Про те, що наші люди не розрізняють особисте і професійне, я дізналася на власному досвіді. Колись у одній закритій інтернет-спільноті, де дівчата звикли у затишній атмосфері ділитися своїм найсокровеннішим, мені написала одна з учасниць. Мовляв, вона ніколи не читала журнал, редактором якого я є, бо їй страшно уявити, що я в ньому пишу, раз я тут, у спільноті, пишу такі «огидні» речі. Мене тоді це дуже зачепило. До чого тут моє позаробоче життя до роботи?
«Друзі на Оболоні! Не пропустіть це до ради, пліз» прочитала я статус у френдстрічці. Під статусом було поширено фотографії кандидатки в народні депутати від «Удару» Ольги Люльчак. Я очікувала побачити якусь цілковиту розпусту і жах, можливо навіть поїдання варених немовлят, або хоча б порнозйомки з конем. Але фотографії винуватиці були цілком художніми, хоч і показували оголене тіло: нічого зайвого чи «аморального» на них не було видно. Гарно сфотографоване гарне жіноче тіло. Але вже за півдня соцмережі захлинулися в істериці. Такої реакції, як оголені сідниці кандидатки-жінки, не викликають практично ніякі «промахи» чоловіків-кандидатів: ні розкриті їхні корупційні схеми, ні злочинні законопроекти, ні зрада країни. Обговорення «гріха» кандидатки замкнулося на тілесності і на моральних якостях жінки, але ніяким чином не хотіло виливатися у аналіз її професійної діяльності. Ось типова реакція: «У этой женщины мозги есть? Она хоть догадывается куда идёт и что там делать нужно?» і відповідь: «Зачем ей мозги? Ей природа и так с горкой отсыпала всякого разного». «Чё? На Украине создаётся новая партия? “Партия блядей”?»
У всіх обговореннях фігурує що завгодно, але не фаховість Ольги Люльчак. Обговорюють форму її живота і ступінь його відфотошопленості. Обговорюють її моральні устої та духовниє скрєпи. Фотографії не полінилося перепостити безліч ЗМІ. Але,здається, ніхто не потрудився «накопати» про кандидатку більше, поцікавитися, чому вона йде в політику і хто вона взагалі така. Звісно, є люди, що задаються цим питанням. Але на запит гугл на багатьох сторінках видає все той же передрук «новини» з фотографіями і нічого більше. Зрозуміло, що при такій лавині повідомлень ніяка інша діяльність дівчини не може бути поміченою. Що ще характерно: здається, ніхто зі ЗМІ не зв’язався із кандидаткою і не спробував розкрити її з іншого боку. Всіх захопило одне: розмір її грудей та сідниць.
А якби такі фотографії вивісив чоловік? Скажімо, фото Зоряна Шкіряка у плавках викликало дуже схвальну реакцію: і чоловіки і жінки відмітили «кубіки» на його пресі. А як же фотосесія братів Кличків для німецького журналу МАХ, присвяченого гей-аудиторії? Я не полінувалася перечитати десятки матеріалів, присвячених цьому «скандалу», і виявила дивну закономірність: НІХТО не обурювався самим фактом голої фотозйомки (як у випадку з Люльчак). Людей радше знічувала аудиторія, для якої знімалися Віталій з Володимиром. Звісно, проросійські тролі закидали Кличкам нетрадиційну орієнтацію. Але непрофесіоналізм як політиків – ні, низькі моральні устої – ні.
З цього випливає, що чоловікам дозволяється розпоряджатися своїм тілом (наприклад, прийняти рішення знятися оголеними, а потім піти в політику), а от жінкам – ні. Жінка все ще має бути «берегинею», і, ідучи в політику, не повинна виходити з цього образу. Одна промашка – і все, в ній уже не побачать активіста чи юриста, вона буде хвойдою. Як зауважив один з ФБ-користувачів, українська спільнота чомусь не обговорює кандидатів хабарників або крадіїв, а от вродлива дівчина стала об’єктом цькування і похабних жартів. ЗМІ («Інформатор») зауважують, що висунув Ольгу Люльчак екс-регіонал Вадим Столар, який є «знаний корупціонер». Але в цій же статті нижче регіонала, що «тероризував Оболонь», оправдовують: «на захист корупціонера Столара, досі не арештованого за аферу із будівельною компанією “Інтеграл-Буд”, можна висунути хіба те, що своїм майбутнім виборцям на Оболоні Вадим Столар запропонував (…) “допомогу” у розмірі 200-400 гривень, а деяким – ще й ремонт під’їзду, даху чи дитмайданчика». Ольгу чомусь ніхто не виправдовує. Ще, зауважує видання, Столар «запропонував апетитну ударівку». Дуже політична риторика, нічого не скажеш. Жінка не пішла балотуватися, ні. Її, апетитну секс-бомбу (не політика, не фінансиста, не юриста, а саме секс-бомбу) запропонували виборцям.
Отже, саме жінка-політик досі пильно розглядається через призму моральності. А моральність у нас дуже вибіркова. Красти – допустимо. «Зливати» реформи теж допустимо. Оголитися для дорослого журналу чоловікові-політику – нормально. Показати сідниці жінці для акторського портфоліо – ганьба і крики на всю країну. Суперечимо самі собі, друзі, ой суперечимо.
Анастасія Мельниченко, журналістка
