Навіщо нам гендерна освіта?

Представництво «ООН-Жінки в Україні» в рамках одного з проектів проводило зустріч експертів проекту з гендерних питань. Завдання – надання консультацій Кабінету Міністрів України, низці міністерств – МВС, Міноборони, МінТОТу, Мінрегіонбуду, Мінсоцполітики, іншим державним структурам щодо впровадження гендерної складової в реформи. На цю зустріч були запрошені й партнерські громадські організації «ООН-Жінки», які разом реалізують програми, спрямовані на гендерне інтегрування в роботі ЦОВВ.

У результаті зібралася чимала компанія, і хтось із присутніх пожартував, що в одній залі знаходяться майже всі українські експерти та експертки з гендерних питань. На щастя, це було перебільшення. Водночас варто відзначити, що сьогоднішня потреба в професійних і підготовлених фахівцях, які розуміються на гендерній проблематиці, уміють здійснювати гендерний аналіз, застосовувати гендерні індикатори, формувати гендерно орієнтовані бюджети, робити гендерні аудити або гендерні оцінки прогнозів та виявляти гендерні маркери, набагато перевищує кількість експертів! І така ситуація є ще гострішою в регіонах, де з обертами реформи децентралізації зростає потреба у спеціалістах, які володіють, серед іншого, і такими знаннями.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вимоги депутата Хмельниччини — go to Russia

Що ж, це не випадково. Абсолютна більшість нас, тих, хто допомагає посилювати гендерну складову державної політики, є самоуками, які починали з читання феміністської літератури й відкриття засад гендерної теорії в роботах філософів, психологів і соціологів. Або ж із тренінгів, які проводили громадські та міжнародні організації. Це дуже хороший досвід. Але такі методи не вирішують питання задоволення попиту на фахівців із різних галузей (економістів, юристів, військових, правоохоронців, педагогів, психологів, соціальних працівників), які водночас мають знання гендерної теорії і практики.

А такі фахівці дуже потрібні! Уже введені й продовжують вводитися посади радників із гендерних питань у підрозділах сектору безпеки та оборони, створюються окремі сектори 1 відділи з гендерного інтегрування (як, наприклад, в МВС та Національній гвардії). Очікуються зміни до порядку здійснення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів, відповідно до яких (дуже сподіваюся!) ця відповідальність буде покладена на центральний орган виконавчої влади – головний розробник акту. Тож мова не лише про міністерства, а й про ЦОВВ.

Разом із тим, на рівні областей і громад збільшується кількість прикладів розробки та прийняття гендерно орієнтованих бюджетів, які підвищують ефективність та цілеспрямованість використання коштів, що видно й неозброєним оком. І нові громади та органи місцевого самоврядування, бажаючи перейняти досвід, потребують консультантів та експертів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Охорона материнства: які кроки має зробити Україна

В Україні зараз склалася та унікальна ситуація, коли є суспільний попит, який поки не знаходить адекватної відповіді системи освіти й підготовки кадрів.

І йдеться зараз не про спонтанні тренінги. Тренінги як форма навчання мають повернутися на притаманне їм місце – отримання практичних навичок, прикладних знань або цілеспрямованої зміни ставлення до проблеми. Ідеться про системні курси в магістерських програмах, школах, на кшталт «Державна гендерна політика» або «Гендерна інтеграція в державній політиці» та інші.

Є нагальна потреба у відкритті магістерських програм із гендерних студій, причому максимально наближених до державного управління та аналізу державної політики. Остання ідея закладена в «Стратегії гендерної освіти. 2021», яку потрібно затверджувати та втілювати в життя. Є позитивний і системний прецедент – пілотна програма в дев’яти вищих навчальних закладах сектору безпеки та оборони щодо включення гендерної складової в підготовку фахівців усіх рівнів.

Державна соціальна програма із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків зобов’язує ввести курси з гендерної проблематики для студентів спеціальностей «Журналістика» та «Маркетологія». І це буде дуже позитивний крок, щойно він втілиться в життя. Зрозуміло чому – бо сексистські публікації, вислови, зображення дуже поширені в інформаційному просторі, вони створюють живлюще тло для інших виявів гендерної дискримінації.

Дуже важливо зрозуміти методологію включення гендерної проблематики в навчання. І це є викликом для фахівців із питань гендерної освіти. Як краще організувати її? Які кроки необхідно зробити, щоб гендерний компонент увійшов до навчальних програм? Адже курси та предмети з гендерної проблематики потрібні й іншим фахівцям, перш за все, державним службовцям. Тут ключова роль –  у Національної академії державної служби. Адже знання в період реформування вирішують дуже багато! Тож думаємо та навчаємося!

Урядова уповноважена з питань гендерної політики

Катерина Левченко