Багато квітів, рожево-фіолетовий колір, смаколики, листівки у вигляді вісімок, знижки в подарункових магазинах та акції на покупки побутової техніки. Так виглядає день восьмого березня в Україні сьогодні. А ще, це привітання політиків, котрі з екранів телевізора чи місцевих сайтів дякують жінкам за ніжність, турботу та натхнення, які ті дарують чоловікам протягом всього життя.
Свято квітів, весни та краси – ось як можна охарактеризувати день 8 березня, звертаючись до його медійного образу. Попри згадану помпезність, яка підкріплюється тим, що в Україні міжнародний день жінок – державний вихідний, навколо 8 березня щороку точиться чимало дискусій. Лунають звинувачення, що це питомо не «наше» свято, яке історично не пов’язано з українським суспільством, тому і святкувати його не варто, або ж це день, який нав’язано і впроваджено радянською владою для того, щоб зруйнувати українські народні традиції, наприклад, день матері. Ще одна версія – це день, коли секс-працівниці вийшли на демонстрацію, вимагаючи збільшення плати за свої послуги, і тепер в честь цієї події ми вшановуємо день жінок. І це не вичерпний список озвучених версій, які, можливо, багатьом з нас доводилось чути. Для того, щоб навести лад з-поміж десятків вигадок та припущень, надамо трохи фактів
Авторство: Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху
Українська дослідниця Марина Вороніна зазначає, у Києві 8 березня вперше «святкували» у 1914 році: у цей день на вулицях міста члени РСДРП розповсюджували прокламації, що закликали робітниць до страйку. Тоді це була політична акція, яка відбулась ще задовго до встановлення радянської влади та аж ніяк не поєднувалась з образами «ніжності, весни і любові».
Оксана Кісь, представниця Української асоціації дослідниць жіночої історії, розповідає, що більшовики, у партії яких було чимало ініціативних та прогресивних жінок, активно використовували потенціал жіночого руху інструментально: спочатку – щоб здобути владу, згодом – у пропаганді, заради формування прогресивного образу СРСР за кордоном та посилення власного авторитету всередині. Це супроводжувалось поступовим позбавленням цього свята політичних сенсів, в той час, коли активний розвиток образу жінки-робітниці сприяв закріпленню подвійної зайнятості (праця на робочому місці та виконання домашньої роботи). «Різкий поворот у розумінні та тлумаченні дня 8 березня відбувся у 1944-1945 роках.
Після Другої світової війни радянська влада активно впроваджувала пронаталіську політику, яка мала на меті стимулювати народжуваність. Саме в цей період відбувалась суттєва зміна акцентів у розумінні дня 8 березня, в його символіці щоразу чіткіше вимальовувався материнський елемент» – каже Оксана Кісь. Хоча 8 березня було державним святом в СРСР ще з 1921 р., офіційним вихідним днем воно стало аж у 1965 році. На думку дослідниці, це було логічним кроком на шляху позбавлення первісного емансипаційного смислу свята. Спочатку більшовики трансформували його відзначення у формат офіціозу – на урочистих партзборах робітниці дякували компартії за надані їм права та звітували про свої трудові здобутки; а згодом святкування перевели у розряд сімейно-домашніх святкувань «вихідного дня» з квітами, цукерками, та ритуалами дрібного догоджання.
Якщо у перше десятиліття радянської влади більшовики намагалися здійснювати емансипацію жінок через уподібнення їх до чоловіків та ігнорувати будь-які відмінності між статями, то повоєнна офіційна політика і риторика почала схвалювати гендерні відмінності (зокрема, задля вирішення демографічної післявоєнної кризи) та наголошувати на суспільній важливості традиційних жіночих функцій в родині). У повоєнний час образ мужнього чоловіка-захисника вітчизни протиставлявся образу ніжної, вірної, турботливої жінки-матері.
День матері vs День 8 березня
Неодноразово день восьмого березня в Україні протиставляється дню матері, яке відзначають на початку травня. Дійсно, ще з 1970-х роікв і донині у школах та дитячих садках звично проводять різноманітні ранки з нагоди дня жінок, однак здебільшого такі заходи зводяться до подяки дітей своїм мамам та бабусям, з традиційними весняно-квітковими подарунками. Через те складається враження, що день восьмого березня та день матері – свята, які за своєю формою і змістом просто повторюють одне одного.
Оксана Кісь зазначає, якщо відсторонено подивитись на український календар, то питомо українських свят знайдеться небагато: «Треба розуміти, що і день матері – це свято, яке виникло в 1914 році в США, і було імпортоване в Україну, однак сприймається як наше свято… Розділяти ці дні важливо, 8 березня – більш інклюзивний день, і стосується всіх жінок без винятку, які в різних сферах, в той чи інших спосіб потерпають від порушення власних прав та дискримінації, в той час як день матері за самою своєю назвою фіксує увагу на жінках, які мають материнську функцію, а далеко не всі жінки в нашому суспільстві є матерями, чи планують бути матерями; а також слід визнати, що далеко не всі матері варті ушанування.
Небезпека комерціалізації
Напередодні дня солідарності жінок в отстоюванні власних прав, частина крамниць з різною продукцією залучається в індустрію свята.
Знижки на білизну, посуд, професійні комп’ютерні програми, інші товари та послуги, які супроводжуються використанням вже характерних епітетів на кшталт «ніжним, чарівним, прекрасним та люблячим жінкам».
Ця індустрія також присутня в світі дитячих іграшок. В різних крамницях, де наявна продукція компанії «LEGO» можна знайти ось такі спеціально сконструйовані полиці, які демонструють додаткову знижку, приурочену дню солідарності жінок у боротьбі за власні права.
З одного боку, здавалося б, нічого поганого немає в тому, що компанія, її представництво в Україні, чи то керівництво конкретного магазину пропонує знижки для споживачів. Однак з іншого боку, якщо задуматись про сенс та спробувати відшукати логічний зв’язок, з’являється відчуття когнітивного дисонансу: в день, коли жінки в усьому світі говорять про проблеми гендерної (не)рівності та шляхи подолання дискримінації, нам пропонують знижки на гендерно-марковану продукцію (не лише постіль чи посуд стійко асоціюються з жінками, але й іграшки, котрі розвивають мислення, виявляються призначеними тільки для дівчат, адже є окремі пропозиції «LEGO» для дівчаток та хлопчиків).
В день, коли жінки говорять про проблеми сексизму у рекламі, нам пропонують знижку на сексуальну жіночу білизну. В той самий час ціни на квіти за декілька днів до «свята» зростають приблизно на 20% через те, що збільшується попит. І це в той час, коли жінки у світі намагаються говорити про свої професійні та творчі досягнення, про свою політичну участь і громадянську активність, а не концентруватись на характеристиках привабливості, ніжності та чарівності, вимагаючи бережливого ставлення чи вшанування квітами лише через те, що хтось народився жінкою.
Рожево-фіолетовий кіч навколо бренду «свята 8 березня» є частковим відображенням стану усвідомленості українським суспільством питань гендерної рівності. Коли чоловіки на день боротьби жінок за рівні права вважають за доцільне наголосити на жіночій «вродженій ніжності та чарівності» і подарувати оберемок квітів, а жінки, в свою чергу, очікують цього від чоловіків, це свідчить про нерозуміння своїх прав та можливостей у цьому суспільстві зі сторін обох статей. З іншого боку, комерційне паразитування на звичних «нормах» сприяє ще більшому заглибленню в стереотипи та продукуванні сексизму, продовжуючи життя образу жінки як слабкої і прекрасної половини людства, котру потрібно оберігати та відводити їй певні життєві ролі тільки через біологічні характеристики.
Філософиня та мистецтвознавиця Тамара Злобіна вважає такий статус-кво не лише комерційним, а й ідеологічним шлейфом радянського минулого. В «рожево-ніжному» дискурсі привітань експертка вбачає наратив типових ролей Берегині та Барбі (термінологія Оксани Кісь). Де «Барбі» – це лялька, красива та доглянута жінка, яка повинна вигідно продати себе, адже привабливість – її основний капітал. «Берегиня» – це домогосподарка, яка береже домашній затишок, виховує дітей, передаючи їм традиції українського народу.
Тамара Злобіна
«Часто з такими привітаннями звертаються до особисто незнайомих жінок – керівники фірм, чиновники, президент країни, політики, що є неприпустимо. Такі люди мали б звертатись до колег, громадянок, виборців, розповідати що саме зроблено, щоб подбати про їх потреби. Наприклад: на фірмі введено гнучкий графік для працівників з дітьми, і відведено місця для паркінгу на стоянці для вагітних; прийнято закон про захист від домашнього насилля; збільшено кількість притулків чи введено квоти у політичних партіях», – зазначає Тамара.
Вітрина крамниці, в якій основна продукція – посуд, постіль, рушники та статуетки
«Тюльпани раз в рік – це ж дешевше, ніж справді потурбуватись про жінок» – додає Тамара, «наприклад, керівник супермаркету може привітати своїх працівниць, а потім не відпускати їх на лікарняні по догляду за дитиною, чи не впускати до магазину батьків з дитячими візками; політик може горлопанити про любов, вдячність, і повагу до жінок на 8 березня, а потім голосувати за заборону абортів і зниження соціальних виплат».
З лицемірністю образу «свята» погоджується і Оксана Кісь. На її думку, сьогодні варто щоразу демонструвати її, тим самим підважуючи усталену норму.
Дослідниця розповідає, у 2009 році вони з колежанками вирішили діяти наввиперед, і створили шаблонний лист, адресований керівникам різного типу організацій (у переліку могли бути державні, недержавні організації, бізнесові структури). У листі коротко викладались історичні факти про обрану дату, а також додавалось прохання уникати типових формулювань на кшталт: «любі, кохані, чарівні, милі, прекрасні, турботливі, вродливі, дбайливі, ласкаві, ніжні», обґрунтовуючи їх недоречністю в контексті дискусії про права жінок та гендерну рівність у суспільстві. Так само згадували про недоцільність акцентів на сімейних ролях жінок. Натомість, як приклад подавалось альтернативне привітання, в якому авторки пропонували наголошувати на професійних та творчих досягненнях жіночої частини колективу.
Оксана Кісь
«Я не знаю наскільки це має ефект. Але якщо людину особисто поінформували, що ось це неправильно, то вже важче робити це вдруге. Ми не очікуємо, що одразу всі зміняться. Йдеться про зміни світоглядні, а речі стереотипні потребують багато часу. Моє перше переконання, що вода камінь точить. Моє друге переконання – це стратегія малих кроків: я думаю, що сила дії = силі протидії. Лобові атаки закінчуються тільки розбитими носами. Патріархальна ідеологія є дуже потужна, натиском її не подолати, вона буде пручатися, але якщо спільними зусиллями з різних сторін в різний спосіб впливати, то поступово ці речі можна змінювати», – оптимістично усміхається Оксана.
До поступових змін українців підштовхує флешмоб #ЖінкаЯкаНадихає, що стартував 2 березня цього року. «Суть у тому, щоб перебити пострадянсько-комерційний стереотип свята», – каже його авторка Тамара Злобіна.
Важливо розповідати про жінок, які надихають своїми вчинками, ідеями, життєвою філософією; які живуть поряд з нами, або померли кілька століть тому.
Правила наступні:
– запостити на своїй сторінці у соціальних мережах текст флешмобу з офіційним тегом (#ЖінкаЯкаНадихає);
– додати до нього історію про будь-яку жінку будь-якого часу і виду занять, яка вас надихає;
– позначити 8 своїх друзів і запросити їх долучитись до флешмобу.
Тамара Злобіна зазначає: важливо залучати офіційних осіб, щоб і до них приходило розуміння переорієнтації в акцентах свята.
Запропонований текст посту:
«8 березня – День прав жінок. Мені не близька пострадянсько-комерційна традиція свята з квітами та подяками, які зобов’язкують. Для мене це свято активних, достойних жінок, які змінюють світ. А також нагода для розмови про сучасні потреби жінок та способи їх забезпечення. Тому сьогодні я розповім про жінку, яка мене надихає. Це… (ім’я, історія про цю жінку). І запрошую… (імена-теги 8 друзів) розказати про тих жінок, які надихають вас!».
Дива не сталось, декілька днів флешмобу показали: чимало людей, в тому числі і представників українських ЗМІ, стандартно підійшли до привітання, використовуючи ті самі епітети, які звично асоціюють з жінками в цей день: ніжна, турботлива, тендітна, по-жіночому чарівна, не згадуючи при цьому інших якостей. Цікаво і те, що телеканали згадували у флешмобі, здебільшого, ведучих, тобто тих жінок, які візуально представляють ЗМІ.
Вочевидь, важко відійти від шаблону, що жінка може надихати ще чимось, окрім зовнішніх характеристик чи внутрішньої «смиренності». Але стереотипні уявлення не зміняться за один день чи рік. Особливо, якщо значною частиною суспільства (як жінками так і чоловіками) прояв стереотипу, що обмежує, прирівнюється до прояву поваги або ж сприймається як привілей.
Катерина Мацюпа
