Зустріч Ірини Славінської з Наталкою Сняданко, що відбулася у Літературному музеї, називалася іронічно-провокативно: «Чи може жінка написати справжній роман?». Щоправда, з цієї пари іронія якраз не зчиталася.
Наталка Сняданко розповіла про жіночу літературу, поточний стан справ з жіночою літературою в Україні і задачі, які можуть перед нею стояти.
Як сприймається «жіноча література»
1. Є різниця між поняттями «жіноча література» і «література, писана жінками». «Жіноча література» має певні не дуже позитивні конотації, тож навряд чи якась авторка хотіла б, аби її твори називали «жіночою літературою». Що таке жіноча література в уявленні пересічного читача? Це щось меншовартісне, бульварне, писане виключно для жінок.
2. Таке ставлення переходить до будь-якої літератури, авторкою якої є жінка. Чоловік, приносячи авторці примірник для підпису, знічуючись перепрошує: «Ви не подумайте, це моя жінка читає». Читати літературу, написану жінками стає соромно. Незалежно, від того, це «жіноча література», чи «література, писана жінками». Чоловіки наче перепрошують, коли зізнаються, що читають її.
3. Звісно, література має стать. Жінки і чоловіки відчувають по-різному, мають різне бачення світу. Тож література, писана жінками, і література, писана чоловіками, буде різною. Але інша справа, коли цю літературу розрізняють за якістю. Тобто все, що написано жінкою, вважається «гіршим».
4. Чому ж так відбувається? Література і суміжні професії в Україні наразі переживають хвилю фемінізації. Тобто все більше жінок стають письменницями, журналістками, перекладачками. Відбувається цей процес тому, що подібна праця у нашій країні є низькооплачуваною. А отже не може привабити чоловіків. А отже, стає «жіночою» роботою. А робота, яку роблять жінки, вважається непрестижною. Наприклад, якщо порівняти чоловічу некваліфіковану працю і жіночу, скажімо, вантажника і прибиральницю, то вантажником бути нормально, а прибиральницею – «принизливо». Література стає апріорі непрестижною, не професією, а хобі.
Особливості жіночої літератури
5. Жіноча література сприймається як така, що мусить піднімати певні теми і переживання, невластиві чоловікам: вагітність і пологи, втрата цноти, місячні. Насправді ж жіноча література може взяти на себе функції висвітлення глибинних життєвих досвідів, які наразі в українській літературі описані досить поверхнево. У нас більше уваги приділяється подіям, а не переживанням.
6. Є певні теми, татуйовані для літератури. Наприклад, статеві взаємини між жінками. Хоч це існує і це природно, проте в літературі про це або не пишуть, або пишуть з якоюсь, скажімо, маркетинговою метою. Просто як тема гомоеротика чи гомостосунки наразі не розглядаються.
7. Ставлення до авторок текстів теж специфічне. Вважається, що жінка «бавиться» в літературу, доки не вийде заміж. Заняття літературою не сприймається як серйозний життєвий вибір.
8. Молоді поетки мають бажання еротиузвати себе. Чоловіки теж можуть напускати ореол еротизму, але виступають радше як суб’єкти, а не як об’єкти.
9. У жіночих текстах часто зчитується «комплекс поразки». Тобто йдеться про те, що дійсність а пріорі проти жінки. У текстах є приреченість, і навряд чи комусь, прочитавши таку літературу, хотілося б бути жінкою. Ситуації, із якими стикається жінка в житті, актуальні і потрібні, але висвітлення їх пронизане трагізмом. Необхідно перекладати жіночу літературу з іншим емоційним забарвленням. За кордоном така література є.
Біографічна довідка: Наталка Сняданко – українська письменниця і перекладачка з німецької, польської та російської. Народилася та мешкає у Львові. Публікує книжки з 2001 року, авторка низки романів, серед яких «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки», «Синдром стерильності», «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» тощо. Роман «Колекція пристрастей» видавався у Польщі (де став бестселером) та Росії.
Анастасія Мельниченко
