексеми вповні прийнятні. Якщо ж є якийсь «опір матеріалу», – не слід насильницьки творити фемінітиви – вони не приживуться; жінка-посол, жінка-пілот можуть бути винятками, бо «посолка» чи «пілотка» – то хіба з кепкуванням… Як не добереш фемінітиву і до слова «персонаж», оскільки «персонажка» самим суфіксом надає жартівливого забарвлення.
Світлана Бондар, філологиня, викладачка кафедри журналістики (м. Одеса)
“Критикеса” і ” фотографеса”, як не мене, жахливі словотвірні утворення. Та й “фотографка” – не краще. Я брала участь у кількох тренінгах щодо дотримання гендеру в пресі – не пройняло. Немає у нашій країні цієї проблеми. Наші жінки цим не переймаються, бо є багато інших проблем. Інколи жінки навіть ображаються, коли їх називають доценткою чи докторкою. Результатом невдалого вживання фемінітивів може бути негативна конотація нейтральної лексики або навіть комунікативна девіація. Тому в комунікаціях із непідготовленою аудиторією краще взагалі не вживати фемінітивів. Особливо, як на мене, варто уникати немилозвучних слів. Але, якщо ви знаєте, що для ваших співрозмовників це принцирова позиція, то звісно що краще вживати навіть найекзотичніші словотвори.
Богдан Пастух, літературознавець, філолог (м. Львів)
Це цікаве питання. Тут усе залежить від конкретного випадку, якщо ж бути точним, то від конкретного жанру, в якому використовуватиметься відповідна лексема. Ми ж розуміємо, що ділове мовлення відрізняється від усного. Я говорю зараз саме про цю розбіжність. Та все ж утримувати штучно певну норму, тим паче у наш час лабільного закону – неможливо. Найкращою відповіддю на це запитання буде теза, проговорена Юрієм Шевельовим у передмові до свого ‟Нарису з сучасної української літературної мови” (Мюнхен 1951): ‟Не приписувати норми сучасній літературній мові, а встановлювати їх, виходячи з її конкретного функціонування”. Функціонування ми вже побачили, мовознавцям залишилося встановити певні правила, які органічно уживались би з внутрішніми законами нашої мови.
Надія Баландіна, філологиня, професорка, спеціалістка з теорії мови (м. Полтава)
Що б мові не нав’язували, у яке русло не спрямовували, вона зробить свій відбір, виходячи з традиції, звички. Звичайно, якщо це сильна мова. Пам’ятаю, як свого часу одній аспірантці не затверджували тему дисертації, тому що там було слово блогер – його потрактовували як жаргонізм і пропонували замінити на “користувач блогів”. А що було б, якби там була блогерка? Через рік-два блогер став рівноправним членом нашого слововжитку, хоча ворд його і надалі підкреслює – словникарі завжди трохи запізнюються з кодифікацією.
У зв’язку з фемінітивами поділюся поглядами через призму свого життя: я побувала в соціальних ролях школярки (учениці), піонерки, комсомолки, студентки, аспірантки, доцента, професора. Не змогла з об’єктивних причин стати школярем, учнем, піонером, комсомольцем, зате в аспірантурі в офіційних документах значилася як аспірант. Аспірантура стала екватором, коли з фемінних назв разом із науковим ступенем я перейшла до маскулінних – стала доцентом, професором. При цьому абсолютно нормально сприймаю титулування професорка, хоча професор подобається більше. У моєму науковому житті вживаються обидві номінації: чеські колеги титулують мене як pani profesorka, тоді як польські pani profesor. Цікаво, що в польській традиції учительок шкіл називають фемінною назвою – pani profesorka, а вищих – маскулінною. Щодо найвищого щабля у науковому табелі про ранги – академіка, то тут андрогенність практично непорушна. Важко уявити, що поряд з академіком колись з’явиться фемінна назва. Швидше, зникне звання академіка.
До речі, у мові засвідчено і протилежні процеси: доярка – дояр, стриптизерка –стриптизер, у свій час учені ламали голови над маскулінною формою, похідною від машиністки (друкарки) – машиніст. Зі зникненням друкарських машинок проблема відпала.
На вашу думку, як довго фемінітиви приживатимуться в мові? Через скільки років їх уже не вважатимуть чимось неприродним?
Оксана Думанська, письменниця, редакторка, філологиня (м. Львів)
Жодна віщунка не відповість – все залежатиме від активного чи пасивного вжитку, особливо в ЗМІ, на Інтернет-ресурсах і в художніх та публіцистичних книжках. Чим частіш оперуватимемо цими лексемами, тим більше надаватимемо їм прав.
Світлана Бондар, філологиня, викладачка кафедри журналістики (м. Одеса)
Приживатимуться лексеми по-різному: певні за рік-другий увійдуть до ширшого вжитку, а певні так ніколи й не займуть свого місця в лексичному доробку. Мовознавці, які підтримують ідею створення нових фемінітивів, повинні пояснити реальну необхідність у функціонуванні таких слів. Поки цього не буде зроблено, фемінітиви так і не ввійдуть до активного вжитку. Тільки через розуміння, а не через примус мають відбутися зрушення в цьому питанні. Прогнозувати ж активне вживання не візьмуся. За умови, що закінчиться війна і відбудеться економічне зростання в країні, це може статися за років 10–15, не раніше. Є ще можливість отримання серйозних західних грантів для покращення ситуації – приміром, у мові медіа, тоді це може статися швидше.
Богдан Пастух, літературознавець, філолог (м. Львів)
На це питання дуже важко відповісти. Усе залежить від подальшого укладу життя в Україні, та й не тільки. Якщо фемінізація не зайде у глухий кут, не вичерпає себе як ідеологія, то фемінітиви вже за кілька років будуть абсолютно прийнятними мовними формами. У свою чергу жінки зробили величезний стрибок у репрезентацію своїх можливостей. Якщо у 70-х р.р. ХХ-го ст.. штангіст, рекордсмен Власов, штовхав з плечей штангу вагою 100 кг., і це уважалося подвигом, то сучасна добре підготовлена штангістка запросто штовхає сотню кілограм, хоч і після анаболічного курсу, та все ж. Це говорить про те, що жінки вміють долати опір і відповідно заслуговують на те, аби мова ‟не забувала” про них.
Надія Баландіна, філологиня, професорка, спеціалістка з теорії мови (м. Полтава)
Гарні назви будуть підтримані носіями мови, штучно нав’язані – навряд чи, зважаючи навіть на потугу сьогоднішніх масмедій. Скільки не намагається канал СТБ привчити глядачів до певних інновацій, традиція бере верх. Можливо, незабаром ми й казатимемо “у метрі”, але що робитимемо з “шимпанзе”, “бра – на шимпанзі, на брі”? Хоча, знову ж таки, чехи абсолютно нормально в масмедіях повідомляють, що їхня “šimpanza“ стала улюбленкою зоопарку. Особисто я до такої інновації в українській мові не готова.
Сергій Осока
