Шість порад із особистісного розвитку для активних та професійних жінок

Надія Перевізник – спеціалістка з комунікації (маркетинг, реклама, піар) та нестандартних проектів. Понад дев’ять років досвіду в рекламній й культурній сферах (агентства Havas Ukraine, Sablya, fedoriv.com, проекти для Ya Gallery Pavlo Gudimov, GogolFest, Мистецький Арсенал, TEDxKyiv). Наразі працює у ресторанному бізнесі (PR директор Сім’ї ресторанів Діми Борисова).

Надія не вважає себе запеклою феміністкою, більше того – вона стверджує, що до кінця не розібралася із цим поняттям. А тому спочатку шукає відповіді на ті «одвічні жіночі питання», які її хвилюють. А чи це можна назвати фемінізмом – для неї поки не принципово.

Надія, без сумніву, сильна особистість. З тих жінок – яких поважаєш за професійність, якими захоплюєшся за відданість справі, яким довіряєш за щирість. З тих жінок – у яких хочеться вчитися. І така можливість є, адже воно є авторкою лекції про жіноче позиціонування «Сучасна жінка – хто вона?».

…Надія виводить на екран фото трьох жінок: сексуальна Мерлін Монро, незворушна Маргарет Тетчер і Ксена – принцеса воїнів. Жінки, які уособлюють три образи, до яких часто прагнуть наблизитися інші.

Надія стверджує, що у творенні себе прагнути бути точними копіями цих образів – це крайнощі, які можуть принести багато болю. Краще творити себе самою. І розкриває свої секрети. Далі – пряма мова.

Крок 1. Усвідомлення

Робота чи власний бізнес? Я найманий працівник свідомо. Бізнес забирає надзвичайно багато енергії, багато ресурсів, надзвичайно багато всього і найперше – часу. Зараз в Україні тренд – всі роблять власний бізнес. Нехай це якийсь пундик, але щось своїми руками. І це гордо називається «власним бізнесом»…

Однак в Україні немає культури менеджменту – коли менеджер тиражує продукти. І знаєте, це зовсім непогано. Я хочу донести жінкам: можна бути бізнесвумен, але можна бути професійним управлінцем, найманим працівником. Чому б ні? Там набагато краще енергозбереження, набагато менше ви витрачаєте ресурсів. У Європі «перехворіли» власним бізнесом давно.

Знаєте, якщо ви вирішили робити власний бізнес – успіху вам! Але зробіть цей вибір усвідомлено. Щоб не вас обирали. А ви самі приймали рішення. Можливо, насправді ви хочете трьох дітей.

Крок 2. Баланс

Мені 30 років, і останні майже десять років я нічим не цікавилася, окрім роботи. Тому я кажу, що я свідома холостячка, але це… може змінитися. З недавнього часу я почала задумуватися над такою штукою, як баланс. Не тільки роботи й відпочинку. А, скажімо, розмежовувати реальне (прогулянка до магазину за солодким, читання книжки) і віртуальне (фейсбук-активність, електронні листи тощо).

Нині відбувається фантастичний перекіс у віртуальну реальність. Так, у фейсбуці часто буває все «гарно»: у ресторанах з лобстерами, у спортзалах, ключі від машини, аеропорти… Люди виставляють найкращі моменти зі свого життя. Уже є дослідження, в яких ідеться, що фейсбук-досягнення ваших знайомих мотивує лиш 20-30 відсотків. А в більшості створюється враження, що вони невдахи.

Та найгірше, що ти починаєш жити зовнішнім. Замість того, щоб відчувати смак страви, швиденько їжу фотографуєш – і в істаграм. Тут є небезпека в збереженні самооцінки: у жінок – найчастіше стосується зовнішнього вигляду, у чоловіків – статусу.

Тож баланс і критичне ставлення до інформації – це другий меседж, який би я хотіла донести.

Крок 3. Саморозвиток

Ви не можете бути прогресуючим спеціалістом, власником бізнесу, якщо ви не будете інвестувати у свій розвиток. Просто фізично не зможете. Вам природа дала талант, розум, і ви певний час на цьому «виїжджаєте». Але якщо ви не будете займатися власним розвитком – фізичним, духовним – то рано чи пізно все це закінчиться перегоранням емоційним, проблемами зі здоров’ям, незадоволеністю собою тощо.

Психологи давно визначили: Я – це не наша сім’я, не наші близькі, не наша робота, не наша покликання. Я – це Я, самість. Якщо із цією самістю не стикатися, дуже важко жити. Якщо ви на кухні боїтеся бути без включеного телевізора, то є питання… І психологи дуже радять, щоб це я було. У нашій, до речі, культурі дуже прийнято, що ваше я – це сім’я, коханий, і робота… десь на третьому місці. Розчарую. Половина людинознавчих наук вже давно підтвердила, що має бути Я. Це до питання вашої цілісності.

Моя формула – годину в день я стабільно намагаюся займатися собою. Точніше не намагаюся, у мене це зафіксовано в розклад. Я читаю професійну літературу й займаюся особистими справами. Без перебільшення – я далека від ідеалу: я така собі панянка із щербинкою в зубах… Деколи не роблю того, що записано в графіку, або можу три години на фейсбуці просидіти. Але знову ж таки цю гнучкість треба розуміти й дозволяти.

Ось ця година в день буде наповнювати ваш бекграунд, тобто все те, що стосується вашого життя, освіти, зв’язків, досвіду, інтелектуального рівня, культури тощо. Це невичерпний перелік.

Люди, які не поповнюють свій бекграунд, сходять із дистанції. Це феномен. Та на це ніколи немає часу. Пригадую, як на роботі, я про пропоную піти в галерею, а мені часто кажуть: «Ти що, навіжена? Надю, яка галерея… Роботи по вуха…».

Ваш бекграунд може наповнюватися будь-чим: тусовки, подорожі, книжки, смачна їжа, секс… Як якось зауважила бізнес-тренерка Людмила Богуш, якщо у вас немає дозвілля через напружену роботу… введіть задоволення у свій графік.

Крок 4. Впевненість

Цим, кажуть дослідники, нас, жінок, природа обділила, на відміну від чоловіків. Та коли в сучасному світі все змінюється – і ролі, і статті, і статуси, то впевненість є тим важливим моментом, який допомагає відшукати себе у світі.

Впевненість може взятися у вихованні – особистому чи соціальному. Важливо, щоб було любляче серце, яке вам завжди скаже: «Я вірю в тебе, дєтка, порви їх»…

У мене не було такого моменту, впевненість прийшла до мене сама. Я тоді ледь не впала з дивану.

Окрім методичної роботи над собою, впевненість настає від задоволеності проміжними результатами кожного дня.

Я в бізнесі здебільшого працюю з чоловіками. У чоловіків є концептуальна візія, і вони до неї несуться, а ми часто допомагаємо по дорозі. Однак результат – це велика небезпека. Адже є… сам процес.

Я стала аналізувати плюси й мінуси своєї роботи, й почала помічати прогрес кожного дня. Відтак я стала впевненою в собі.

Крок 5. Дотримуйтеся «кодексу бусідо»

Якось один мій друг так твердо й впевнено мені сказав: «Я ніколи не їм кров’янку!». Я тоді подумала: чудесно, у мого друга є той стовп у житті, на який можна обпертися. До чого я? Такі маленькі кодекси бусідо, такі собі бойові кодекси допомагають дуже добре відзнятий баланс.

Так, моїм свідомим рішенням стало не брати хабарі. Може, не варто про це говорити. Утім, коли мені пропонували взяти якось 200 доларів, і я постійно була пригнічена: взяти – не взяти, а як взяти – то що буде… Воно мене палило, печалило… У якийсь момент я просто прийняла для себе стратегічне рішення – хабарів не брати. І стало все простіше.

Іншим моїм усвідомленим рішенням стало – мати точку неповернення. Знаєте, якось я бігала по чергах, сподіваючись, в якійсь з них прийти раніше до каси, щоб купити квиток (коли ще не можна було замовляти через інтернет). І це «бігання» у першу касу, потім в другу, може, ще в іншій зайняти чергу – дуже виснажувало емоційно. Це всього лиш побутовий приклад з чергами. Але ж є люди, які так приймають важливі для них рішення, бігаючи…

Тож я свого часу вирішила: Я приймаю рішення, і я не повертаюся більше до цього.

Тож створивши свій кодекс правил, інколи переглядайте його. Не будьте твердолобі. Я теж думала, що ніколи не вдягну пуховик. Однак події майданівської зими засвідчили: без нього – нікуди…

Крок 6. Створи свій бренд

Бренд – це феномен нашого часу. Як кажуть, поганий той товар чи послуга, яка не хоче стати брендом. На ринку праці ви також можете «продавати» себе як професіонала, спеціаліста високого рівня.

То хто ви як бренд? Наголошую – мова йде виключно про професійні якості!

У маркетингу є дуже проста матриця, за допомогою якої створюють бренд продукту чи послуги – так зване колесо бренду.

Відповідно до цієї матриці, бренд має чотири рівні: зовнішня атрибутика. Це речі, за якими пізнає вся планета (наприклад, надїжджене яблучко чи червона пляшка з газованим напоєм).

Наступний рівень – реальні характеристики. Штука з яблучком надає нам зв’язок! І капці, які в «Пасажі» на Хрещатику продаються за 15 тисяч… І які починаються з букви П і закінчуються на букву А… І називаються вони Прада – це насправді всього-на-всього капці, і виконують функцію капців-балєток… не більше.

Далі – емоційні характеристики. Що дають хлопцям машина з трьох букв – БМВ? Статус, впевненість?.. Маркетологи, продаючи товар, надають можливість продавцеві стати частиною спільноти або легенди.

На жаль, в Україні карта цінностей перекручена. Згідно з дослідженням, для нас часто статус – на першому місці. Можна мати дорогу сумку і жити в хрущовці… Знаєте, я в Німеччині, країні виробника, не бачила такої кількості мерседесів, як у нас.

За кордоном дуже часто зовнішні атрибути відповідають своїм внутрішнім характеристикам, а у нас – спробуй зрозуміти…

Наступний рівень – суть бренду (серце бренду). Як про продукт чи послугу сказати одним словом, у крайньому разі – однією фразою. Серце бренду максимально чітко та просто розповідає про товар.

Тож як це колесо бренду можна накласти на свій професійний бренд? Це нескладно. Ось кілька підказок.

Часто ми грішимо розмитістю позиціонування: сьогодні ось ми журналістка, а завтра трошки граємо на баяні. Це шкодить вашому бренду. Визначтеся.

Як у конкретний даний період часу ви себе позиціонуєте одним словом (серце бренду). Наприклад, журналістка. А те, що ви вмієте організовувати корпоративи – хай буде вашим додатковим бонусом.

Емоційні характеристики охоплюють тип вашої поведінки, тип ваших емоційних реакцій у професійні сфері. Або ви Ксена – і все у вас дається боєм, або ви мила й тендітна, як Мерлін, або ви незворушна Тетчер. Пам’ятайте, у професійній сфері добре працює один поведінковий тип. Якщо ж ви будете проявляти на день три різні типи – ваш колектив почуватиметься розгублено. Чи матимете ви тоді ефективність від роботи?

Реальні характеристики: пропишіть тверезо – ким ви є насправді і що можете пропонувати ринку. Гарно працює стратегія: чого б ви хотіли досягнути ближчим часом, через п’ять років, десять тощо.

І звісно, дбайте про свій зовнішній вигляд. Я прихильниця парадигми – створювати себе. Тож я свідомо працюю над своїм стилем. Я б радила не створювати крайніх образів (типу Мерлін чи Ксени) й не заганяти себе в рамки.

Надія Перевізник:  «Хатня робота – це штатна посада, яку жінка тягне сама»

Окрім корисних порад з особистісного росту, Надія поділилась і цікавими думками про ситуацію із рівністю в українському суспільстві.

«Для мене фемінізм – це маленький ключик до демократії, про яку всі говорять, а якої нема. Фемінізм для мене – це правдива рівність статей.

З особистого досвіду. Я працювала у відділі, де було четверо чоловіків і я. Усі ми обіймали ключові посади. А я ж з усіма тусуюся, тож дізналася, скільки кожен заробляє. І виявилося, що я – найменше. Тож дуже жорстко постало питання «чому?». Адже п’ятий спеціаліст, який прийшов пізніше за мене, був молодший за досвідом, приблизно однакового зі мною віком, але зі старту мав зарплату вище, ніж у мене.

Я прийшла до власника (із яким я могла досить відверто говорити) й запитала: «Чому так? Я думаю, через те, що я жінка!». Він ледь зі стільця не впав. Почав відмовлятися… А потім відповів, що ніколи над цим не думав.

Тенденція, що жінки заробляють при однакових посадах і професійних кваліфікаціях на 30 % менше зберігається і в капіталістичних країнах. Тож що таке фемінізм? Чи тільки той стереотип, що сексуально незадоволені жінки горланять на чоловіків чи все ж таки рівність статей?

Знаєте, я не розумію, чому сучасна жінка в Україні, яка переважно працює і заробляє, отримує ще навантаження, яке називається робота по дому і педагогіка. А це дві посади, штатні. Чому в нас диво викликає чоловік з дитиною в парку, чи чоловік у декреті?

Коли я дивлюся, що треба зробити вдома – я бачу в тому крутий проектний менеджмент: де і що купити, як прибрати, із чого зварити… І все це, на хвилиночку, жінка робить сама! Ще дуже часто виховують хлопчиків, що вони не миють тарілку, бо є мама або сестра… Я не закликаю до розборок, просто це моє бачення.

Інша важлива річ – тиск суспільства. Мовляв, у вас має бути все наготовлене, діти нагодовані, чоловік покоханий, і нікого не цікавить, що у вас так само 9-годинний робочий день, як і в чоловіка. Та наскільки ви можете цьому протистояти – це питання сили особистості, впевненості й рівня впливу на оточення.

Чому я порушую ці теми? Мені 30 років, я не одружена, я з традиційної галицької сім’ї… Коли приїжджаю на свято у Львів й в захваті розказую про свій черговий проект, як от збираємо гроші на безпілотник, відзняли кіно, чи я навчилася розробляти лобстера, на що мені родичі відповідають: «Заміж коли вийдеш?…».

Сміх сміхом. Але є такі моменти, коли хочеться просто провалитися крізь землю… І це реальні картини з мого життя.

Якось Маргарет Тетчер сказала: «У часи моєї молодості ми всі хотіли зробити щось, а зараз всі хочуть бути кимось…». Знаєте, я усвідомила цінність процесу, розуміння результатів кожного дня. І це має бути незалежно від того, чи ти вариш борщ, чи займаєшся рекламою продукту. Важливо, що ти це робиш, а не просто є кимось.

Буває і так, що «ти лізеш по драбині, і коли дістаєшся вершини, розумієш, що драбина стояла не біля тієї стіни» (режисер Томас Форд). Я свою стіну міняла не один раз… Тож я би хотіла, щоб усі рішення, які приймає жінка, були прийнятті тому, що вона так хочете, а не під тиском суспільства чи інших обставин».

Лекцію записала Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини спеціально для Поваги

Фото з архіву Надії Перевізник