У Києві відбувся п’ятий Гендерний медіафорум, який організували Волинський прес-клуб і Гендерний центр Волині за підтримки Медійної програми Internews.
Журналістам із усієї України презентували результати гендерного моніторингу регіональних медіа, а також говорили про стереотипи й сексизм в українських медіа та соцмережах.
Окрім того, у межах форуму дискутували про гендерні упередження й дискримінацію в професійній галузі.
Ламає стереотипи учасник панельної дискусії, чотириразовий чемпіон України з синхронного плавання в категорії «мікс-дует», абсолютний чемпіон України Дмитро Мей, який обрав спорт, «не відповідний статі». Попри кпини в школі за нібито «дівчаче» хобі – бальні танці, хлопець не зупинився й пішов далі – у синхронне плавання.
– Це, звісно, тиснуло, але з часом мені стало все одно, що кажуть інші. Мені подобається це робити. Крапка, – зазначає юнак.
Згодом Дмитро Мей став першим представником чоловічої статі в синхронному плаванні. На той час хлопців в Україні в цьому виді спорту просто не було.
– Часи змінюються, і зараз люди спокійніше й лояльніше ставляться до хлопців у синхронному плаванні, – каже спортсмен. – Раніше, коли дівчина приходила в нібито «чоловічий» вид спорту, на кшталт американського футболу, усі казали, що це не її, що вона там забула, а нині 15 юнаків в Україні займаються синхронним плаванням.
– Те, що люди бачать у синхронному плаванні – це лише красива обгортка. Лише на перший погляд здається, що виконати все просто. Щоб створити кожну фігуру, потрібно докладати неймовірних фізичних зусиль, – підкреслює Дмитро Мей.
–Насамперед треба зробити так, аби хоча б у ЗМІ, у журналістських матеріалах жінку представляли як рівну з чоловіком, – каже ще одна учасниця панельної дискусії, депутатка Луцької міської ради Юлія Вусенко.
Коли пані Юлія лише стала депутаткою, її часто запитували, чи складно поєднувати материнство з роботою. Тож здебільшого інтерв’ю закінчувалися тим, як добре народна обраниця готує качку.
– Зараз мені неприємно, коли ставлять акцент на особистих якостях, а не професійних, – зазначає Юлія Вусенко.
Втім від колег у сесійній залі доводиться чути різне. У відповідь на запитання про доцільність використання коштів із міського бюджету депутатці доводилося отримувати «компліменти» зі шлейфом гендерних упереджень: «Нащо вам ті мільйони? У вас сьогодні дуже гарна сукня».
– Ми різні, але ми рівні, – заявляє пані Юлія. – Тому справді дуже важливо, як це подають засоби масової інформації, наскільки достовірна створена ними картинка. Мені прикро, що тільки-но жінки починають брати відповідальність за якусь галузь або ж заявляють, що можуть зробити щось самостійно, вони відразу стають кар’єристками й вискочками.
Обговорювали в дискусії й проблему віктимізації жертв насилля.
Те, що жертва «сама винна» – давній стереотип, – говорить капітанка поліції Алла Ралко, яка працює дільничною інспекторкою Великобагачанського відділення поліції Миргородського відділу поліції ГУНП в Полтавській області.
На думку пані Алли, постраждалих, звісно, судити не можна, але упереджене ставлення до жінок проявляється не лише в цьому.
– Наприклад, у моєму райвідділі немає жодної жінки на керівній посаді. Загалом є, але не керівники. Не знаю, як це пояснити. Може, малий райвідділ, а може, немає достойних кандидатур, щоб обійняли пост заступника чи очільника відділу. Або ж є відповідні претендентки, але бояться на такі посади призначати жінок. Адже незвично, коли здебільшого чоловічим особовим складом керуватиме жінка, – каже поліціянтка.
Дивним було для пані Ралко, яка побувала миротворицею у складі оонівського контингенту на Східному Тиморі та Кіпрі, і те, що в чоловічому колективі з жінками майже ніколи не вітаються рукостисканням. В ООН, яка активно просуває ідеї гендерної рівності, рукостискання – це поширена практика для обох статей, і там навпаки жінок заохочують вступити до лав миротворців.
Перша в Україні пожежниця-рятувальниця, старша прапорщиця Другої державної пожежної рятувальної частини, черкащанка Анастасія Клочко розповідає, що їй теж довелося зазнати гендерної дискримінації на роботі. Не всі чоловіки позитивно сприйняли те, що жінка працюватиме з ними на виїздах. Попри те, що пані Клочко – жінка досить сильна, у якої за плечима п’ять років спорту, один колега не захотів її вчити скручувати рукави.
– Як це робити? Знаходиш чоловіка, «валиш» у декрет. Ось і все. Я тебе вчити не буду, – почула вона у відповідь.
Інший же колега виявився толерантнішим та все їй показав.
– Усього можна навчитися, – зазначає Анастасія Клочко, – але підтримка близьких людей та медіа в цьому надзвичайно важлива.
Наталка Сіробаб
Фото зі сторінки ВОГО «Волинський прес-клуб» у мережі «Фейсбук»
