Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Жіноча логіка» і «сама винна» — гендерні штампи в українських медіа
Статтi

«Жіноча логіка» і «сама винна» — гендерні штампи в українських медіа

Стереотипи міцно засіли в головах багатьох людей. І якщо дехто розуміє, що світ змінюється й відповідно до цього зазнають змін соціальні ролі чоловіків і жінок, то інші вперто повторюють, що місце жінки на кухні.

В історії знаходимо безліч гендерних стереотипів, починаючи з того, що жінка ще з часів первісного ладу виконувала роль берегині домашнього вогнища, втім просто можна довести протилежне. Цей гендерний штамп плекали протягом довгих років, доки все не змінила війна – саме в цей час жінки довели, що можуть виконувати будь-яку чоловічу роботу в тилу. Попри це, і сьогодні гендерні упередження систематично відтворюють у навчальній літературі, починаючи з «Абетки», де хлопчики зображені з велосипедами, а дівчатка й мами з каструлями.

Олена Стрельник

Гендерна дослідниця, авторка книги «Турбота як робота» Олена Стрельник у своїй лекції «Слова, що мають значення»: як медіа можуть (не)відтворювати гендерні стереотипи» підкреслює, що суспільні штампи інколи навмисне, а подекуди й несвідомо відтворюють і в ЗМІ.

До прикладу, стереотип, що неоплачувану хатню роботу має виконувати жінка, а чоловік може їй лише «допомагати», часто зустрічаємо в медіа. І зараз на шпальтах газет чи Інтернет-видань можна знайти сексистські анекдоти про жінку за кермом чи заголовки на кшталт «Блондинка спричинила ДТП».

На гендерному форумі пані Олена оприлюднила, як вона сама зазначила, не дослідження, а, швидше, свої спостереження присутності гендерних стереотипів у медіапросторі.

На прикладі кількох ілюстрацій, заголовків і текстів гендерна дослідниця разом з представниками ЗМІ аналізували, як не треба писати.

– Направду, місія журналістів та журналісток дуже важлива. Допоки ми вживаємо в повсякденні фрази «жіноча логіка», «чоловіча дружба», доти світ буде таким, яким ми його маємо, тобто не дуже справедливим, – резюмує соціологиня.

Гендерний стереотип – схематизоване й спрощене уявлення про жінок і чоловіків. Слід зауважити, що такі штампи можуть бути як позитивними, так і негативними, вважає полтавська дослідниця. Наприклад, що жінки більше, ніж чоловіки, схильні до емпатії тощо.

Але коли йдеться про упередження, приємного в стереотипах мало: забобони на кшталт «жінка на кораблі – до нещастя» тощо.

– Звичайно, поступ в Україні є, і, зокрема завдяки представникам медіа, таких упереджених печерно-сексистських речей ми вже не побачимо. Проте, на жаль, час від часу вони виникають, – говорить Олена Стрельник. І відразу наводить приклад заголовка: «Під Франківськом блондинка в’їхала в натовп».

Гендерна дослідниця виокремила три основні стереотипи, які можна зустріти в медіа.

Поділ на чоловічу й жіночу роботу

Як відомо, у грудні 2017-го Верховна Рада скасувала наказ міністерства охорони здоров’я, який забороняв українським жінкам працювати на роботах із важкими та шкідливими умовами праці. Утім і зараз навколо цієї теми точаться запеклі дискусії.

Багато хто вважає, що зняти це табу означає змусити жінок тяжко працювати фізично.

Пані Олена акцентувала, що подекуди входження жінок у чоловічі професії медіа презентують хибно. Зокрема, це найпомітніше, коли пишуть про жінок у лавах Збройних сил України.

– На офіційній сторінці прес-служби штабу АТО 2015 року до Дня захисника Вітчизни з’явилося «миле» привітання, де дівчата (до речі, у військовій формі) поздоровляють чоловіків з цим святом, – розповідає соціологиня. – Очевидно, дівчата на цій світлині уособлюють жінок, які теж є захисницями, але, попри це, їм у цьому тексті немає місця.

Пані Олену тішить, що зміни в цьому напрямку відбуваються стрімко, адже вже минулого року напередодні Дня захисника Вітчизни Президент Петро Порошенко наголосив, що це не тільки чоловіче свято, а й жіноче.

Часто ЗМІ, висвітлюючи тему служби в АТО, забувають про професійні якості жінок і акцентують увагу лише на їхній зовнішності (конкурси на кшталт «Красуня АТО» тощо) або репродуктивних функціях.

– Про Надію Савченко як про першу жінку-пілотесу в українській армії медіа писали в заголовках «Я дітей народжувати не буду», «Надія Савченко відмовилася ставати матір’ю». Уявити щось схоже стосовно чоловіка-військовослужбовця, напевне, неможливо, – каже дослідниця.

Окрім того, у людей у голові міцно засів стереотип, що робота – це серйозна справа, за яку мають платити гроші.

Домашню ж роботу та догляд за дітьми, які в Україні здебільшого лягають на плечі жінки, важливим заняттям не вважають.

Тож тоді, коли держава звільняє жінок від тяжкої роботи в шахтах, ніхто не звільняє їх від виконання досить складних домашніх обов’язків.

– Складається така ситуація: у 59% українських сімей дітей виховують жінки. Тільки 2% батьків беруть у нашій державі відпустку з догляду за дитиною. Середня кількість часу, яку проводить жінка за домашньою роботою, – це 24 години на тиждень, – розповідає гендерна дослідниця.

Чоловіки затято переконані, що домашню роботу мають виконувати лише жінки. Такі стереотипи несвідомо можуть відтворити і в ЗМІ. До прикладу, журналістка одного видання зазначила, що чоловіки жінкам «допомагають» вести домашнє господарство, тоді коли мали б ділити обов’язки порівну.

У журналістки сайту «Коло» Ніни Король у матеріалі «Тато в декреті» було добре те, що в ньому чоловіка, який пішов у відпустку з догляду за дитиною, не екзотизують та не героїзують, каже пані Олена.

– Тональність має бути така, щоб подати це як норму цивілізованого суспільства, справедливий поділ ролей, – уважає науковиця.

«Жінка – це тіло»

Часто ЗМІ послуговуються думкою, що головна жіноча якість – це краса, решта вторинне.

Шпальти газет та Інтернет-видань досі рясніють заголовками «Взводом на передовій керує чарівна дівчина».

Схожі заголовки подибуємо, коли говорять про жінок у політиці: «Раду замінували секс-бомби». Також журналісти звертають увагу, хто з політиків після депутатських канікул схуд, хто погладшав, і здебільшого фокусуються на жінках, зазначає дослідниця.

– Варто лиш згадати, що писали в ЗМІ про Анастасію Дєєву після її призначення заступницею Авакова, – каже Олена Стрельник.

Таких стереотипів у ЗМІ – безліч: як, наприклад, «бережіть чоловіків», бо всі знають, що середня тривалість життя чоловіків менша, ніж у жінок, але не беруть до уваги, що різниця в тривалості життя зумовлена саме зовнішніми обставинами (ДТП, смерть від алкоголізму, надзвичайні ситуації тощо).

– Якщо ми подивимося на статистику рівня смертності серед чоловіків, які померли від різних чинників, варто звернути увагу на загадковий клас «зовнішні причини смертності», від яких рівень летальних наслідків дуже високий.

До цих причин належать ДТП, алкогольні отруєння, насильство, суїциди, – підкреслює пані Олена. – Так-ось, десятирічний розрив тривалості життя українських жінок і чоловіків спричинений саме цими зовнішніми чинниками. Саме через надзвичайно високу смертність українських чоловіків у віці від 30 до 45 років від зовнішніх причин ми маємо таку низьку середню тривалість їхнього життя.

До слова, у Швеції чоловіки теж живуть менше, ніж жінки, але лише на 3 роки. Із цього випливає, що, маючи бажання, цю різницю можна скоротити й у нас, адже основна причина смертності – не хвороби.

Упередження – «сама винна»

І одразу наводить приклади, як висвітлювали ЗМІ теми зґвалтування Ірини Крашкової у селищі Врадіївка Миколаївської області та Оксани Макар у Миколаєві.

Олена Стрельник зауважує, що часто в журналістів, які пишуть про зґвалтування, з’являються запитання щодо моральності самої жертви.

– Є таке визначення «культура зґвалтування» – це система поглядів, які виправдовують або унормовують насильство над жінками, – каже гендерна дослідниця.

– І коли ми ставимо запитання щодо способу життя, моральності чи аморальності жертви, ми таким чином беремо участь у тому, що називається культурою зґвалтування.

Олена Стрельник дала конструктивну пораду медійникам, як уникнути схожих штампів-упереджень.

Якщо є сумніви щодо гендерної чутливості заголовка, вона радить замінити особу, про яку йдеться, на представника/представницю протилежної статі. І ви тоді вже навряд так скажете: «Бажаю тобі чоловічого щастя» чи «Блондин в’їхав у стовп».

Такий самоконтроль для ЗМІ та активна робота в цьому напрямку – ще один спосіб наблизитися до міжнародних організацій, зокрема Ради Європи, які вже давно працюють над подоланням гендерних стереотипів, активно долучаючи до цього медіа.

Авторка: Наталія Сіробаб

Ілюстрація: Катерина Лазнюк

Схожі записи

Чому важливо ратифікувати Стамбульську конвенцію: думки нардепок та експертного середовища

Клаудія Голдін отримала Нобелівську премію за дослідження про роль жінок на ринку праці

«У тебе висохлі мозги»: в Україні вперше за сексизм звільнили чиновника