Авторка: Ольга Ткаченко Джерело: persha.kr.ua Ще кілька років тому Людмила Білокоз була керівницею гуртка та заступницею директора в Центрі дитячої та юнацької творчості “ЗОРІТ” у Новоукраїнці – разом зі школярами готувала до друку черговий номер дитячої газети, реалізовувала чергову ініціативу. Уже сьогодні вона – заступниця міського голови з питань регіонального розвитку та інвестицій. Хоча колеги її називають “заступниця з креативних питань”, а голова громади жартівливо представляє її на форумах як “продукт децентралізації”. Пані Людмила зараз шукає проект для майбутньої реалізації, через дві хвилини телефонує щодо ініціативи молоді, а через півгодини в іншій частині міста готуватиме документацію для ще чогось цікавого. Вона завжди посміхається і кудись біжить. Із святкових подій громади у Людмили майже немає фотографій. Її колега каже: “Швидкість затвору об’єктива не встигає за переміщеннями заступника з креативних питань”. Справді, складається враження, ніби ця жінка має невичерпну енергію, якою просто заряджає своє оточення. Вона не любить про себе розповідати, але вічно може говорити про проекти, молодь, розвиток громади і те, які можливості відкриває для громади об’єднання. Корінна новоукраїнка 37-річна Людмила Білокоз має дві вищих освіти – вчитель української мови та літератури, соціальний педагог. Каже, що за жодним із дипломів не працювала, адже відразу пішла у позашкілля, де і бачила своє майбутнє. Першою її роботою був гурток “М’яка іграшка”. Проте, коли керівниця ЦДЮТу помітила у Людмили здібності до організаторства – перевела в гурток “Ігротехніка”. Згодом у рамках наступної посадової сходинки “Журналістика” вони готували до друку дитячу районну газету, яка виходила два роки. Потім почалася робота із учнівським самоврядуванням – саме цей вихор закрутив Людмилу з головою, став її покликанням, і навіть на новій посаді вона не полишає цієї справи. Чоловік Людмили Тимофій обіймає посаду начальника управління ЖКГ у міськраді Новоукраїнки. У фанатизмі до роботи – їхні планети йдуть по одній орбіті. Знайомі кажуть, що це родина – скупчення шаленої енергії, яка призвела б до ядерного вибуху, якби вони так вміло не спрямовували її у правильне русло. Син – 15-річний Тимофій Тимофійович – голова обласного парламенту дітей. Взявши приклад батьків в управлінстві, він знайшов собі роль у самоврядуванні. Поки що у дитячому, але Людмила каже, що син бачить в цьому і своє майбутнє. Навіть передумав здобувати медичну освіту: “Після оголошення переможця він дітям сказав, що вони поїдуть на міжнародні дебати, потім у Верховну Раду. Озвучив їм усі ці можливості, похвалив за чудову організацію форуму, і потім каже: “А на кінець про не дуже приємне скажу”. Директор уже насторожилася, очікуючи таки ложку дьогтю. Але Олександр Олександрович сказав: “Якщо дівчина гарна, розумна, креативна, то що їй пропонують?”. А усі мовчать, бо знають, що наш міський голова одружений. А він каже: “Посаду”. Усі були просто шоковані – без перебільшення. Це було так красиво. А в мене був шок. Я відразу погодилася – не вагалася зовсім”, – з посмішкою згадує Людмила Білокоз. Пропозицію посади Людмила прийняла з умовою – залишити за нею можливість вести молодіжні проекти. Адже саме молодь вона називає своїм мотиватором – це покоління, за яким майбутнє. Людмила Білокоз каже, що, крім гучного слова “інвестиції”, важливу ланку в її посаді займає “розвиток громади”. А це, на думку жінки, напряму залежить від відкритості влади і якості роботи з людьми. Адже саме люди – головний і незамінний ресурс громади: Окремий незалежний сегмент життя будь-якої громади – молодь. Це люди, які прийдуть на вибори завтра. Але вони – не електорат, увагу яких необхідно підкорювати. Це, ніби паростки, які треба загартовувати до сучасного клімату і не варто привчати до тепличних умов. Це люди, які робитимуть свій вибір завтра – обиратимуть свою долю чи майбутнє селища, міста, країни. Новоукраїнка – це громада, влада якої змогла зробити молодь своїми партнерами. Залучати замість “віддавати” і давати вибір замість показувати “як повинно бути”. Людмила Білокоз каже, що згоджувалася займати посаду заступниці лише з можливістю продовжити роботу з молоддю, адже це ті люди, які мотивують її і допомагають розуміти, яке сучасне та майбутнє потрібне їхній громаді. За словами жінки, працюючи з молоддю, вона згадує свої 15 років. Тоді їй не вистачало можливостей і, умовно кажучи, визначеності, стабільності. А зараз, щоб знайти можливості достатньо просто зрозуміти, чого ти прагнеш, молоді достатньо дати інструменти визначеності. Вони – партнери, а не “юне покоління”, і можуть на рівні із дорослими будувати свою громаду. Прикладом результативності принципу партнерської роботи молоді і влади є проект “BASKET”. Діти самі зробили усе – від розробки проекту до організації офіційного відкриття. А владу запросили лише як гостей, не попередивши про формат події. Зрештою, змусили голову громади та його заступницю побігати за м’ячем. Для цього довелося зняти образ ділових людей і приміряти ролі підлітків. Людмила Білокоз навіть зачіску відповідну зробила – два хвостики, як звично було ходити в школу. Пані Людмила каже, що робота з молоддю, зокрема, такі події, як відкриття BASKET, дає їй особливий політ: Інститут ініціатив, на думку заступниці міського голови, стане ще одним щаблем можливостей – для іншого покоління зараз або ж для молоді, яка матиме куди повертатися після закінчення вишів. Новоукраїнська ОТГ – немає полонин і розкішних лісів, які можна було б використати як мальовничі куточки. Проте у цій громаді точно знають, як розбудувати чарівне селище задля комфорту мешканців, які готові складати цей пазл для себе ж. Якісний рівень життя – головна мета децентралізації і кожного керівника, який наважується стати на чолі об’єднаної громади.
Посада без попередження
Люди – наш головний ресурс
Молодь як партнери
“…але найкраще було те, як ти тікала від м’яча”
Люди повертатимуться у громаду
Мотивація можливостями: як керівниця гуртка у Новоукраїнці стала заступницею голови громади
Матеріал-переможець конкурсу від Інституту розвитку регіональної преси та Українського кризового медіа-центру.
“Я надзвичайно люблю своє місто, люблю свою громаду, людей, які тут проживають. Не люблю великі міста і пасивних людей – тих, які вболівають тільки за себе. Моє хобі – це моя робота з молоддю”, — із цих слів пані Людмила починає розповідь про себе.
“Ми впевнені були з дитинства, що він буде лікарем-практиком. Наприклад, хірургом. Але посмакувавши оцією громадською активністю і поглянувши на результат своєї роботи, він мені сказав: “Ти знаєш, мам, я не буду йти на лікаря”. Я здивувалась, бо він стільки років готувався – зараз уже 10 клас. Він каже, я хочу займатись далі тим, чим займаюсь зараз. Я назвала приклади, коли депутат паралельно працює або має іншу освіту. Але син хоче займатись цим професійно”.
На той час Новоукраїнська ОТГ недокументально працювала уже рік і чекала на вибори. Паралельно з тим жило учнівське самоврядування, школярі якого разом із наставницею Людмилою Білокоз почали шукати ідей для цікавого проекту.
“На слуху тоді була децентралізація. Багатьом було незрозумілим це поняття. Я теж знала про неї якісь досить загальні речі. Молодь почала мене запитувати: що це, яке майбутнє цих реформ. Ми вирішили, що нам треба додаткові знання. І пішли до голови громади”.
Із цього почався проект “Центр розвитку ініціатив молоді Новоукраїнської громади”, підсумком якого був форум та презентація напрацьованих ідей. 28 учасників проекту дітей представили 6 проектів бачення конкретних змін у рідному місті і самі ж відкритим голосуванням обирали переможця. Перемогу здобув проект «BASKET» – створення сучасного баскетбольного майданчика. (Автори: Білокоз Тимофій, Вороніченко Анастасія, Мазур Софія, Стеценко Тетяна, Вороніченко Тетяна, Зосім Назар, Слюсаренко Денис, Вакуленко Анна, Ракул Максим).
Пропозиція посади і повноважень була зроблена при великій кількості людей, відкрито, не в кабінеті, без обговорення. Пропозиція передбачала шалений ритм роботи, який показав свої принади згодом. Тільки згодом Олександр Корінний розкаже пані Людмилі про те, що він запримітив її активність ще під час написання стратегії розвитку Новоукраїнської ОТГ, до підготовки якої залучали громадськість.
“Я думаю, що якби я жила в іншій громаді, з іншим колективом, то навряд чи я би дала згоду. Тим паче без роздумів. Бо відкритість, гнучкість, розуміння – це для мене важливо”.
Ось так в один день керівник гуртка зробила шалений кар’єрний стрибок, хоча не ставила собі цього за мету – просто була активною і відповідальною мешканкою. Коли голова громади Олександр Корінний у робочих від’їздах та відрядженнях, пані Людмила як один із заступників міського голови може виконувати його обов’язки:
“Перший раз як поклали обов’язки я ледь інфаркт не отримала. Я вранці прийшла на роботу і думаю: хоч би нічого не сталося. Але тут потужна команда – це єдиний механізм, у якому працюють над спільною справою, тому я зрозуміла, що нічого страшного у жодних викликах”.
Тож із травня 2017-го року Людмила Білокоз стала заступницею міського голови з питань регіонального розвитку та інвестицій. Такою посадою може похизуватися не кожна громада, адже на подібні інновації “немає грошей” або відповідних спеціалістів. Проте насправді якісний фахівець навіть без відповідної освіти і за короткий проміжок часу зможе залучити у громаду не один мільйон гривень. І досвід Новоукраїнки показує, що за умови правильного використання часу і ресурсів, громада може отримати цілу гору можливостей:
“Наразі ми працюємо з Корпусом Миру США в Україні, за програмою DOBRE, з DESPRO, Асоціацією міст, малих міст України, Асоціацією громад (одним із засновників і головою якої є Олександр Корінний). Ми працюємо, вчимося, залучаємо до цього людей. І, звичайно, ми пишемо проекти, які йдуть на розгляд донорів. Наприклад, у рамках швидких грантів DOBRE розроблено проект “Майданчики на сільських територіях”, зараз молодь подала на розгляд “Скейт-парк”. У співпраці із Корпусом Миру в нас затверджено проект “Інститут розвитку громади”.
“Моя посада – це перш за все, заступник, який працює з людьми. Люди – це наш найбільший ресурс, як і будь-якої громади. Тому дати можливість їм самореалізуватися, самовиразитися – це запорука успіху. А в нас таких людей дуже багато”.
“Можливо те, що мені тоді хотілось, я намагаюся зробити зараз. Мені свого часу не вистачало досвіду і усвідомлення. А зараз молодь розуміє, що навіть у шкільному віці у громаді можна бути корисним. І якщо їм дати ці можливості, вони не будуть тікати, а хотітимуть працювати на розвиток своєї громади”.
“Не обов’язково, що вони виростуть якимись чиновниками, політиками… Але вони обов’язково стануть відповідальними виборцями. Зараз вони навчаються отримувати від влади відповідь, якісну послугу, і вміють працювати з владою як партнери. Ці молоді люди, які прийдуть на дільниці буквально за декілька років, не купляться гречкою, грошима чи посадами. Вони розуміють, чого можуть добитися від влади. І відповідально будуть ставитися до своєї вулиці, міста, країни. Бо Україна – це вони. Такі, як це покоління, не скажуть: “Ця країна нам нічого не дала”. Не будуть тими, які чекають, що прийде царь, дасть роботу, яку вони не робитимуть, проте хотітимуть вчасно отримувати за неї гроші”.
“На відкриття BASKET ми йшли фактично наосліп – ми не знали, що діти приготували. Бо вони робили все самі. І там, під час урочистостей, вони запропонували відкрити майданчик грою двох команд. На чолі з хлопцями – я, з дівчатами – Олександр Олександрович. Я думаю, йому було простіше, бо він постійно у спорті. А з мене сміялось пів-Новоукраїнки. Зачіска з двома хвостиками і тікаю від м’яча, – з посмішкою згадує пані Людмила, – Стою по середині, а з двох сторін діти. Я підбігаю до дівчинки з команди-суперника і кажу: “Віка, а де наше кільце, куди мені кидати?”. І по ходу гри вчила правила. Для мене це не проблема – шорти, майка і з двома хвостиками бігати з тими дітьми за м’ячем”.
“Я люблю з ними відчувати цю легкість.. Я почуваюся вільною, без зайвого “життєвого багажу”, – каже заступниця міського голови і, усміхаючись, додає, – Потім, після відкриття майданчика, всі казали, що чудесно пройшла презентація: “Діти все прекрасно підготували, але найкраще було те, як ти тікала від м’яча”.
Управлінська команда Новоукраїнської громади зорієнтовна на те, щоб розвивати громаду за допомогою довготривалих ініціатив, які будуть спрямовані на майбутнє. До прикладу, наразі за підтримки Корпусу Миру США в Україні Новоукраїнка планує перенести модель Центру розвитку ініціатив молоді на доросле покоління – Інститут розвитку громади. Аби зробити це платформою пошуку того самого людського ресурсу, який є запорукою успішної громади.
“Центр розвитку ініціатив закрутив нашу молодь. Голова громади сам пішов до дітей, у свій вільний час, аби попрацювати з ними, як з колегами. Згодом ми побачили результат відкритої співпраці, і вирішили спробувати цю модель на дорослих. Показати, що влада відкрита до них. Дуже хочемо відкритості і довіри від громади. Людина ж, якщо захоче, вона всьому зможе навчитися. Інститут допоможе знайти тих людей, які хочуть щось робити, будемо з ними вчитися і залучати їх до нашої спільної роботи”.
“Ми розробляємо не тільки “споживацький” проект – наприклад, зробити тротуар і забути. А працюємо на майбутнє. От, як думає старше покоління: “Нащо вони побудували той Центр розвитку молоді, він мені пенсію додасть?”. От у цьому плані ми може і “втратимо” частину виборців, – каже Людмила Білокоз, – Але розвиток – це бачення перспективи майбутнього. Оце покоління, яке виховується зараз, також колись стане виборцями: поїде, чи залишиться тут розвивати громаду на будь-якій посаді. Таким чином збільшується відсоток повернення молоді у громаду. У нас немає жодного вищого навчального закладу. Тож усі вони поїдуть, але захочуть повернутися. Бо тут є куди – є можливості”.
“Ось, наш “продукт децентралізації”, – жартівливо представляє Людмилу на форумах голова громади Олександр Корінний.
“Децентралізація – це як порівнювати гуртожиток закритого заводу і в Карпатах невеличке село із гарними будиночками. У цьому закритому гуртожитку нема господаря, і все навколо спільне і нічиє одночасно… А тепер намалюємо в уяві селище на західній Україні, наприклад. Там маленькі хатиночки, де ґаздує справжній господар, який все до ладу має. І всі будиночки об’єднані в лінію одного чарівного села. Отак має пройти децентралізація в Україні – коли з гуртожитка “і моє і чуже”, перейти до “ось моя хатинка, але вона у красивій великій вулиці”. Коли в кожного маленького клаптика землі буде справжній господар, який буде про нього дбати, то може і сусід із гуртожитку захоче переїхати і збудувати таку хатинку у громаді”.
“Децентралізація – це нові можливості, єдність, згуртування, відкритість, інвестиції. Ми – невеличка громада в центральній Україні, але ми маємо можливість заявити про себе, показати себе на рівні великих міст. Щоб про нас знали, чули – що ми тут є, ми креативні. Це нові можливості подивитися на громаду з середини, знайти шляхи її розвитку. Тільки тоді, коли ми самі об’єднатися в коло, почнемо йти в одному напрямку, тоді ми зможемо стати сильними”.
