Як феміністці, мені дуже важко любити стендап. Я беру все занадто близько до серця і не хочу присвячувати годину життя думкам чоловіка, який не може змиритися з новою реальністю, де жінок вважають за людей. Моє крихке почуття гумору не витримує випробовування жартами про жіночу логіку. А ще мені важко змиритися з фактом, що Луї Сі Кей, батьківська фігура сучасної західної комедії, який кілька років тому визнав, що має кепську звичку мастурбувати в присутності жінок, які цього не просили, досі збирає повні зали як в Україні, так і в Америці. А це означає, що коміки, для яких відсилка до зґвалтування – ідеальний панчлайн, досі не несуть жодних репутаційних ризиків і активно цим користуються. Однак стендап – як і порно – здорової людини існує. До вашої уваги – суб’єктивний і далеко не повний список актуальних виступів про фемінізм, сексуальне насильство, гендерні стереотипи та виклики рівноправного батьківства.
«Х», Деніел Слосс, 2019
«Умощуйтеся зручніше. Але якщо вам незручно, не переймайтеся: у мене для вас купа матеріалу, від якого більшості з вас стане дуже, дуже незручно», – так починається «Х», десятий сольний виступ шотландського коміка, записаний для HBO у Сіднеї. У його основі – реальна, брутальна і, на жаль, типова історія сексуального насильства, з якою Слосс обходиться максимально проникливо і емпатично, при цьому не перетворюючи свій стендап на жалісливий TED-ток. Окрім цього, він міркує про токсичну маскулінність, яка унеможливлює близькість між чоловіками, і безглузду сексуальну освіту, після якої чоловіки до 28 років не знають, як дівчата користуються прокладками. І, певно, найкраща частина цього стендапу – про те, що наші упередження та стереотипи зникають не автоматично і з часом, а ціною активних когнітивних зусиль, так само, як і систематичне сексуальне насильство – ціною активного втручання. Звучить серйозно, але повірте: це буде ваш найкращий вечір за весь тиждень.
Що ще: все, що знайдете авторства Деніела Слосса в інтернеті.
«Nannete», Ханна Гедсбі, 2019
Цей стендап вийшов на Netflix влітку минулого року і вдарив по багатьох его. Він починається з жартів про гомофобію в Тасманії, звідки походить Ханна Гедсбі (і де одностатеві стосунки були декриміналізовані лише 1997-го року), про її камінг-аут перед рідними, про «брак лесбійського контенту» у її власних виступах, і про те, як важко нині бути білим гетеросексуальним чоловіком – яким Гедсбі не хотіла би бути зараз навіть за гроші, хоча «ця платня була б істотно кращою». Але в якийсь момент Гедсбі деконструює власний же гумор і ділиться своїми сумнівами щодо терапевтичної сили сміху. Її кар’єра, каже комікесса, побудована здебільшого на самозневажливих жартах, і це має змінитися: «Для панчлайну потрібна травма, бо для панчлайну потрібне напруження, а напруження годує травму. Люди вчаться з тієї частини історії, на якій фокусуються. Я мушу почати розповідати свою історію правильно». «Nannete», як і «Х» Слосса, змушує глядача подивитися в обличчя насильству та дискримінації, пояснюючи, що, як би нам не хотілося в це вірити, не існує жарту, який міг би нейтралізувати такий досвід.
Що ще: «Дуглас», зовсім свіжий стендап, що також вийшов на Netflix – «важкий другий альбом», як його називає сама Гедсбі, у ньому вона блискуче дає раду високим очікуванням глядачів «Nannete». Також у Ханни Гедсбі є невеликий, але прекрасний цикл іронічних відео про мистецтво «Renaissance Woman» для тих, хто любить розглядати деталі класичних полотен і запитувати себе: «Що тут, бляха, відбувається?»
«The New One», Майк Бірбіглія, 2019
Бірбіглія сподобається тим, хто любить довгі послідовні історії. «The New One» від Netflix – це практично документальна моновистава про батьківство з точки зору чоловіка, який не може знайти себе у родині після народження первістка. «Я бачив дива: як на світ з’являється нова людина, і як жінка, яку я люблю понад усе на світі, стає матір’ю. А я… теж був там», – розповідає Бірбіглія. «Безмолочний віце-президент» – так він описує свій статус у родині у весь перший рік життя своєї доньки, коли у близькості її і його дружини начебто не лишилось місця для нього самого. Бірбіглія ділиться з глядачем своїми найбільш непривабливими сумнівами та думками щодо власного батьківства і цим підтримує відкриту розмову про те, які різні почуття можуть виникати у тих, хто наважився завести дітей – як жінок, так і чоловіків.
Що ще: «My Girlfriend’s Boyfriend» – смішна і зворушлива історія його знайомства та кохання з дружиною.
«Elder Millennial» Ілайзи Шлезінгер, 2018
Ілайза Шлезінгер побудувала свою кар’єру на узагальненнях і жартах про «типову» поведінку чоловіків і жінок. Її аудиторія практично не перетинається з тими, хто вже прийняли фемінізм у своє серце, звільнилися від нав’язаних стереотипів та знають, що таке інтерсекційність, – і Шлезінгер чудово знає про це та іронізує з цього. Що ж вона тоді робить у цьому списку? Річ у тім, що вона ніколи не переступає межу, де починається приниження. Шлезінгер працює з наративами «мужності» та «жіночності», висміюючи насамперед те, до яких складних і безглуздих соціальних ігор вони змушують нас вдаватися. Так, наприклад, «Elder Millenial» на Netflix – це шоу про дейтинг і стосунки у сучасному світі, сповненому нерівності та упереджень. Наше суспільство часто гнобить жінок за те, що вони хочуть дуже простих і нормальних речей: моногамії, стабільних стосунків – бо все це може нібито «відлякнути» потенційного партнера, каже Шлезінгер. І одразу додає: «Хлопці, якщо ви питаєте дівчину, чи вона хоче дітей, і вона каже: так, це не обов’язково означає, що вона хоче їх саме від вас». Також цей стендап варто подивитись заради того, як Шлезінгер зображає дракона і майстерно імітує звуки павича.
Що ще: шоу «Unveiled» – про нещадні традиції весіль на капіталістичному Заході.
«Can I touch it?» Вітні Каммінгс, 2019
Ймовірно, це – найбільш витратний і найбільш видовищний стендап у історії Netflix. Тому що спеціально для нього американська комедіантка, продюсерка та режисерка Вітні Каммінгс замовила секс-робота – точну копію себе і провела на кілька місяців на форумах власників новітніх секс-ляльок, щоб з’ясувати, чи справді технології посилюють сексизм та об’єктивацію. Каммінгс доходить протилежного висновку і робить кілька несподіваних відкриттів: наприклад, покупець секс-робота додатково доплачує 1400 доларів за волосся на лобку ляльки – приблизно стільки ж, скільки жінки часом витрачають, щоб його позбутися. «Нам треба краще комунікувати, друзі, – каже Каммінгс. – Це зекономить нам усім гроші».
Що ще: ситком «2 Broke Girls» про жінок у малому бізнесі та ситком «Whitney» про стосунки.
Женя Олійник
