“Спитай жінку” – так називається база даних “Поваги”, яка пропонує засобам масової інформації знаходити експерток у різних сферах, щоб зберігати гендерний баланс у медіа. Одна з таких жінок, у якої точно є, що запитати, це Тетяна Трощинська. Вона протягом семи років була заступницею головного редактора ТСН на каналі 1+1 та як стартова менеджерка запускала телеканал “Бізнес”. Окрім того, Тетяна – медіаторка та фахівчиня з переговорних навичок за Гарвардською методикою, тренерка зі стратегічної комунікації та конфлікт-менеджменту, докторка наук з державного управління і ведуча Громадського радіо.
13 грудня у Медіахабі пройшов майстер-клас із комунікації з медіа, який організувала кампанія “Повага”. Тетяна Трощинська дала поради, як більш ефективно розповідати в медіа про повагу, рівність, недискримінацію, як донести до аудиторії найголовніше та знаходити спільну мову з опонентами.
ЯК ГОВОРИТИ З АУДИТОРІЄЮ?
Комунікація — це зменшення ступеня невідомого. Саме тому наш обов’язок повідомляти тільки важливу, цікаву інформацію, яка вплине на життя аудиторії чи навіть змінить його. Не лийте воду.
Не перетворюйтесь на експерта з усіх питань, говоріть лише про те, у чому розбираєтеся.
Говоріть не перед аудиторією, а з аудиторією. Відповідайте на усі запитання,що виникають протягом вашого публічного спілкування. Спікер не повинен казати “це не тема нашої розмови”. Навіть якщо ви не планували про це говорити, але виник запит, то чому ні? Якщо у вас немає відповіді — будьте чесним — скажіть, що ви не знаєте, але спробуєте з’ясувати і відповісти пізніше.
Дізнавайтесь, для кого ви говорите. Йдіть за межі соціодемографічних характеристик: вік, стать, місце проживання — це важливо, але не вичерпно. Дізнайтеся про спосіб життя, цінності, знання, мотивацію та мрії своєї аудиторії.
Будь-яка аудиторія заслуговує на повагу. Так, аудиторії бувають різні. Від деяких людей хочеться втекти, але тільки поважаючи свою аудиторію ви зможете встановити контакт. Люди, які вас слухають, вже витрачають на це свій час. Ви мусите їм щось повідомити. Зацікавте їх, знайдіть тему, яка вас об’єднає.
Ви повинні знати, чому люди захочуть вас слухати. Аби бути зрозумілим своїм слухачам завжди ставте собі питання “як це – бути на місці аудиторії”.
Для цього у щоденному спілкуванні виходьте за межі зони комфорту. Спілкуйтеся не тільки із тими, хто розділяє ваші цінності.
ЯК ГОВОРИТИ ІЗ ЖУРНАЛІСТАМИ/КАМИ?
Коли ми говоримо про комунікацію через медіа, пам’ятайте дві речі: спочатку ми говоримо з журналістами і тільки після цього — зі своєю аудиторією аудиторією через них. Журналіст — ваш перший слухач, не ставтесь до нього безособово.
Не соромтеся п’ять разів повторювати одне і те саме, говорячи із журналістами. Це нормально. Повтори або закріплюють знання або стають приводом для дискусії, і це також закріплює у свідомості тему, про яку ви говорите.
Пам’ятайте, медіа відірвані у просторі і часі. Слухач вмикає радіо тут і зараз, він не слухав вас вчора і місяць тому, чи на іншому телеканалі. Все, що ви скажете чують зараз, можливо, вперше.
Уявіть, що ви ніколи не чули про свою проблему і тільки після цього пояснюйте її суть. Ви можете виконувати вправу, аби навчитися доступно і цікаво говорити про свою тему: поясніть 8-річній дитині, що таке державний бюджет, наприклад. Я не закликаю, говорити із аудиторією, як із дітьми. Ця вправа допоможе вам говорити зрозуміло. Це важливо, адже коли людина не розуміє про що розмова — вона дратується і перестає слухати.
74% людей соромляться ставити запитання, щоб не здатися нерозумними. Пам’ятайте, журналісти ставлять питання не для себе, а для своєї аудиторії.
Якщо журналіст просить вас пояснити, що таке гендер, у десятий раз — не дивіться на нього, як на ідіота. Так, журналіст знає відповідь, але він питає для свого слухача, який, можливо, взагалі вперше чує про цю тему.
ЯК ЕФЕКТИВНО І ШВИДКО ГОТУВАТИСЯ ДО ІНТЕРВ’Ю?
Дослідження Альберта Мехрабяна говорять про те, що 55% уваги людини концентрується на мові тіла і виразі обличчя спікера. Протягом вашого виступу люди порівнюватимуть, наскільки ваше невербальне самовираження відповідатиме тому, що ви говорите.
38% уваги забирає голос — показник вашої впливовості і авторитету. Слова здатні утримати лише 7% уваги. Ці цифри говорять нам про те, що готуючись до публічної розмови (виступу, інтерв’ю) ми маємо не тільки проговорювати текст, а й думати над іншими елементами комунікації.
Якщо наші слова збігаються з діями — аудиторія починає нам довіряти. Це дуже важливо. Довіра — це базове почуття безпеки. Аби ваша аудиторія почувалася у безпеці — не тисніть на неї, не говоріть агресивно, намагайтеся встановити зоровий контакт з кожним, хто вас слухає. Якщо людей забагато — почергово концентруйтеся на обличчях із різних секторів аудиторії (ліва сторона, середина, центр). У комунікації довіра — просте і прикладне поняття. Це важливо,особливо, якщо ви працюєте із гендерними темами. Саме вони оточені упередженнями і стереотипами.
Не тренуйте свою промову перед дзеркалом — говоріть із живими людьми. Дивлячись на себе у дзеркало ви будете думати про те, як рухається ваші губи і брови, а не про зміст вашого послання. Так працює наш мозок.
У вашому пулі мають бути критичні друзі — люди, які даватимуть чітку критику. Тренуйтеся на них:)
ЧОМУ ВАС НЕ БУДУТЬ СЛУХАТИ?
Те, що ви сидите в ефірі або те, що ви єдиний, хто говорить у центрі кімнати — не привід для аудиторії вас слухати. Між “я говорю і “мене слухають” безліч бар’єрів. Найперший — фізичний. Звук живе у животі та діафрагмі. Перш ніж його почують він має пройти через два бар’єри — губи і зуби.
Будь-яка розмова — це фізична робота: наш рот і артикуляція під час виступу має працю ати активніше, ніж коли ми просто спілкуємося із друзями.
Ми маємо чітко і зрозуміло донести кожне слово, особливо, якщо мова йде про термінологію. Люди не особливо хочуть напружуватись, слухаючи вас: не говоріть тихо чи надто голосно.
Ще один важливий фізичний фактор — постава. Сидіть рівно. Не перетискайте діафрагму. Може із рівною спиною не зручно, але це красивіше і чіткіше. Записуйте свої розмови і виступи на диктофон аби знати, як ви говорите. Контролюйте темп, дуже швидко так само погано, як і дуже повільно.
Користуватися паперами під час публічної розмови — нормально, але є кілька але. По-перше, не закривайте паперами своє обличчя і рот. Звук має вільно йти від вас до аудиторії.
По-друге, усі папери, які ви збираєтеся взяти із собою до студії — мають готуватися окремо. Не можна просто роздрукувати усі 20 аркушів важливої інформації і цитувати її. Пишіть великим шрифтом, виписуйте основні тези, виділяйте важливе.
В ефірі ніхто не дасть вам читати. Більше того, коли людина розповідає її хочеться слухати, коли читає — ні. Не підставляйте себе читанням в ефірі.
ЯК ВИЗНАЧИТИСЯ ІЗ ТИМ, ЩО САМЕ ГОВОРИТИ В ЕФІРІ?
Якщо ви розкажете багато інформації у стислий час — люди нічого не запам’ятають. Згадайте свої лекції в університеті.
ПРАВИЛО ПЕРШЕ: Відкидайте все, що нерелевантне. Зробити це можна у кілька кроків.
- Викресліть усе, що вам близьке, але не дуже важливе і лишіть тільки найважливіше.
- Повторіть це чотири рази.
- Зупиніться, коли зрозумієте, що залишилося тільки найважливіше, скорочувати більше не можна.
ПРАВИЛО ДРУГЕ: Пріоритизуйте.
Визначте першу, другу і третю за важливістю тези. Можливо, краще глибоко розкрити тільки першу тезу, ніж пострибати по верхівках усіх десяти тем. Окрім того, пріоритети допоможуть вам зосередитися перед публікою.
ПРАВИЛО ТРЕТЄ: Говоріть тільки про те, що зможете пояснити. Якщо у вашій інформації є пункт, на якому ви “попливете” — не озвучуйте його. Заявити проблему погано гірше, ніж взагалі її не згадати. Це питання вашого авторитету.
Будьте цікавими. Якщо ви говорите про тему, яку всі вже давно знають і в ній немає нічого нового — додайте унікальності (прикрасьте тему власною історією, знайдіть цікаві приклади) або не беріть її.
У той же час, розповідаючи власні історії, пам’ятайте про межу приватності.
Не бійтеся здатися своїй аудиторії слабким.
Вчіться на успішних прикладах. Можна і треба дивитися виступи на TED. Вони добрі тим, що побудовані дуже правильно до нашого сприйняття. Найдовший виступ TED триває 24 хвилини, середній – 18 хвилин. Це оптимальний час.
Свіжі дослідження Harvard Business Review кажуть, що наша увага утримується на чомусь від 4 до 8 секунд. Якщо сайт вантажиться довше 4 секунд — більшість його закриє і забуде. Пам’ятайте про це, готуючись говорити перед публікою.
У якості прикладу успішного виступу на емоційно складну тему перед публікою раджу подивитися Моніку Левінськи на TED. Вона чесно розповідає історію соціального приниження і подолання цього. Моніка проговорила усі метафори, якими її негативно змальовували у суспільстві. Це сміливий виступ. Він дуже правильно побудований і це спрацювало — аудиторія почала їй довіряти. Зал аплодував стоячи.
https://www.youtube.com/watch?v=H_8y0WLm78U
КОЛИ АУДИТОРІЯ СФОРМУЄ ПРО МЕНЕ ВРАЖЕННЯ?
Майже одразу. Перші 7 секунд визначають 70% результатів виборів. Це дослідження Алекса Тодорова Прістонського університету. Перше враження будується на тому, як нас сприймає аудиторія за ці 7 секунд: оцінюється компетентність, довіра, не агресивність (відсутність тиску), здатність сподобатися.
Пам’ятайте і про те, що протягом цих семи секунд ви не будете говорити. Вам ще потрібен час на те, щоб вийти і встати.
В мене є свій підхід, який допомагає працювати із різними аудиторіями: важливо прийняти, що аудиторія не обов’язково полюбить вас одразу. Розумійте, аудиторія може мати стереотипи не тільки щодо вас, а й щодо теми із якою ви прийшли. Вони мають право не любити вас.
ЯК НЕ НЕРВУВАТИ ПІД ЧАС ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ?
Хвилювання може бути ресурсним і допомагати вам зібратися. Легке хвилювання — це нормально. Ви нервуєте, бо хочете виглядати авторитетно і виправдати очікування аудиторії. Давайте людям простір для запитань, так вони зможуть зробити отримати те, що відповідає їхнім очікуванням.
Вдихайте носом: так більше кисню потрапить до мозку. Зробіть глибокий вдих носом і повільно видихніть ротом. Це знижує тембр, концентрує і розслабляє.
ЧИ СЛІД БУТИ ПЕРЕБІРЛИВИМ, ОТРИМУЮЧИ ЗАПРОШЕННЯ ДО ЗМІ?
Ходіть у ЗМІ із відкритими очима та абсолютним розумінням того, що це за медіа. Не обов’язково казати: “Я не піду на цей телеканал, бо я не розділяю його цінності”. Ви можете прийти і розповісти про свою тему і позицію, навіть якщо вона суперечить усьому, що відбуватиметься у студії. Використовуйте майданчик для правильної мети.
Але будьте свідомі, що ми можете потрапити у чужий сценарій і не переламати його. Так, сценарій програми може поставити вас у такий контекст, що вам не вдасться це змінити. тому майте завжди заготовку на 30 секунд. У ній мають бути ваші основні месседжі. Особливо, якщо це ток-шоу, де на кожного спікера передбачено дуже мало часу.
ПИТАННЯ АУДИТОРІЇ:
Як себе поводити, якщо ведучі проекту, не готові слухати твою позицію та агресивно налаштовані щодо тебе?
Якщо це ток-шоу вам буде важко переламати сценарій, хоча буває і таке. Якщо ведучі не сприймають вашу відповідь — спробуйте вивести їх на рівень діалогу. Ставте їм питання, які мають зачепити їхній особистий досвід. Втім, якщо це не програма, а, наприклад, репортаж, то навряд чи, цей діалог потрапить у кінцевий матеріал.
У цьому випадку краще зробити вкласти свій месседж коротким і ілюструвати його яскравим прикладом. Ймовірно, саме це і піде в ефір.
Приклад необхідний, адже навіть найскладніша тема стає зрозумілішою, коли ми показуємо її на рівні конкретної людини.
А якщо вас під час ефіру провокують на хамство або переходять на особистості?
Іноді бувають момент, коли можна встати і вийти – якщо дозволить прикріплений мікрофон)) Але це радикальне рішення. Я б радила не працювати із агресором, а концентруватися на аудиторії, інших експертах або ведучому.
Заперечуйте очевидну брехню. Зупиняйте її радикально. Переривайте спікера фразою “це брехня”. Не кажіть нічого на кшталт: “не маніпулюйте, зупиніться”— це не працює. Чітко артикулюйте свої месседжі.
Не опускайтеся на лексичний рівень агресора. На жаль, емоція заразна. Внутрішній спротив все одно буде із вами протягом цієї програми. У якості прикладу для ілюстрації відповіді на ваше питання рекомендую подивитися “Право на владу” про Стамбульську конвенцію із Ларисою Денисенко. Вона змогла не грати у гру агресора і використати майданчик аби розповісти про важливі речі.
ЯК ПРАВИЛЬНО ПИСАТИ ПРЕС-РЕЛІЗ, ЩОБ ЗАЦІКАВИТИ ЗМІ
Заголовок прес-релізу повинен містити новину. Новина — це коли, у житті людей, щось змінилося найгірше чи на краще. Далі у релізі ми розкриваємо тему: що саме змінилося і з якої причини. Далі — описуємо подробиці. У жодному разі не пишіть прізвища і посади на початку. Також журналісти будуть вам вдячні, якщо ви дасте трохи беграунду. Вставляйте посилання, давайте релізи в електронному вигляді.
Дуже важливо вказати контактну особу із доступним телефоном. Ця людина мусить вміти компетентно відповідати на запитання, а не тільки переадресовувати.
Як новачкам співпрацювати зі ЗМІ? Як зробити так, щоб вони дізналися про мою організацію і залучали наших експертів до ефірів?
Промоніторте ефіри і знайдіть ті, де ваші експерти могли б бути потрібні. Перевірте які медіа для вас цікаві і чому. Направте цим проектам листи, у яких розкажіть, хто ви, чим займаєтесь і чим можете бути корисними.Напишіть, які саме теми можуть коментувати ваші експерти. Для новинних ЗМІ треба робити подієві заходи.
Окрім того, вам бажано познайомитися із гостьовими редакторами, редакторами дня і головними редакторами тих проектів, чи ЗМІ, які вас цікавлять. Ці люди впливають на те, хто потрапляє до студії. Пишіть їм листи.
Заявіть про себе. Зробіть чітку зрозумілу подію, на якій розкажіть чим ви займаєтесь, на кого ви розраховані, хто ваша аудиторія, поясніть свої терміни.
Чи потрібно працювати із актуальним контекстом. Наприклад, 12-річна породілля опинилася у центрі гучного скандалу. Чи потрібно про це говорити?
12-річна породілля стала героїнею кількох ток-шоу. Саме тому, цей кейс розглянула Незалежна медійна рада з точки зору порушення прав дитини, адже неповнолітню дівчинку не лише показували на всю країну, а ще й у чотирьох чоловіків прямо у студії брали зразки ДНК, аби з’ясувати, хто батько.
Цей кейс можна використати дуже вдало. Це гучна історія. Її всі знають. Додайте до неї інших барв. Подивившись ток-шоу, люди оцінюють цю історі, як серіал.Частина публіки не аналізує цього, а просто розуміє її так, як її показали. Люди погано розуміються на правах дитини. Показавши, як саме такі програми можуть зруйнувати життя дівчинки, ми перевертаємо історію. Ми мусимо пояснювати, як працюють права людини і дитини.
За мотивами лекції Тетяни Трощинської
Записала Валерія Широкова
