У цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації
Навесні цього року виходить друком книжка «Це зробила вона» видавництва «Видавництво». Проект передбачає появу інформації про 100 фахівчинь, які століттями творили історію України у різних сферах, від давнини до сучасності. Другий том книги зватиметься «Це теж зробила вона» і планується на 2019 рік.
Отже, чому це зробили вони? Відповідає співзасновник видавництва Ілля Стронґовський:
“Знайти вартісну гучну непропрацьовану ідею, яка би стосувалася прав людини, в Україні надзвичайно просто. Вони всі гучні і непропрацьовані і маса з них вартісні. Але є ідеї на поверхні, які ігноруються суспільством просто через те, що суспільству на це не вказали. Наприклад, жінок в Україні трохи більше половини всього населення. Але в парламенті їх лише 12% і багато кому видається, що і цього забагато. З найсвіжішого прикладу – обурення, викликане кандидатурами, поданими президентом на членів комісії ЦВК.
За цих обставин логічно, що спроба пригадати видатних жінок з історії України згасає на 4-5 імені. Зрозуміло, що це не всі жінки, які попри всі обставини зуміли вкарбувати свої імена. Ми просто не звикли читати про біографії видатних жінок, боротьбу видатних жінок і досягнення видатних жінок. Це завжди підмінялося біографіями, боротьбою і досягненнями видатних чоловіків і саме цей факт ми виховані сприймати за належне. Тому моєю ідеєю було просто довідатися, кого з українок варто знати, і бажано знати з дитинства. З цього бажання все і почалося”.
Проект вже підтриманий рядом організації та фахівців/чинь, зокрема організацією NDI. Щоб долучитися до проекту як автор/ка, ілюстратор/ка, спонсор/ка, чи просто хочете запропонувати кандидатуру видатної українки – пишіть на [email protected].
«Повага» публікує один з фрагментів збірки «Це зробила вона».
Елен Спарроу
мікробіологиня
Авторка: Валентина Вздульська
Уявіть: Північна Африка, Туніс, 1928 рік. Міськими нетрями йде солідний чоловік у дорогому костюмі. Затиснувши під пахвою згорток, він прямує в найбіднішу частину міста. Там обирає одного із жебраків і довго вмовляє його взяти нову чисту сорочку в обмін на стару. Жебрак не розуміє, навіщо комусь його брудне лахміття, в якому повно вошей. Але, схоже, пан задоволений. Дивак та й годі.
Чоловік обережно кладе ганчір’я в металеву коробку, міцно закриває і бігом повертається в Інститут Пастера. Його звати Шарль Ніколь, він професор і скоро отримає Нобелівську премію. Але зараз Ніколь дуже поспішає. Паразити мають потрапити в руки Елен Спарроу живими й неушкодженими. А вона вже знає, як дати їм раду.
*
Мама Елен Спарроу була родом із Польщі, а тато — з Англії. Сама ж Елен народилася 1891 року в Богуславі, містечку неподалік Києва. Вона мріяла стати лікарем, як дідусь. Дівчат у ті часи не хотіли приймати в університети, а до лікарок ставились упереджено. Жінки мусили докладати вдвічі більше зусиль, аби їх поважали так само, як лікарів-чоловіків.
Елен спершу вагалась, який саме напрям медицини обрати. Коли вона отримала в Києві свій медичний диплом із відзнакою, тривала Перша світова війна. Молоду лікарку відправили на фронт, де солдати страждали не тільки від ран, а й від епідемій. Тиф, віспа, дизентерія, холера й інші хвороби забирали мільйони життів. А Елен щосили рятувала недужих.
Невдовзі лікарка зрозуміла, що боротьба з інфекційними хворобами — її покликання. Вона почала працювати з видатними науковцями з усієї Європи. З Рудольфом Вайглем, який винайшов у Львові першу вакцину проти тифу. З Альбером Кальметтом, який створив вакцину проти туберкульозу. Із Жулем Борде, який відкрив бактерію, що спричиняє коклюш. З Амадеєм Боррелем, який боровся з бубонною чумою та бореліозом. З одеситом Олександром Безредкою, який упровадив термін «анафілактичний шок». Елен допомагала їм у дослідженнях.
Невдовзі вона й сама стала професоркою. Елен зналася на бактеріях як ніхто й була «королевою мікроскопа» — могла завиграшки розрізнити дуже подібні мікроорганізми. Своїми успіхами в мікробіології вона вразила видатного французького доктора медицини Шарля Ніколя. Він запросив Елен у Туніс, який тоді перебував під протекторатом Франції, щоб разом вивчати тиф.
Це страшна заразна хвороба, яка починається із жару й головного болю, як грип. Потім з’являються висипи на тілі, марення, блювота, вражаються внутрішні органи. У часи епідемій помирав кожен другий хворий. Спарроу й Ніколь шукали причину тифу, тоді ще невідому.
1928 року Ніколь отримав Нобелівську премію: він виявив, що висипний тиф переносять воші. Елен, яка очолювала його лабораторію, створила щось на зразок ферми для цих паразитів. Їх тримали в спеціальних коробках і годували людською кров’ю від добровольців. Усі ці неприємні процедури були потрібні для пошуку ліків.
Спарроу працювала над своїми унікальними дослідженнями до кінця життя. Написала щонайменше 103 наукові праці про інфекційні хвороби й винайшла кілька вакцин. Інститут Пастера за час роботи в ньому Елен Спарроу та її колег став усесвітньо відомим центром дослідження бактерій, розробки вакцин і сироваток. Елен запобігла багатьом епідеміям у Європі та Північній Африці. Вона організовувала масові вакцинації, чим зберегла десятки тисяч життів.
