Від “господарки” становища до втрачання жіночого вигляду. Молодша наукова співробітниця відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Олена Донець досліджує радянські пропагандистські та рекламні плакати. Про те, як змінювався образ жінки у творах радянських плакатистів з десятиліттями та яким було ідеологічне підґрунтя цих перетворень, науковиця розповіла на лекції у столичному PinchukArtCentre. “Повага” розшифрувала найцікавіше з цього виступу.
Розповідь – від імені лекторки Олени Донець.
Плакат, по-перше, дуже близький для мене, тому що я працюю у відділі образотворчих мистецтв. А по-друге, радянські ідеологічні, а особливо політичні плакати засвідчують конструювання жіночого образу, яке відбувалося.
У 20-ті роки жінку зображували як господарку становища, від якої залежить майбутнє. Плакати будували на протиставленнях – що було до революції і що сталося зараз. Ми бачимо, що для жінок готували рай нового побуту. Тут і кухні, і пральні машини – все, що, як мислила радянська влада, потрібне для жіночого щастя. Був і спеціальний пральний порошок, який, як запевняв виробник, не псував ані руки, ані білизну.
Плакати зображували чистоту, порядок, доглянутих дітей. Також змальовували дитячі садочки – пояснювали, що жінкам не треба більше брати дітей на роботу.
На плакатах 20-х років жінки постають міцними, пишними. Їх ставили в центр композиції, на фоні жіночих демонстрацій чи будівництва. Жінки налаштовані рішуче.
Причому часто жінка стоїть над народними масами. І не просто бере участь у демонстрації, а відкрито заявляє про свої права. Є випадки, коли жінок на плакатах зображували з хустинками, пов’язаними так само, як на картині “Свобода, що веде народ” художника Ежена Делакруа.
Ми бачимо жінок, які читають чи вчаться читати на полі з дитиною. Це свого роду ідилія. Я звернула увагу, що на одній із робіт жінка бере за руку чоловіка, а не навпаки – незрозуміло, чи це помилка, чи емансипація.
Випускали додатки газет, а роботи художників використовували для агітації. Під зображеннями в газетах публікували редакційні вірші – ось, наприклад, російською мовою:
Нынче баба правит в доме,
Баба правит в исполкоме.
Творці такого редакційного листка обирали такий стиль викладу, бо думали, що посилюють “народну тему”.
Випускали у 20-ті роки й жіночі журнали. На їхніх сторінках відбувалися дискусії – наприклад, якою бути жінці, коли вона стала вільною, розкутою. У статті в журналі, який так і називався – «Женский журнал», від 1926 року йшлося: “Сьогодні дівчина з дитиною вільно заявляє про своє материнство”. Стаття підкріплювалася ілюстрацією на тему “Катерини” Шевченка – автори підкреслювали, що тепер жінка уникає подібного осуду.
Один із плакатних сюжетів змальовує радянський суд. За сюжетом, жінка вимагає від куркуля аліменти, показує дитину як “речовий доказ”. І вважає, що життя її забезпечене. Тоді був прийнятий закон про аліменти. За ним було неважливо, чи жінка у шлюбі: Якщо батьківство доведене, аліменти мають нарахувати. Але не все було так просто: навіть якщо суд присудив аліменти, не факт, що вона їх отримає.
Плакатисти закликали, щоб молоді пари спочатку йшли до лікарів і перевіряли здоров’я, а потім уже в РАЦС. Лякали жахливими наслідками.
Цікаво, що тоді ж з’являються на плакатах жінки-вчителі. Раніше це була чоловіча професія. Але поступово ми бачимо дедалі більше жінок-педагогів, жінок-наставниць.
На плакатах 30-х років пропагується типаж жінки міцної, витривалої. Тоді стає популярною тема боротьби з ворогом – внутрішнім і зовнішнім. Жінка набуває рис маскулінності.
Побутові плакати змальовували жінок, які прийшли віддати дітей у ясла. Якщо в 20-ті роки аборти офіційно дозволялися, то в 30-ті їх заборонили.
Плакати цього часу втілюють думку, що жінка вже є вільною, домоглася всього, чого потребувала. Кількість жінок у владі, в управлінні державою не відігравала ролі. Символ жіночої свободи – те, що вони не в хустинках.
Але на передній план висувається тема родини. Причому не родини як чогось інтимного, а як “сім’ї народів”, “сім’ї соціальної” на чолі з вождем. Вождь грає роль батька. Жінка стає залежною, попри те, що закони були прийняті хороші – вони не працювали.
Влада заявляла, що сталінська Конституція звільнила жінку, перетворила її на активну учасницю суспільного життя. Утім, присутність портретів Сталіна на плакатах нагадувала: без нього жінка не може бути вільною.
Цікавими є зображення жінок разом із технікою. На плакаті кінця 20-х років бачимо жінку, яка тільки опановує машину, вона біля керма. На плакаті 40-х років, жінка, більше схожа на чоловіка, вже за кермом сільгоспмашин.
На агітаційних плакатах часів другої світової бачимо, яку роль держава відвела жінкам: жінка-фронтовик, жінка, яка виготовляє снаряди, жінка, яка працює в полі. Жінки зображені задоволеними, усміхненими, чого в реальному житті не було. Посил – праця для жінок є легкою, тому що вони працюють для своїх чоловіків, які на фронті.
Жінка на радянських плакатах другої світової здебільшого є другорядною. Тобто вона благає вояків про захист, працює на заводах і полі для перемоги. Зображень, на яких були б жінки-снайперки чи жінки-льотчиці, я не пригадую – хоча такі жінки були в армії.
У повоєнний час професії педагога, лікаря стають дедалі більш жіночими, бо чоловіків не вистачало. Типажі – жінка-мати, жінка-вчителька, жінка-робітниця. Образи жінок стають більш традиційними, про жодну активність уже не йдеться. Особливість плакатів у тому, що тут дуже багато тексту, хоча плакат повинен сприйматися миттєво.
Жінок завжди з кимось порівнюють: ти повинна бути не просто доброю, ти повинна бути на когось схожа – на передовика виробництва тощо. Порівняння, нав’язаний стереотип стали проблемою для жінок у подальші роки.
Плакати закликали до материнства. Наприклад, є зображення жінок з 10-ма дітьми, яким дали нагороду. Ще одна особливість – плакати, присвячені виборам. В умовах однопартійної системи обирати не було з кого. Тож на плакатах зображували не кандидатів, а виборців.
Плакати 50-60-х років присвячені ролі жінки в родині. Жінка за покупками, за читанням партійної літератури разом із чоловіком і дітьми. І, звичайно ж, жінка-спортсменка. Відомим гаслом було “Щастя у праці”. Радянську жінку зображували такою, що отримує задоволення від роботи, а тих, хто доглядає за собою, веде дозвільний спосіб життя, критикували.
Якщо жінка не працювала, але мала чоловіка й дітей – це ще дозволялося. А якщо не мала дітей і не працювала, її вважали дармоїдкою. Якщо жінка була незаміжня, не мала дітей і їй уже виповнився 21 рік, мала платити податок на бездітність. І чоловіки так само.
На одному з плакатів жінку, яка не працює, а сидить у полі і не працює, грає на гітарі, художник назвав “пишною цяцею”. Це вважалося міщанством, суспільство такий типаж засуджувало.
Держава дбала, щоб харчування було здоровим. І неважливо, чи були ці продукти в магазинах – реклама існувала. Був ще один цікавий момент, на який хочу звернути увагу – плакати кінця 60-х років. Але на них іде реклама експрес-обідів зі знижкою 10%, тобто таким чином полегшували працю жінок. На іншому плакаті – реклама кулінарних виробів додому. Держава показувала – вона дбає про жінок, щоб жінка якнайменше витрачала час на приготування їжі. Ідея “прибрати жінку з кухні” була втілена навіть в архітектурі. Усі знають, які кухні у хрущовках – дуже маленькі. Була така ідеологічна політика – жінці нічого робити на кухні, для цього є кулінарія, заклади громадського харчування.
Жінці-колгоспниці на плакатах 40-50-60-х років огрядні, грудасті, але сексапільними їх не назвеш. На плакатах 70-х років жінки-колгоспниці помолодшали. Мабуть, змінилися завдання, роль жінки, яку їй нав’язувала держава. Якщо раніше молодість вважали дурістю, яка швидка минає, тепер вважалося: що чим молодша жінка – тим більше вона має шансів зробити професійну кар’єру.
У брежнєвський період влада заявила, що сформований радянський народ. І для того, щоб це підтвердити, жінок почали малювати в андрогенному образі. Важко зрозуміти, де чоловік, а де жінка.
Зображення стають узагальненими, обличчя – майже однаковими. Але вожді в політичному плакаті залишалися впізнаваними. Прикладом є плакат, де зображували спільноту людей на фоні портрета Леніна: обличчя в людей у натовпі однакові.
Підготував Григорій Пирлік
