Нещодавно медичні працівниці з різних країн запустили флешмоб #medbikini: постять свої фото в купальниках. Це реакція на дослідження, опубліковане журналом «Судинна хірургія». Воно стверджує, що медикам не варто викладати в соцмережі світлини у спідньому. «Контент, який публічно доступний у соціальних мережах, може впливати на вибір лікаря, лікарні або іншої медичної установи», – йшлося в публікації. У відповідь на це жінки-медики почали постити «провокативні» фото.
Доктор Муді Човдхарі пояснив, чому таке дослідження варто вважати сексистським:
«Троє чоловіків створили фейкові акаунти, аби буквально шпигувати за медиками та ще й соромлять жінок за фото в бікіні».
Дуже відгукнулася ця історія, і тому розкажу свою.
Отже, я Наталя, і в мене є молочні залози. І кілька інших вторинних статевих ознак. І інстаграмчик. Я займаюся соціальними проєктами – це покликання, робота, хобі. Наш основний профіль – соцреклама, серед наших партнерів та клієнтів – урядові структури, міжнародні та громадські організації, соціально відповідальний бізнес.
Моє робоче оточення – освічені й толерантні люди. Ми топимо за рівноправ’я, гендерну рівність, знаємо, що засуджувати людей за зовнішній вигляд – це лукізм, а бачити в жінці тільки носія грудей – об’єктивація. Ми топимо за бодіпозитив – і ні, це не про оспівування повноти, це про нормальність тіла в різних його виявах, станах, віці й розмірі. Зрештою, ми знаємо, що ставити під сумнів компетенцію працівника через вік – це ейджизм, а через стать – сексизм. Але ми на автоматі ставимо під сумнів компетенції людини через пару оголених фоток.
Саме так, у цьому середовищі я отримую протилежні задекларованим цінностям реакції за десяток далеко не найвідвертіших для цієї соцмережі цицькосвітлин у своєму тихенькому домашньому інстаграм-акаунті.
Перекажу кілька епізодів, які проілюструють, на жаль: тілесність і сексуальність все ще табу (хай навіть неофіційне) навіть у найбільш мислячих середовищах; ми – оспівувачі демократичних цінностей – шарахаємось такого банального прояву свободи – оголення тіла – так само, як ті вчительки з “естебешного сюжету”, які лінчують свою колегу за фото в купальнику.
Один епізод стався, коли я робила комунікації для еко-проєкту від бізнесу. Якось виклала робоче фото в інсту і прийняла дзвінок від менеджерки компанії. Вона, після ранкового шмагання від свого шефа, у сльозах, благально-вимагально попросила видалити фото і будь-які згадки про проєкт у моєму профілі. Бо по сусідству були напівоголені фотки. Навіть попри те, що половина тих оголених світлин якраз про соціальні теми й розповідають, робоче фото у візуальному контексті молочних залоз викликало надто бурхливі емоції її шефа. Так, у розпал проєкту, я втратила клієнта, а клієнт підрядника, попри вкрай приємну і плідну співпрацю до цього моменту.
Інший епізод стався, коли ми зафоловили з клієнтом – представником урядової структури – одне одного в інсті, і той попросив формально зробити менеджером кампанії мого колегу, у якого молочних залоз нема.
Найпоказовіша і найнеприємніша історія сталася, коли відома у своїх колах фем-активістка виставила скрін мого профілю як зразок об’єктивістського паразитування на жіночому тілі, хай навіть це й не реклама бетону, а привернення уваги до соцпроблем. Публічне шмагання однією жінкою іншої в ім’я гендерного рівноправ’я.
Ні, цей епізод я згадала не для того, аби патетично підсумувати, що ці феміністки подуріли і дістали. Із фемінізмом усе ок, зі мною усе ок, і з усіма, кого бентежать ті пару фоток, теж усе ок. Просто давайте частіше згадувати, що наше тіло – наше діло, а молочні залози – це просто молочні залози.
І навіть якщо ви принципово наполягаєте, що оголеній плоті не місце на публічних майданчиках, подумайте про те, що може трапитися так, що ваші інтимні кадри таки потраплять у мережу: вкрали телефон (твій чи партнер_ки), влізли в месенджер (твій чи партнер_ки), випадково не в той чатик тицьнула пальцем – і вже твоя квіточка стала надбанням голодного до скандалів, злого й упередженого натовпу. Тебе обговорюють по фейсбучиках і кухнях, звільняють з роботи, бо – о, богині! – раптом виявляється, що в тебе є плоть. Страшне. Ну звісно ж, працювати з людьми, у яких є молочні залози чи стегна – вкрай непрофесійне рішення.
А між тим мій домашній інстаграмчик аж ніяк не претендує на соцкампанію, тоді як достойна кількість юзерів ефективно використовує голизну для промоції важливих тем.
Рух #FreeTheNipple проти цензури на жіночі соски в інсті та фейсбуці ви і без мене знаєте, як і явище інстаграм-фемінізму. Тож підкину менш відомі варіанти.
Нещодавно блогерка Рейчел Холліс виклала знімок, на якому позує в бікіні: «У мене є розтяжки, і я ношу бікіні. У мене живіт, який назавжди залишиться в’ялим, бо виносив трьох великих малюків, і я ношу бікіні. Мій пуп відвислий (раніше я не знала, що таке взагалі можливо!), і я ношу бікіні. Я ношу бікіні, бо пишаюся цим тілом та кожним слідом на ньому. Ці сліди доводять, що я мала щастя виносити моїх діток, а в’ялий живіт – що я тяжко працювала, аби скинути стільки ваги, скільки зможу». Пост запустив хвилю інших постів з оголеними неідеальними жіночими тілами, які закликали перестати соромитися своєї плоті.
Майкл Строкс фотографує і викладає у соцмережах голих чоловіків. Ветеранів. З інвалідністю. Жодного слова не сказавши про бодіпозитив чи інклюзію він промотує їх краще за 100500 круглих столів і брошур на тему.
PETA почала знімати оголених людей в антихутряній кампанії «Краще бути голим, ніж у хутрі» ще три десятиліття тому. За цей час від хутра відмовилися чи не всі знакові дизайнери. Навіть королева Єлизавета більше не носить хутряних виробів. Універмаг Macy’s закриває салони з шубами, а найбільший хутровий аукціон Північної Америки оголосив про банкрутство.
Але в будь-якому разі, які б мета та імпульси не живили вашу спрагу показувати чи не показувати мережі свої придатки – ваше тіло ваше діло, а вашу професійну компетенцію не применшують молочні залози. Крапка.
