ХХ століття стало добою кількох соціальних переворотів, масштабність яких ми часто недооцінюємо. Перехід від традиційного до модерного суспільства включав у себе зміну середовища проживання (із сільського на міське), способу виробництва (з індивідуального на масове), 100% поширення писемності й усунення жорстких класових поділів. Сьогодні нікого не здивує шлюб між представниками різних національностей, рас чи соціальних класів – а 70-80 років тому це стало би нечуваною подією.
Рівні громадянські права жінок і їхня активна участь у професійній та політичній сферах (уперше за останні кількадесят тисяч років людської цивілізації) є одним із соціальних переворотів, про який ми часто забуваємо. Позаяк саме зміна гендерної ролі жінок трансформує наше суспільство в цілому – на користь усіх. Логіку цих процесів спробуємо продемонструвати далі на прикладах економічної та політичної активності жінок.
Економічна залученість жінок
Традиційні гендерні ролі чітко закріплюють зони дому та сім’ї, дитинства, догляду – за жінками, а публічної праці, заробітку, конкуренції й досягнень – за чоловіками. Іншими словами, чоловік – «здобувач», жінка – «берегиня дому». Згідно есенціалістської логіки, ці ролі є вродженими і природними, розглядаються як щось, що є суттю ідентичності (як колір шкіри чи волосся). Феміністська оптика розглядає гендерну роль як перформанс – тобто щось, що здійснюється – робиться – щоденно. Відтак «природна жіноча суть» виявляється щоденною множиною різних праць, які не помічає й мало цінує суспільство. Різні феміністичні тренінги пропонують похвилинно записувати час, витрачений на домашнє господарство чи догляд за собою, – результати добре демонструють, скільки всього робить жінка, поки «сидить удома». Відтак, погляд на працю з жіночої позиції змінює уявлення про працю як таку й навіть про час.
Міф про домогосподарку
Образи Берегині та Барбі, щасливої домогосподарки – не відповідають реальності українського суспільства. Українські жінки на рівні з чоловіками залучені до ринку праці. Згідно з даними Державного комітету статистики України (2013), приблизно 59% жінок і 71% чоловіків 15–70 років зайняті на ринку праці. Дводохідна сім’я – це реальність українського суспільства: обоє в домогосподарстві залучені до ринку праці, аби прогодувати сім’ю. Жінки, які працюють, – далеко не виняток, адже «сидіти» вдома мало хто може собі дозволити з економічної точки зору, заробітку лише чоловіка недостатньо. Чи бачите ви десь тут проблему? Аби пояснити її, давайте розглянемо детальніше, якою буває праця та як це стосується жінок.
Якою буває праця?
Доцільно говорити про продуктивну й репродуктивну працю. Продуктивна праця закріплена за чоловіками, адже саме їх вважають “основними годувальниками” родини. Натомість репродуктивна праця – навпаки, за жінками, що пояснюється біологічним чинником – здатністю жінок до народження. Але репродуктивна праця – це далеко не лише виношування й вигодовування дитини груддю. Це загалом догляд за дітьми й іншими членами родини (людьми літнього віку, людьми з інвалідністю тощо). Окрім того, це також хатня робота – підтримка домогосподарства – прибирання, приготування їжі, прасування, прання, миття посуду, купівля продуктів тощо. Сюди ж слід додати стратегії економії сімейного бюджету (вивчити систему знижок, перешити одяг, зробити домашню консервацію). Це все робота, яка є монотонною й результат якої майже миттєво споживається. Це неоплачувана праця – тому вона непрестижна. Стереотипно репродуктивна праця – так звана “жіноча” робота.
Подвійне навантаження
Українському суспільству притаманне масове залучення жінок на ринок праці. Але проблема полягає в тому, що саме жінки працюють на двох роботах: “на роботі” (оплачуваній) і вдома. Таке явище називають подвійним навантаженням і саме ним пояснюють складнощі для жінок в отриманні основних ресурсів (влади, грошей) на рівні з чоловіками. На репродуктивну працю витрачається такий важливий ресурс, як час. У середньому 3–4 години на день витрачає жінка, яка має чоловіка та хоча б одну дитину, на виконання доглядової й хатньої праці. Для порівняння: чоловік – 45 хв.–1 год.
Тому говорять про таке явище, як часова бідність жінок, спричинена подвійним навантаженням. А також про так звану “бігову доріжку для матерів”, яким на роботі доволі сутужно поєднувати продуктивну й репродуктивну працю.
Способи вирішення проблеми подвійного навантаження
Масовий вихід жінок на ринок праці спонукав суспільство шукати різні способи перерозподілу репродуктивного навантаження. Один із них ми добре знаємо – це радянський гендерний контракт між державою й матір’ю, яка працює. Концептуальні ідеї захисту материнства й дитинства сформувала Олександра Коллонтай – перша нарком державної опіки. Відповідно до її ідей, держава брала на себе частину репродуктивної праці (через ясла, дитсадки, школи, позашкільні заклади навчання й дозвілля, а також пральні, їдальні тощо), а жінка ставала рівноправною будівничою комунізму. Тривала відпустка у зв’язку з вагітністю й пологами (126 днів) та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років, під час якої зберігається робоче місце – доволі позитивний радянський спадок. У США відпустка у зв’язку з вагітністю й пологами триває лише 3 місяці. Усе решта – особисті проблеми громадян.
Недоліком радянської системи була відсутність дискусії щодо перерозподілу домашніх обов’язків між чоловіком та жінкою. Американські жінки, які прагнуть робити кар’єру, залучають до догляду чоловіків (відома фраза операційної директорки Фейсбук Шеріл Сендберг «зроби партнера справжнім партнером» саме про це). Однак у жорсткому капіталістичному світі, нечутливому до приватного життя громадян, поєднання праці та сімейних обов’язків залишається дуже проблематичним.
Натомість шведи вже давно зрозуміли, що доцільно перерозподіляти ресурси не лише у продуктивній праці, а й у репродуктивній. Тобто варто створювати дружнє до сім’ї середовище, аби працівники і працівниці меншою мірою перебували у стресі через неможливість ефективно поєднувати робочі та сімейні обов’язки. Компанія Johnson & Johnson підрахувала, що 8,5 мільйонів доларів становить щорічна економія компанії, яка застосовує практики поєднання роботи та сім’ї.
Ще одна чудова можливість для жінок бути активніше залученими до прийняття рішень – це їхнє часове розвантаження шляхом активнішого залучення чоловіків до репродуктивної праці. У цьому випадку шведське суспільство також є одним із лідерів. Зокрема, шведи мають окремі високооплачувані “місяці для татусів”, а також ідеологічно та економічно підтримувану можливість для чоловіків розділяти відпустку по догляду за дитиною разом із жінкою. Виходить, що чоловіка на рівні суспільства сприймають не як передусім “гаманець”, а як люблячого тата, який виконує також емоційну працю як складову залученого татівства.
Політика гармонійного поєднання приватного й робочого життя у Швеції призвела до актуальних дискусій щодо скорочення тривалості робочого дня. Замість «пересиджування» на роботі пропонується більш ефективна організація праці та мотивація. У світлі технологічних новацій, значної автоматизації, інтернетизації та кіборгізації багатьох сфер це стає зробити все простіше. А збільшення часу, доступного для приватного життя, вигідне не лише окремим індивідам, але й суспільству загалом. Цей час можна витратити на самоосвіту, особистий розвиток, творчі практики – і зробити корисний винахід; більше залучатися до виховання дітей чи догляду за тими, хто цього потребує – і робити суспільство щасливішим; присвячувати час громадській роботі й політичній активності – приймати усвідомлені суспільно значущі рішення, розвивати людство.
Які ще наслідки має залучення жінок?
У жінок інші економічні стратегії, які пояснюються іншим досвідом, ніж у чоловіків. Як зазначалося, жінки змушені навчатися ефективно справлятися з подвійним навантаженням, економити час, адже в них мало ресурсу часу. Жінки більш орієнтовані на сталий розвиток, а не на миттєвий результат, адже знають, що перед ними неодноразово поставатимуть ті ж самі виклики.
Тому вважається, що слід мати хоча б 30% жінок у вищих органах влади. Це мінімальна кількість, аби зробити жінок видимими й надати їм можливість реалізувати свій соціально-політичний інтерес. Одна з можливостей це зробити – запровадити гендерні квоти, зокрема, на жіночу участь у правліннях. Наприклад, німецька компанія Deutsche Telekom у 2010 р. запровадила 35% квоту задля збільшення кількості жінок-менеджерок. Мета квотування – надати можливість талановитим працівницям реалізуватися у професійному житті. Адже 60% випускниць університетських програм зі сфери бізнесу – жінки, які повинні нарівні з чоловіками мати доступ до престижних посад.
Політика залучення жінок до рівня прийняття рішень
Аби підтримати видимість і важливість жінок, приймаються різні гендерні квоти. Це – популярні заходи та приклади позитивних дій. Гендерні квоти приймають не лише в бізнесі, а й у політиці чи навіть інших сферах публічного життя (освіта, збройні сили тощо), де розподіл ресурсів є нерівномірним. Гендерні квоти в політиці бувають законодавчі та добровільні партійні. Понад 100 країн у світі вже більше 30 років запроваджують ті чи інші квоти. Звісно, добровільні партійні квоти є прикладом справедливої демократичної політичної культури, коли партії розуміють ті обмеження, із якими стикаються жінки, і готові підтримати їх. Саме такий тип квот є найбільш популярним у країнах ЄС. Партії таких країн, як Австрія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція запровадили добровільні партійні квоти. Хоча законодавчі квоти теж не є рідкістю в ЄС – вони існують у Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Словенії та Франції. Аби квоти були дієвими і справді сприяли просуванню жінок, вони повинні мати мандат на місце (розміщувати жінок у прохідній частині списку), а також дієвий механізм (санкції або нагороди за дотримання).
Гендерні квоти – це приклад так званих спеціальних заходів із доступу жінок до прийняття рішень. На рівні гендерної політики ЄС визнано два типи політик – спеціальні заходи й гендерна пріоритетизація (або гендерний мейнстрімінг). Перший тип політик стосується окремої уваги до жінок як групи з меншим доступом до ресурсів – на рівні соціальної реклами, законодавства тощо розробляють стратегії залучення жінок. Другий тип політик працює з різними сферами суспільного життя – від соціальної до сільського господарства, де гендерне питання є пріоритетом. Тобто оцінюється значення і вплив тієї чи іншої політики на жінок і чоловіків як окремих груп, що мають різні інтереси. Ми пам’ятаємо, що репродуктивна праця досі закріплена саме за жінками – ці особливості якраз доцільно враховувати, плануючи бюджети та різні заходи.
Кого ще стосуються «жіночі» питання?
Залучення жінок до процесів прийняття рішень є не лише даниною справедливості, але й кроком до більш ефективної організації суспільства. Урахування жіночого досвіду в різних сферах у результаті виявляється корисним для всіх.
Наведемо два приклади. У міській адміністрації Відня є Департамент гендерного мейнстрімінгу, завдання якого – аналізувати міську політику та корегувати її. Із численних напрямів роботи Департаменту розглянемо одну – організацію публічного простору. Гендерно чутливе регулювання міського руху починається з урахування різних типів пересування. Якщо для чоловіків це переважно приватні автомобілі та громадський транспорт і поїздки на роботу та додому, то для жінок пересування містом ускладнюється необхідністю робити численні додаткові подорожі (у дитсадок, музичну школу з дитиною, магазин, пральню, відвідати літніх батьків тощо). Більшість із цих подорожей здійснюються пішки. Крім жінок, основними користувачами пішохідних хідників є діти та літні. Пішохідний рух тривалий час був «сліпою плямою» міського планування – вулиці створювали для автомобілів.
Міська адміністрація Відня врахувала цей недолік. У результаті значно збільшили ширину тротуарів, зробили безпечнішими пункти переходу дороги, обладнали необхідні місця пандусами, встановили лавочки для перепочинку, навіси для тіні й питні фонтани. Ще одним ключовим моментом стала безпека вулиць, які обладнали інтенсивним нічним освітленням, а також, за можливості, зробили простір більш відкритим. Жодних хащів і закапелків – замість них доріжки (наприклад, від автобусної зупинки до житлових будинків), які добре проглядаються з усіх боків. Ці та інші заходи гендерного мейнстрімінгу зробили Відень безпечнішим містом, у якому приємно й комфортно жити – усім, а не лише жінкам.
Наступний приклад – зі сфери українського законотворення. З ініціативи міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» у 2015 році внесли зміни в законодавство щодо боротьби з домашнім насиллям. Раніше таке правопорушення каралося штрафом, або громадськими роботами, або виправними роботами з відрахуванням 20% від заробітку, або адміністративним арештом. Після змін покарання передбачає лише громадські роботи або адміністративний арешт.
Застосування штрафів, на думку розробників проекту Закону, так само, як покарання у вигляді виправних робіт із відрахуванням 20% заробітку в дохід держави, не були ефективними, бо в переважній більшості впливали не на порушника, а на його сім’ю загалом або ж на жертву, оскільки 20% заробітку сплачується з сімейного бюджету, а штраф сплачується або з сімейного бюджету, або з кишені самої жертви, якщо правопорушник ніде не працює.
Застосування ж до осіб, які вчинили насильство в сім’ї, громадських робіт або адміністративного арешту спричинюють негативні наслідки особистого характеру саме для правопорушника.
Наведений приклад – лише маленький крок до подолання епідемії насильства в Україні. Упоратися з цим соціальним викликом допоможе розуміння, що насилля в сім’ї – це зовсім не особиста справа, у якій «двоє винні». Діти, які ростуть у ситуації насилля, часто мають порушення психічного розвитку та фізичного здоров’я, більш схильні до самогубств, зловживання наркотиками, а також – до скоєння насилля вдома чи поза домом. Дорослі, залучені в ситуації насилля, є менш психологічно адекватними в інших сферах свого життя; жертви насилля (а це в більш ніж 90% випадків саме жінки) не мають достатньо ресурсів для особистого розвитку, громадської активності, креативності. Більша частина бездомних жінок стали такими, утікаючи від домашнього насилля. Значний відсоток викликів швидкої допомоги жінками – це саме потерпілі в «домашніх боях». Якщо враховувати всі наслідки цієї проблеми, стає очевидно, наскільки далеко вони виходять за двері помешкань.
В Україні домашнє насилля досі є незручною темою, про яку не заведено говорити, тому воно залишається приватною проблемою переважно жінок. Такі «особисті справи» створюють значне навантаження на правоохоронні органи, органи соціальної опіки, виховання, охорони здоров’я тощо, якого можна було б уникнути; нагнітають напружену атмосферу в суспільстві; кошти, витрачені на боротьбу з наслідками домашнього насилля, не витрачаються на інші проекти.
Висновки
Наведені вище приклади демонструють, які масштабні соціальні наслідки мала жіноча емансипація, як жіноча участь уже змінила світ. Однак це лише початок, який спонукає визнати багатогранну користь фемінізму. Гендерована оптика дозволяє побачити невидиме, помітити довгі ланцюжки взаємозв’язків, а відтак краще планувати й організовувати будь-які активності заради гармонійного та стабільного розвитку спільнот.
Тамара Злобіна й Тамара Марценюк
