Щоб освіжити традиційну добірку новорічного кіна, «Повага» склала свій playlist фільмів, на які варто звернути увагу. Не всі запропоновані фільми — новорічні в прямому сенсі цього слова, але кожна зі стрічок, здається, могла би пройти тест Бедхель.
«Зоряні війни: Пробудження сили» (2015 рік, режисер — Джейрі Джейкоб Абрамс)
Ілюстрація: kino-teatr.ua
Ця прем’єра без перебільшення є прем’єрою року. Напевно, найкращий подарунок під ялинку для феміністок усього світу. Образ головної героїні Рей вже не раз назвали «game changer» . Це означення цілком заслужене. Це перша жінка-джедай у світі «Зоряних війн». Це одна з дуже небагатьох жінок-супергероїнь. Рей рятує. І саме Рей, зрештою, знаходить Люка Скайвокера, аби почати тренування: і це дає примарну надію всій галактиці та Руху Опору. До речі, сили республіки також очолює жінка.
Дівчата з усього світу тепер мають щонайменше одну альтернативну модель поведінки. Не принцесою єдиною, еге ж?
«Любов»
(2015, режисер — Гаспар Ное)
Ілюстрація: platfor.ma
Жінка з розкутою сексуальністю — для сучасної масової культури це фетиш і табу одночасно. У спектрі поміж «цнотливим» і «обов’язковим оргазмом» є дуже багато напівтонів. «Любов» Гаспара Ное розкриває один із них.
Найсмішніше, що «Любов» — буквально новорічне кіно. Його дія стартує в ранок 1 січня, коли головний герой Мерфі з похмілля прокидається від телефонного дзвінка. І чує, що Електра зникла. Електрою звати іншу героїню — колишню коханку Мерфі. З цієї точки герой поринає в постійні флеш-беки в своє минуле. Вони наповнені довгими та любовно знятими еротичними сценами, де секс постає то метафорою життєвих і життєдайних сил, то безглуздим щоденним жестом — як пошту на смартфоні прочитати.
Поруч із еротикою виникає ряд цілком політичних сюжетів — «вік згоди», аборти та дискусія поміж «pro-life» і «pro-choice», ревнощі та домашнє насильство, життя ЛГБТ-спільноти. «Любов» — це історія про межі, які ми встановлюємо самі. Чи таки не самі? Офіційний трейлер фільму за посиланням.
«Щоденник Бріджит Джонс»
(2001 рік, режисерка Шерон Магуайр)
«Бріджит Джонс: на межі розуму»
(2004 рік, режисерка: Бібан Кідрон)
Ілюстрація: all-pix.com
Перша комедія є екранізацією популярного однойменного роману, авторка якого говорить, що надихалася романом Джейн Остін «Гордість і упередження». У другій частині розповіді про Бріджит Джонс явно вгадуються «Доводи розуму» того ж автора.
«Якщо нічого не зміниться, я нарешті помру товстою, нікому не потрібною і обгризеною собаками». Бріджит Джонс — 32-річна жінка, котра переживає через те, що досі не заміжня, а також через зайву власну вагу. Героїня, котру зіграла Рене Зелвегер, чудово втілює фрустрацію сучасної людини перед «правильним» розвитком особистого життя та кар’єри.
У першій частині для Бріджит Джонс початок нового року стає приводом спробувати нове «ідеальне» життя — схуднути, кинути палити і почати зустрічатися з людиною, яка її гідна. Зверніть увагу на цю риму поміж прагненням ідеальної фігури, здоров’я та життя, котрому всі могли би позаздрити. Фільми про Бріджит Джонс смішні, і непогано дають собі раду з поширеними мемами масової культури.
«Принцеса Мононоке»
(1997 рік, режисер Хаяо Міядзакі)
Ілюстрація: spikecinema.wordpress.com
Цей мультфільм — найкасовіший фільм за всю історію японського кінематографу. Він просочений традиціями Сходу, пропагує гідність людини та честь воїна… жінки-воїна. В художній реальності Міядзакі існує місто-завод Татара-ба, жінки якого керують індустрією кузень, виробництвом зброї та оборони місто — вони солідарно об’єднуються перед лицем небезпеки. Поруч із ними в чарівному лісі Звіро-Богів живе принцеса Мононоке, готова віддати життя за свій ліс і його мешканців, загрожених поступом промисловості. Також на окрему увагу заслуговує образ матері-вовчиці Моро — це справді дуже незвична матір.
Сюжет боротьби поміж добром і злом відбуваюся крізь метафору боротьби міста та лісу, промисловості та природи. Тож фільм сподобається також тим, хто цікавиться темою захисту довкілля. Мультик можна дивитися та обговорювати цілою родиною.
«Шербурзькі парасольки»
(1967, режисер — Жак Демі)
Розв’язка фільму відбувається на Різдво 1963 року, і це ще один привід включити «Шербурзькі парасольки» до списку кіно для перегляду на святкові вихідні.
В центрі сюжету — героїня Катрін Деньов, юна дівчина Женев’єва, котра разом із матір’ю веде власний бізнес у місті Шербург. Її коханого Гія мобілізують як солдата для участі в Алжирській війні, і тривалий час від нього не чути новин.
Незалежна молоді жінка опиняється перед складним вибором: вона вагітна та ризикує стати маргіналкою — матір’ю-одиначкою в провінційному містечку. Що скажуть люди? Уникнемо спойлерів і скажемо тільки, що це фільм про чесність із собою та наслідки поневолення.
Уривок з мюзиклу
«8 жінок»
(2002 рік, режисер — Франсуа Озон)
Ілюстрація: www.stena.ee
У провінційному французькому містечку у занесеному снігом маєтку збирається сім’я для зустрічі Різдва. На ранок до святкової атмосфери додається знайдений труп господаря будинку. 8 жінок — дружина, теща, своячениця, сестра, молодша і старша донька, коханка та покоївка — починають розслідування цілком у дусі Агати Крісті. У кожної з восьми жінок є мотив для вбивства.
Звісно, убивство та розслідування — лише рамка для тем, на які Франсуа Озон звернув увагу насправді. Сімейні таємниці дають старт для розмови про правду та лицемірство, про подвійне життя, котре веде кожна з героїнь, тримаючи про запас парадну маску-персону та розкриваючи свою суть лише в темряві чи анонімності.
Чого я хочу насправді? Про що тільки думаю, що хочу? Це добра комедія для медитації на вічні теми.
«Маленькі жінки»
(1994 рік, режисерка Джиліан Армстронг)
Ілюстрація: midoryslife.blogspot.com
Ще дуже атмосферний зимовий фільм. У центрі режисерської уваги — історії чотирьох сестер Марч, які живуть у маленькому містечку Конкорд, що в штаті Массачусетс. Їхні історії локалізовано в рамці життя Америки після Громадянської війни. Тож кодекс поведінки передбачає для жінки увагу до сімейних цінностей, цноту, самореалізацію в родинному житті — як матері та дружини. Трохи нагадує вікторіанську Англію, правда?
Долі сестер Марч добре відображають спектр жіночих доль і різних стратегій виживання того часу. Важливо, що знайшлося місце і для теми розкріпачення та боротьби за свої права. Так, одна з сестер Марч — Джо — мріє про освіту в Європі, кар’єру письменниці та право голосу для жінки. «Жінкам варто голосувати. І не тому що вони янголи, а тому що вони люди і громадянки своєї країни», — каже ця бунтарка.
Звісно, це лише маленька жменя фільмів. Існує чимало списків феміністичного кіно — тож сміливо шукайте та знаходьте свої улюблені стрічки.
Добірку зробили Ірина Сампан та Ірина Славінська
