«Розлучись без страху. Досвід тієї, яка наважилась» — особиста історія української блогерки Bad Mama.
Ця книга розділ за розділом, через історію авторки та поради експертів (психологів, юристів, кар’єрного консультанта і навіть нутріціолога), допомагає побудувати стратегію дій на майбутнє: як планувати та жити своє життя так, аби розлучення не руйнувало майбутнє, а стало просто етапом, який веде до кращої якості життя.
Авторка на прикладі власного досвіду розповідає, що розлучення — це нормально, коли тебе не влаштовує твоє життя. Головне — усвідомити цей вибір і зробити перший крок. А з наступними допоможе впоратися ця книжка.
«Повага» з дозволу видавництва Yakaboo Publishing публікує уривок із книги.
***
У мене завжди мурахи по тілу бігають від вислову «володарка свого життя». Зазвичай я замислювалася над питаннями: чи може жінка бути справді володаркою свого життя? Чи ми вкрай залежні від цієї ідеї щасливого шлюбу?
Зараз я розумію, що незалежно від того, чи є в тебе чоловік, ти можеш сама визначати, як і що відбуватиметься у твоєму житті. Можливо, поки ти в це не віриш. Але я сподіваюся, що, прочитавши цю книжку, ти досягнеш цього стану. Що робити, коли твоя ідея щасливого шлюбу не спрацювала? Ти знайшла в собі сили й пішла сама. Або тебе покинули. Ти відчуваєш провину перед дітьми? Ти не знаєш, як налагодити стосунки після розлучення так, щоб після цього ніхто не страждав? Ти забула, хто ти? Не знаєш, як знову повернутися у професію, чи думаєш, що вже пізно освоїти нову? Ти втомлена і тебе не вистачає на дітей? Ти знову відчуваєш провину? Боїшся і не знаєш, як налагодити особисте життя? Ти не одна. Нас таких багато. Навіть більше, ніж ти гадаєш. Я пережила розлучення п’ять років тому. Моїй доньці на той час було два з половиною роки. І я й гадки не мала, як житиму далі. У моїй історії було хороше лише те, що це були не аб’юзивні стосунки. Проте розлучення — це завжди невимовно важко. Психологи стверджують, що розлучення можна прирівняти до смерті близької людини. І насправді це так. Коли ми розстаємося з партнером, то втрачаємо не лише спосіб життя, до якого звикли, не лише людину, яка була важливішою за всіх. Часто разом з цим ми втрачаємо нашу віру в кохання, стосунки, в майбутнє. І ніхто не може винайти магічну пігулку, проковтнувши яку, ти прокинешся вранці — і рани всередині тебе вже не буде. Цю рану доведеться прийняти, ці емоції доведеться прожити. Проте зазвичай від того, як ти це робиш, залежить щастя не лише твоє власне, а й твоїх дітей. У цій книжці я розповім свою історію: як я пережила цей період, яких помилок припустилася й чим це закінчилося. Також наведу поради юриста, психологів та історії інших жінок, які переконають тебе, що ти не одна, що далі є майбутнє і що це майбутнє твориш тільки ти.
За даними дослідження ООН, статистика розлучень у світі у 2020 році:
- Люксембург — 87 %
- Іспанія — 65 %
- Франція — 55 %
- США — 46 %
- Велика Британія — 42 %.
На ці цифри можна дивитися із сумом, розчаруванням і навіть зі злістю — щось на кшталт «навіщо ви руйнуєте мої надії на щастя?» (адже в основі ідеї шлюбу лежить саме щастя).
А можна поглянути, думаючи: скільки людей звільнилося від життя, яким вони не воліють жити.
У цій книжці я не переконуватиму тебе в тому, що шлюб — це добре чи погано, так само й щодо розлучень. Але я намагатимуся дати тобі загальну картину того, що ані шлюб, ані розлучення не можуть поставити на тобі хрест, що життя не зупинилося — воно буяє навколо тебе і може бути таким, що тобі подобатиметься.
Розлучатися з тим, кого можна назвати «мудак», — це одне. Адже з цим усе зрозуміло: тут немає жодних питань (проте, відверто кажучи, зазвичай у таких стосунках є якась дика залежність, що дуже ускладнює вихід із них), тому ти знаєш, що ці стосунки тобі шкодять, що не ведуть ні до чого хорошого, що майбутнього там немає. І зовсім інше — розлучатися з адекватною, путящою людиною, з якою у вас просто не склалося.
Мозок постійно тобі повторює: «він же так піклувався про тебе, пам’ятав ваші дати, робив тобі приємності й готував вечері, він класний тато. Що ти робиш? Отямся!».
І не забуватимемо про таке поняття, як прив’язаність, — про зв’язок, що виникає між людьми, які тривалий час перебувають разом. Вона виникає паралельно з почуттями, і часто, навіть якщо кохання більше немає, прив’язаність продовжує існувати між людьми, що робить розрив болючим для всіх, а особливо для тих, хто має ненадійний тип прив’язаності. На сум розриву накладається ще й величезне почуття провини.
Нещодавно я сиділа в барі зі своєю знайомою — мамою трьох дітей, яка присвячує своє життя лише їм. Вона запитала мене, чи я не переймаюся тим, що «зруйнувала сім’ю, адже завжди є вихід із таких складних ситуацій…». Я запалила цигарку, підморгнула бармену й сказала: «Моє розлучення — це найбільший подарунок, який я могла зробити собі, і я відчуваю неймовірну вдячність жінці всередині себе, яка не побоялася і зробила цей крок».
У кожного розставання є своя глибока трагедія. Люди розлучаються з різних причин. Гадаю, переважно через незадоволені потреби. Якщо говорити про мене, то найбільшою моєю потребою у стосунках є близькість. Під близькістю я маю на увазі можливість внутрішнього оголення, коли ти показуєш свою внутрішню дитину, яка часто зовсім не ідеальна. Це коли ти можеш говорити про будь-які почуття, ділитися ними, навіть якщо це щось надзвичайно важке. Для мене — це найвищий рівень стосунків, бо, мабуть, у мене немає потреби в матеріальній опіці чи якійсь іншій. Звісно, я теж іноді прокидаюся і розумію, що дорослої сьогодні не вийде з мене і я дуже хочу «на ручки». Або я хворію і хочу, щоб хтось приготував мені суп. Але близькість, як на мене, є моїм основним індикатором успішних стосунків.
Близькість неможливо підробити, її неможливо зіграти. Якщо близькості немає, пристрасть теж швидко закінчиться.
І, гадаю, найголовніше, що ми можемо зробити для своїх стосунків, — це вчитися бути по-справжньому близьким до свого партнера через близькість із собою. Як зрозуміти, що близькості немає? Усе доволі просто — ти почуваєшся самотньо поруч із партнером.
Коли я зрозуміла, що близькості немає в моїх стосунках та й, схоже, вже не буде, і прожила рік із цим у постійних питаннях собі — а може, це моя вина? що я можу змінити? — рішення розлучитися було надзвичайним полегшенням.
Я йшла інтуїтивно, а тому це забрало купу часу та непосильної тривоги.
Віра Романова, психолог: як правильно визначити — ти перебуваєш у кризі власній чи це криза стосунків, — і як дізнатися, чи розлучення є дійсно правильним кроком.
«За словом «криза» стоїть дуже багато причин. Якщо ми обговорюємо ситуацію розлучення, то тут за словом «криза» стоїть потреба в якихось змінах.
По-перше, ми зростаємо й розвиваємося. По-друге, змінюється наше соціальне становище. По-третє, змінюється наша ситуація в домі: скажімо, народилася дитина. Ми зазвичай не розуміємо, що коли в наше коло спілкування потрапляють нові люди — ми також змінюємося. З будь-якими змінами в житті, навіть незначними, змінюємося ми самі й наша структура діяльності, взаємодії та як наслідок — зміна стосунків і ставлення одне до одного.
До прикладу, найпростіший спосіб посваритися сімейній парі — піти на гостини до іншої сімейної пари. Звісно, випити вина, поспілкуватися про те, як ми живемо, а тоді сісти в авто й закричати: «Іване, а ти бачив, що Микола сам готує дітям сніданки й возить їх до школи? А ти цього не робиш!».
І ми починаємо порівнювати бажані моделі поведінки з тими, які є в нашому реальному житті. Водночас ми не враховуємо, що наші способи життя можуть бути абсолютно різними. З другого боку, замість таких закидів, чи не ліпше попросити, наприклад: «Мені наразі стало дуже важко давати раду з хатніми справами, будь ласка, перегляньмо нашу щоденну рутину: «Мені дуже потрібна твоя допомога. Буду тобі дуже вдячна, якщо ти знайдеш сили допомогти мені».
Ми довго терпимо, ми не просимо допомоги й підтримки і, зрештою, виливаємо це все в претензію. Взагалі, просити про допомогу словами через рот, це щось надтно складне в нашій культурі. А іноді і сформулювати, яка саме допомога потрібна, виявляється дуже непростою задачею.
Тому історія з кризою завжди пов’язана з тим, що є певний спосіб життя наш персональний та спосіб життя нашої сім’ї. І коли є потреба змінити свій персональний спосіб життя, скажімо, ви захотіли ходити у спортзал, для цього у вас має з’явитися особистий простір. І для цього необхідно домовитися зі своїм партнером про певні умови, що не були обговорені раніше. На роботі ми це робимо, а от у сім’ї чомусь — ні».
