Автор Левчина Вероніка 
У посушливих пшеничних просторах Західної Австралії восени 1932 року фермери дивилися на свої поля з розпачем, якого не відчували навіть після окопів Першої світової. Тисячі високих, струнких птахів з потужними ногами раптово заполонили посіви. Вони топтали колоски, поїдали зерно й ламали огорожі, пропускаючи всередину кролів. Багато господарів — колишніх солдатів, які отримали землю за державною програмою поселення ветеранів — уже балансували на межі банкрутства через Велику депресію та падіння цін на пшеницю. Коли посуха вигнала з глибини континенту майже двадцять тисяч ему, терпець увірвався.
Фермери звернулися до уряду з проханням про кулемети. Міністр оборони сер Джордж Пірс погодився. На поле «бою» вирушили троє артилеристів Королівської австралійської артилерії на чолі з майором Гвінідом Пурвесом Вінн-Обрі Мередітом. У їхньому розпорядженні опинилися два легкі кулемети Lewis та десять тисяч набоїв. Операція, що тривала з 2 листопада по 10 грудня 1932 року, увійшла в історію як війна з ему — або Велика війна з ему. Армія, яка нещодавно воювала з людьми, програла птахам.
Коріння конфлікту: ветерани, депресія та вимушена міграція
Після Першої світової війни австралійський уряд активно заохочував колишніх солдатів освоювати малопридатні землі на заході континенту. Тисячі родин отримали ділянки в регіоні Wheatbelt — зоні ризикованого землеробства з бідними ґрунтами та нестабільними опадами. До 1929 року, коли вибухнула Велика депресія, багато хто вже ледь зводив кінці з кінцями. Обіцяні субсидії на пшеницю не надійшли, ціни на зерно обвалилися, а посуха 1932 року остаточно підкосила надії.
Саме в цей момент внутрішні райони континенту після вдалого сезону розмноження «виплюнули» назовні велику популяцію ему. Ці нелітаючі птахи родини казуарових (Dromaius novaehollandiae) — найбільші за зростом птахи Австралії — зазвичай живуть поодинці або невеликими групами. Але в посушливі роки вони збираються в численні зграї й вирушають на пошуки води та їжі. Двадцять тисяч особин рушили до узбережжя й натрапили на ідеальні умови: розчищені поля, напувалки для худоби та соковиту молоду пшеницю.
Ему не просто їли врожай. Вони топтали його масивними тілами вагою до шістдесяти кілограмів, ламали дротяні огорожі, а через проломи всередину ринули кролі — ще одна напасть фермерів. До жовтня 1932 року скарги стали масовими. Колишні солдати, які знали силу кулеметів з окопів, попросили саме їх. Пірс побачив у цьому одразу кілька переваг: допомога аграріям, тренування для війська та політичний жест у регіоні, де ширилися сепаратистські настрої.
Як армія взялася за зброю проти птахів
2 листопада троє військових — майор Мередіт, сержант Мак-Мюррей та канонір О’Галлоран — прибули до округу Кемпіон з двома кулеметами Lewis та боєкомплектом. Фермери допомагали заганяти птахів у засідки біля водойм і полів. Першого дня помітили близько п’ятдесяти ему. Птахи розбилися на дрібні групи, і перші черги пройшли повз ціль. Лише друга спроба принесла кілька влучань.
Наступного разу біля дамби зібралося понад тисячу птахів. Кулемет заклинило після дванадцяти вбитих — решта розбіглася з дивовижною швидкістю. Спроба встановити зброю на вантажівку теж провалилася: нерівний ґрунт не давав вести прицільний вогонь, а ему просто відбігали на безпечну відстань. До 8 листопада військові витратили вже дві з половиною тисячі набоїв, а результат залишався мізерним.
Мередіт помітив цікаву деталь: у деяких зграях з’явилися «ватажки» — високі чорнопері птахи заввишки майже під два метри, які стояли на варті й подавали сигнал тривоги. Птахи поводилися не як бездумна маса, а як добре організовані дрібні загони. Майор порівняв їхню маневреність із зулусами, яких навіть розривні кулі не зупиняли, та з танками, невразливими для тогочасної зброї.
Чому ему «перемогли»: біологія, тактика та людські прорахунки
Ему — справжні майстри виживання. Їхні потужні ноги з розвиненим литковим м’язом дозволяють розвивати швидкість до п’ятдесяти кілометрів на годину на нерівній місцевості. Птахи здатні долати великі відстані щодня, а їхнє оперення та щільна шкіра роблять поодинокі влучання менш смертельними. Коли вони відчувають небезпеку, зграя моментально розсипається на дрібні групи — саме той «партизанський» стиль, про який писав орнітолог Домінік Сервенті: «Командування ему, очевидно, наказало вести партизанську війну, і громіздка армія швидко розпалася на незліченні дрібні загони, що зробило використання військової техніки неекономним».
Кулемети Lewis, ефективні проти щільних піхотних ланцюгів у Першій світовій, тут виявилися марними. Для кожного підтвердженого влучання потрібно було витратити в середньому десять набоїв. Техніка часто відмовляла, а птахи просто тікали туди, куди вантажівка не могла за ними погнатися. Солдати, загартовані в боях з людьми, зіткнулися з супротивником, який не підкорявся жодним відомим їм правилам ведення бою.
Цифри втрат і суперечності офіційних звітів
Після остаточного відкликання 10 грудня майор Мередіт склав звіт: 986 ему знищено підтверджено, ще близько 2500 поранених птахів, за його оцінкою, загинули пізніше від ран. На це пішло 9860 набоїв. Ці цифри досі викликають суперечки серед істориків — багато хто вважає їх завищеними. Інші джерела того періоду говорять про 200–500 вбитих у перші дні та близько 300 за весь перший етап. Базовий командир оцінював початковий результат у 300 особин. У будь-якому разі вплив на загальну популяцію виявився мінімальним — ему продовжували спустошувати поля.
«Кожен загін, здається, має свого лідера — великого чорноперого птаха заввишки майже два метри, який стоїть на варті, поки його побратими нищать посіви, і попереджає їх про нашу появу».
Ця фраза з польових спостережень Мередіта найкраще передає суть поразки: армія воювала не з натовпом, а з розумним, адаптивним і напрочуд живучим супротивником.
Реакція суспільства, медіа та парламентський гумор
Пресa швидко охрестила подію «війною з ему». Коли стало зрозуміло, що результати скромні, з’явилися саркастичні заголовки. У парламенті лунали жарти про медалі для ему та «міністра війни з ему». Міжнародні видання підхопили історію — хтось обурювався «винищенням рідкісних птахів», хтось просто сміявся з австралійців. Операцію тимчасово припинили на початку листопада саме через негативне висвітлення, але після нових скарг фермерів відновили в середині місяця. 10 грудня Мередіта відкликали остаточно.
Наслідки та довга тінь війни з ему
Військові більше не брали участі в таких операціях, попри неодноразові прохання фермерів у 1934, 1943 та 1948 роках. Натомість розширили систему винагород за самостійне знищення ему — лише за шість місяців 1934 року виплатили 57 034 премії. Пізніше, у 1950 році, уряд навіть передав фермерам пів мільйона набоїв. Покращили огорожі, зокрема знамениті «загороджувальні паркани» проти ему, кролів та динго.
Ему не зникли. Сьогодні в дикій природі Австралії їх понад шістсот тисяч. Птахів узяли під охорону екологічним законодавством, а паралельно розвинули комерційне розведення — м’ясо ему нежирне, олія має протизапальні властивості, пір’я та шкіра теж знаходять застосування.
Цікаві факти про війну з ему та самих птахів
- Швидкість виживання. Ему здатні розганятися до 50 км/год на нерівній місцевості та долати значні відстані щодня. Їхні потужні ноги з унікальним литковим м’язом роблять їх одними з найвитриваліших бігунів серед птахів.
- «Партизанська» тактика. Спостерігачі помітили, що ему швидко навчилися розбиватися на дрібні мобільні групи з «вартовими» на чолі — саме це зробило масований вогонь з кулеметів неефективним.
- Екологічна роль. Ему — важливі розповсюджувачі насіння. У їхньому посліді знаходять насіння десятків видів рослин, зокрема рідкісного австралійського персика-квандонга. Вони допомагають відновленню рослинності на величезних територіях.
- Сучасна поп-культура. У 2024 році вийшла австралійська комедійна стрічка «The Emu War» — абсурдна, лялькова та дуже смішна переосмислення подій 1932 року в стилі «Голого пістолета».
- Національний символ. Ему зображено на гербі Австралії разом з кенгуру — як символи країни, що не здається. У міфології корінних народів ці птахи часто виступають творцями або небесними істотами, що уособлюють витривалість і зв’язок із землею.
- Рекордна «неефективність». За офіційним звітом Мередіта на одного знищеного ему припадало близько десяти набоїв — показник, який зробив операцію економічно безглуздою.
Сьогодні історія війни з ему живе не лише в підручниках та мемах. Вона нагадує, наскільки складно людині повністю підкорити природу, навіть маючи в руках кулемети. Фермери Західної Австралії навчилися співіснувати з ему — за допомогою кращих огорож, сучасних методів управління та поваги до того, що ці дивовижні птахи були тут задовго до появи перших поселенців. А ему, своєю чергою, продовжують бігати своїми справами — швидкі, кмітливі та напрочуд живучі.