Політикині в українських реаліях зіштовхуються з сексизмом у найрізноманітніших його проявах. Чиюсь роботу знецінюють, когось відправляють на кухню, а на когось вчиняють напади. Разом з тим жінки у різний спосіб вчаться протистояти та ламати стереотипи. Для когось зброєю стає гумор, хтось черпає сили у підтримці.
Ми зібрали для вас історії політикинь, які вважають, що варто ділитися своїм досвідом, аби все більше жінок не боялися пробувати свої сили у політиці.
Наталка Сербин, кандидатка від «Української Галицької партії» в міські голови Івано-Франківська:
«У Франківську у мене були сутички з чоловіками. Наприклад, я багато займалася контролем правоохоронних органів. Зіштовхувалася з тиском від прокурорів. Довгий час працювала і з учасниками АТО, з держслужбовцями, які частенько, нібито «ставили мене на місце», бо: «Ти ж жінка!». Якось один з прокурорів під час розмови з робочих питань сказав мені: «Що ти там робиш, у тій політиці? Тобі що немає чим зайнятися? Ходиш тут якимось контролем займаєшся». Не можу сказати, що це було приємно, але зараз у мене є певна загартованість.
Цьогорічна моя кампанія почалася з того, що конкуренти одразу почали дискредитувати мене, як кандидатку, використовуючи те, що я жінка. У Франківську, по суті, вперше висувається кандидатки у міські голови, до цього були лише чоловіки. У перші дні мої опоненти запустили кампанію, мовляв, я — лесбійка. Звісно, я на ці фейки не реагую.
Чоловіки, на мою думку, не вміють поводитися з жінками у політиці. Коли у чоловіка-політика з’являється опонентка, він реагує інстинктами: як би цю жінку знівелювати, принизити. У Франківську я бачу низький рівень професіоналізму чоловіків, а не жінок. Я не думала, що мій головний конкурент Руслан Марцінків буде вдаватися до цього, але така дискредитація почалася одразу.
Як професійна політикиня, я вже розумію, що це робиться, аби відвернути мою увагу від основної повістки, відволікти мене на питання, які взагалі не стосуються політики. Хочуть, аби я витрачала на це свій час, зусилля, ресурси. Тому я на таке не реагую.
Я не зустрічалася з упередженням до політикинь від жінок. Але сам образ жінки, як політикині, особливо на Галичині, досі доволі консервативний. Політикиню хочуть бачити берегинею у вишитій сорочці зі стрижкою каре або косою.
У нас ще дуже багато фальшу у політиці, коли людина не подає себе як особистість, не відкривається через свої цінності, а подає через одяг і придуманий образ.
Від рівності жінок та чоловіків виграють усі. Більше за посиланням
Сильна політика жінки полягає у тому, що ми не боїмося говорити про особисте. Ми можемо сміятися, плакати. Бути й особистістю у політиці, і мамою, і жінкою. Чоловік собі цього не дозволить. Але, мені здається, що у політиці дуже бракує життя та щирості. Жінка — та сильна сторона, яка може це все принести у політику. І тоді усі ці стереотипи з часом зникнуть.
Будь-який напад на вас — це ваша сильна сторона. Якщо на вас нападають, значить ви уже сильний суб’єкт у політиці. Єдине питання, коли на це реагувати та чи реагувати. Я вважаю, що треба прийняти удар, але дати собі час на те, щоб зважити усе, подумати над зручною позицією, щоб відстрілятися, сильно відстрілятися.
Відео розроблене Національним Демократичним Інститутом у співпраці з Повагою та агенцією Veedoo
Люди, які йдуть у політику, мають розуміти, що політика — це всебічна діяльність. Треба бути готовими до усього. Жінкам скажу, не бійтеся, не панікуйте. Чоловіки часто хочуть зіграти на наших емоціях, тому будьте спокійними, іноді зі сталевим поглядом, але все ж відкриті. Я щиро вважаю цю відкритість нашою перевагою».
Марія Нікітіна, депутатка Вижницької міської ради, Чернівецька область:
«Коли я балотувалася вперше, мені дуже пощастило з командою, яка мене неймовірно підтримувала. Звісно, я зіштовхувалася з несприйняттям. Адже люди були вражені, що жінка, ще й з інвалідністю, балотується до міської ради. Хоча для багатьох це було неприйнятним, я отримала дуже потужну підтримку, але не отримала мандат.
У 2016 році, коли почалася децентралізація, наша команда отримала підтримку громади та два мандати. І тут почалося найцікавіше. Кільком чоловікам з моєї команди не сподобалося те, що я отримала мандат. Вони чинили на мене дуже серйозний тиск. Вимагали, щоб я передала імперативний мандат одному з учасників команди, оскільки я, на їхню думку, недостойна бути депутаткою. Це було неприємно, складно. У якийсь момент, я думала просто віддати їм той мандат, хай роблять, що хочуть. Але мене підтримали мої друзі, колеги. Стали на мій захист, це додало сил. А сьогодні вже закінчується моя каденція, яку я вважаю доволі успішною».
Ірина Туровська, депутатка Дніпропетровської обласної ради:
«Мій шлях у політику починався з громадської діяльності, у саму ж політику я прийшла аж у 2010 році. Тоді чинився шалений спротив, який, на думку тих, хто його чинив, мав змусити мене відмовитися від політичної та громадської діяльності.
Тоді здавалося, що стеження — це щось зі світу детективів, але стежили за мною, за моєю родиною. Це було страшно. У 2012-2014 році кілька разів різали колеса моєї автівки, шкодили радіатор мого. Підпалювали й мій магазин. Звісно, кожного разу я зверталася до поліції, писала заяви. Але не було навіть відповідей на питання про те, чому справи закриті.
У 2015 році після одного з моїх виступів на місцевому телебаченні, де я відкрито розкривала корупційні схеми місцевої влади, на мене скоїли напад. Тоді мене жорстоко побили. Чи було мені страшно? Так, було. Але, мабуть, мужніх жінок і відрізняє те, що вони бояться, але йдуть далі. Я вважаю, це усе мене гартувало, робило мене такою, якою я зараз. Після усіх цих нападів з’являвся якийсь азарт, я ставала більш активною, навіть агресивною. Але я не здалася і продовжила свою політичну діяльність».
Руслана Родюк, керівниця департаменту кадрового та правового забезпечення Прибужанівської ради, Миколаївська область:
«Виклики завжди були й будуть. Але зараз я особливо відчуваю тиск. Я працюю у сільській раді майже чотири роки. Зіштовхуюся з намаганням людей зробити мою роботу та роботу мого відділу невидимою.
Стереотипи теж нікуди не зникли. Люди вважають, що жінки менш зосереджені, менш ефективні. Що мені допомагає? Це впевненість та підтримка команди, друзів, родини. І знаєте, чим більше на мене тиснуть, тим активніше я працюю. Жінки можуть зробити все. Немає нічого нездійсненного на шляху, який ми для себе обираємо».
Інна Ящук, депутатка Хмельницької обласної ради:
«Сама участь жінок у виборах — це шалений виклик. Жінку починають оцінювати з усіх сторін, наскільки тільки можливо. Для мене основним, першим викликом стала надмірна прискіпливість до жінки у порівнянні з чоловіками. Далі — нівелювання усього зробленого, намагання зробити мене невидимою. Третій виклик, з яким я стикаюся — це команда. Ми досі працюємо над формуванням своєї.
Для мене викликом є і підтримка жінок, яка насправді дуже важлива. Адже навіть, якщо ви не насмілилися зробити цей крок у політику, важливо підтримувати ззовні теж. Десь комусь, можливо, у душі шкрябає, що самі не прийняли це рішення йти на вибори. Але цінні й погляд збоку, і дружня порада.
Мені здається, що нам ще довго треба вчитися об’єднаності, щирому, відкритому діалогу, ще довго йти до відкритої демократії, співпраці та солідарності. Але ми маємо зараз унікальний шанс розвивати гендерну рівність в українській політиці. Маємо або долучати жінок, бути з ними разом або, якоюсь мірою, втрачати сильні позиції. Зробивши цей непростий вибір для себе, я хочу бути прикладом гідного, чесного шляху до гарного результату. Для того, щоб на наступних виборах не одна жінка балотувалася на посаду міської голови.
Пам’ятаймо, що ми під мікроскопом. І на нас дивляться не лише недруги та опоненти, а і молоді жінки, які у майбутньому можуть долучитися до розбудови нашого з вами майбутнього».
Олена Ніжельська, депутатка Сєвєродонецької міської ради:
«Неодноразово, коли я в раді підіймала суттєві та серйозні теми, пов’язані з фінансами, розвитком громади, від моїх колег чоловіків лунали поради (які, думаю, чула більшість моїх колежанок) про те, що краще б я йшла варити борщ чоловікові, краще б виховувала дітей, займалася будь-якими справами, на їхній погляд, не притаманними чоловікам, які нібито мають робити тільки жінки.
Мені допомагала моя внутрішня витримка. Я зрозуміла, що не варто реагувати публічно на подібні закиди. Я і досі дуже багато навчаюсь. Я змогла зробити так, аби мої колеги були вимушені цінувати мій досвід та знання, рахуватися з моєю позицією.
Неодноразово мені допомагало моє почуття гумору. Іноді влучна відповідь на сексистський закид надовго відбивала бажання втручатися у гастрономічне меню моєї родини».
Частину історій політикині розповіли на медійному онлайн-марафоні НДІ «Рівність у політиці».
Ана Море
