Гендерні стереотипи характерні для усіх культур, і сучасна українська культура – не виключення. Які стереотипічні образи жінок наявні у нашій культурі, чи можна поділити їх на позитивні та негативні, чи потрібно з ними боротися та як саме їх можна подолати – дізнавалася «Повага».
Від Барбі до космо-жінки
Щоб зрозуміти, якою бачать жінку в нашій країні, ми спробували виділити найбільш актуальні стереотипічні образи, характерні для масової культури – потужного інструменту соціалізації, який впливає на свідомість більшості. Допомагала нам у цьому Софія Філоненко – докторка філологічних наук, член журі літературного конкурсу «Коронація слова», яка вже багато років досліджує феномен гендерних стереотипів у масовій культурі. Вона відштовхнулася від типів гендерних рольових моделей – Берегині, Барбі, Ділової жінки і Феміністки, що їх вирізнила Оксана Кісь, відома вчена та громадська діячка, – доповнивши їх популярними сучасними варіаціями.
Жінка-Барбі. Дуже поширений зараз стереотип жіночої поведінки, який пропагандують у рекламі. Жіночий світ жінки-Барбі обмежується дверима власного дому, салонами краси та нічними клубами. Вона повинна завжди добре виглядати, бути доглянутою, стрункою, модною, сексуальною. Привабливість для неї найголовніше, тому що саме це допоможе їй якомога вигідніше продати себе чоловікові. Жінка-Барбі – прикраса, іграшка та власність чоловіка. Такий образ можна зустріти в багатьох журналах: «Oops!», «Yes», «Pink», «Маруся», «Штучка», «Наталі», «Ліза», «Поліна», «Единственная».
Попелюшка. Цей образ – один з варіантів стереотипу жінки-Барбі, популяризований казками. Попелюшка прекрасна, весела та завжди усміхнена, наділена виключно позитивними рисами характеру (працьовита, не заздрісна, до всіх привітна, добра, щира, турботлива, чуйна). Саме тому, що Попелюшка є ідеальною жінкою, вона може отримати справжнього принца. Сучасна Попелюшка – це дівчина «з низів», для якої шлюб з чоловіком – так званий соціальний ліфт, за допомогою якого вона покращує своє становище у суспільстві.
У масовій українській літературі такий образ зустрічався у так званій «Серії з дельфіном» під назвою «Жіночий любовний роман», яку видавала Літературна агенція сестер Орисі та Лесі Демських.
Гламурна дівуля. Героїня глянцевих журналів Vogue, Glamour, Elle та інших, у якої в житті завжди все чудово. Вона носить одяг модних брендів, в неї ідеальні фігура, макіяж та зачіска, дороге авто, завжди є гроші. І це все, що їй треба для щастя. Вона не відчуває ніякого смутку, відповідальності за свої вчинки – в неї «все пучком».
Яскравий приклад втілення стереотипу гламурної дівулі – сучасна поп-музика, наприклад, кліпи Потапа та Насті Каменських, Світлани Лободи, відео на пісню «Сексуальна» Mirami feat VovaZiLvova.
Жінка-стерва. Така собі еволюція гламурної дівулі та Барбі– за бездоганним і нерідко милим зовнішнім виглядом приховується жорстка натура. Стерва агресивна, вона готова йти по трупах, аби досягти своєї мети. Але слід зазначити, що жінка-стерва не є феміністкою. Феміністки відкрито вимагають рівних прав та партнерства з чоловіками, а стерва виборює свої права підступно, використовує людей заради своєї вигоди, експлуатує тіло й гаманець чоловіків. Нерідко поведінку жінки-стерви, зображеної у сучасній культурі, виправдовують тим, що інакше просто неможливо зробити кар’єру, пробитися у світі чоловіків. Цікаво, що у сучасний масовій культурі образ жінки-стерви вважається позитивним. Уславлення цього стереотипу навіть породило окрему галузь популярної психології – «стервологію».
Образ жінки-стерви добре розкривається українською авторкою Ладою Лузіною у її книжках «Замуж в 30 лет!», «Секс и город Киев». Упевнену у собі жінку з агресивною сексуальністю можна побачити у деяких кліпах гурту The Hardkiss.
Супержінка. Цей стереотип дуже часто зустрічається у західній культурі (жінки-супергероїні у коміксах Marvel та DC, на приклад), але в Україні майже не знайшов популярності. Образ жінки, яка володіє бойовими мистецтвами, має суперсили, працює на спецслужби, в українській масовій культурі не представлений як такий. Але в літературі є елементи подібних стереотипів: зазвичай супержінку можна зустріти у романах, таргетованих на чоловічу аудиторію – жорстких детективах, нуарах, бойовиках.
Приклад подання стереотипічного образу супержінки – роман «Химери Дикого поля» Владислава Івченка.
Космо-жінка. Вона частково схожа не героїнь журналу Cosmopolitan – незалежна, існує у рамках великого міста, її середовище – це урбаністична культура. Головна мета космо-жінки – не пошуки кохання, а реалізація себе як особистості. Стереотип наближений до образу емансипатки та феміністки, але космо-жінка вже не бореться за свої права – вона досягла рівності з чоловіками. Космо-жінка живе і поводиться так, як їй хочеться. Вона – типова представниця середнього класу. Україні цей образ мало знайомий. Оскільки урбаністична культура в нас ще не розвинена в повній мірі, тому і образ космо-жінки зображується модифікований, запозичений з романів жанру чікліт та їх екранізацій («Диявол носить Прада» Лорен Вайсбергер, «Секс і місто» Кендес Бушнелл, «Щоденник Бріджит Джонс» Хелен Філдінг).
В українській літературі трансформовані образи космо-жінки можна зустріти у авторок Світлани Пиркало («Зелена Маргарита», «Не думай про червоне»), Наталки Сняданко («Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки»).
Феміністка. В українській культурі жінка-феміністка часто зображується негативно. Цей образ може бути чоловічою фобією, бо чоловіки бояться, що феміністки займуть їхні посади на роботі, почнуть усім нав’язувати свої погляди. Наприклад, у романі Леоніда Кононовича «Феміністка» жінки зображені терористками. Також можна сказати, що на негативне сприйняття українцями образу феміністки вплинула діяльність Femen та її висвітлення у пресі. Не тільки чоловіки, але й жінки асоціюють феміністок з ними, а тому вважають, що феміністки аморальні, цинічні. І від цього образу, звичайно, дистанціюються.
Берегиня. На тлі останніх подій в країні образ берегині став дуже розкрученим в медіа. Берегиня зараз – це не просто матір та дружина, це жінка, яка бере на себе соціальну відповідальність за усю націю, громаду. Чоловік зображуються воїном, а жінка поруч із ним – волонтеркою, яка піклується. Вона вдячна чоловікові, що він захищає їхню Батьківщину. Цей образ зараз є дуже позитивним, усі визнають, що роль жінки-берегині у боротьбі за краще майбутнє України – ніяк не менша, ніж у чоловіка-воїна.
Прикладів позитивних образів берегині зараз дуже багато в усіх ЗМІ, у соціальних мережах. Більш традиційний образ берегині яскраво подається у кінострічці «Поводир» Олеся Саніна.
Мілітарна жінка. Майже в кожному батальйоні, які воюють в зоні АТО, зараз несуть службу жінки. Тому для сучасної культури образ мілітарної жінки, такої, як, наприклад, Надія Савченко, став дуже актуальним. Мілітарні жінки є взірцем стійкості, відваги, національної свідомості, патріотизму.
Ми перерахували лише кілька основних образів, насправді ж в межах кожного з них може бути безліч гендерних стереотипів. Софія Філоненко пояснює, що сучасна масова культура є безконечно варіативною в плані гендерних ролей, моделей і стереотипів. У ній дивовижно сплітаються традиційне й модерне, патріархальне та емансипаційне начала. Вона відбиває актуальні соціокультурні тенденції та виступає потужним інструментом впливу на свідомість людей, маніпулює нею. Тому до проявів сучасної культури (у тому числі і до стереотипів, які вона поширює) треба ставитися критично.
Чого не вистачає?
Доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тамара Марценюк, но наукових інтересів якої входять гендерні відносини, відзначила, що у сучасній українській культурі здебільшого жінку сприймають як виконавицю двох суспільних ролей. Перша – це матір – жінка-берегиня, яка уособлює образ нації; друга – окраса – жінка, яка «прикрашає» чоловіка. Навіть жіноча праця сприймається як розважальна, доглядова.
– Образи жінки у сучасній культурі здебільшого патріархатні. Позитивні зміни у процесі руйнування стереотипів є (реклама стала менш сексуалізованою, з’явилися образи жінки-захисниці, жінки-воїна), але не вистачає публічних рольових моделей, медійних образів. Наприклад, успішної бізнес-леді, активістки, феміністки – жінки, яка не грає роль матері та окраси. Я не кажу, що материнство чи краса – це погано. Це дуже добре, але жінка не обов’язково має виконувати лише ці ролі. Нажаль, на українському телебаченні немає проектів, які б показували успішну в публічній сфері жінку без прив’язки до її приватного життя. В суспільстві такі особистості є, але про них не говорять у медіа. Було б добре, якби в нас були медійні продукти, де б жінок зображували як самодостатніх, незалежних, не жертовних. Бо саме медіа є одним із важливих агентів соціалізації, який може вплинути на суспільну свідомість, – каже Тамара Марценюк.
Як боротися зі стереотипами?
Президентка міжнародного жіночого правозахисного центру «Лa Страда Україна» Катерина Левченко стверджує, що з будь-якими стереотипами слід боротися – і не важливо, закладені в них негативні образи, чи позитивні.
– У кожної людини багато суспільних ролей: усі ми – діти, батьки, працівники, студенти і так далі. Скільки існує сфер діяльності та форм суспільного життя – стільки і ролей може бути в кожного. Немає нічого поганого у ролі матері, дружини, фахівця. Погано, коли ці ролі стають стереотипно домінуючими, коли їх нав’язують жінці, намагаючись усе різноманіття життя вкласти у певні вузькі рамки, – каже Катерина Левченко.
За словами Катерини Левченко, долати ґендерні стереотипи в Україні – не тільки в культурі, а й в інших сферах життя – буде ще не одне покоління. Щоб звільнитися від них, потрібні зміни на рівні свідомості. Позитивні зрушення вже спостерігаються на прикладі молоді, але у глобальному сенсі ще багато треба зробити.
– У 2011 році Комітет ООН з прав дитини дуже наполегливо рекомендував Україні ввести в школах обов’язковий курс про права дітей, і цей курс мав би стати основою для розуміння ґендерної рівності. Але до цього часу цього не було зроблено. А між тим, право на гендерну рівність повинно було б стати базовим у нашому суспільстві, якому зараз так не вистачає поваги один до одного, толерантності, – каже Катерина Левченко.
Тим не менше, замість пасивного очікування глобальних змін, вже зараз можна протидіяти тим, хто поширює дискримінаційні стереотипи.
– Боротися з носіями стереотипів (тих, що з’являються у політичному дискурсі, рекламі, ЗМІ, літературі) легше, ніж намагатися змінити свідомість мільйонів українців. Про дискримінаційні стереотипи можна повідомляти у «Ла Страду» за номером нашої гарячої лінії, 0 800 500 335, на якій, окрім питань протидії торгівлі людьми та домашнього насильства, ми надаємо консультації також стосовно ґендерної дискримінації, – пояснює Катерина Левченко.
Стереотипи, які панують у сучасній український культурі, самі по собі нікуди не подінуться. Але чим більше людей буде доносити думку, що сучасна українка може бути ким завгодно і якою завгодно, тим скоріше можна здолати цей шлях.
Текст: Наталя Тонких
Малюнки: Юлія Деркач
Фото з особистого архіву коментаторок
