У 2018 році міжнародна правозахисна організація Amnesty International уже вдванадцяте в Україні збирає підписи на захист тих, чиї права порушили. А також збирає листи підтримки тим, хто несправедливо опинився у в’язниці, зазнав переслідувань влади або стояв посеред Ужгорода з червоною фарбою на обличчі за захист прав жінок та ЛГБТІК-спільноти.
Цьогоріч підписи збирають лише за жінок — з далеких Кенії, Венесуели і зовсім близької — своєї ж України.
Хто ці жінки, чому їхні права потребують захисту та що для них можуть змінити підписані петиції, — розповідає Повага.
Марафон, на якому не бігають
Підписи та листи збирають у межах глобальної акції «Марафон написання листів», яку щорічно проводять до 10 грудня — Дня прав людини.
Долучитися до збору підписів можна як онлайн, так і безпосередньо на заході у своєму місті.
Усі підписані петиції адресують конкретній уповноваженій людині, яка своїм рішенням може щось змінити, а листи — безпосередньо постраждалим від порушення прав або їхнім близьким.
За кого збирають підписи?
Щороку Amnesty International обирає нових героїв та героїнь Марафону: від Магадіна з африканського Чаду, якого хотіли довічно засудити за пост у Facebook, до ув’язненого в анексованому Росією Криму правозахисника Еміра-Усеїна Куку. Від неповнолітньої Енні Альфред з африканської Малаві, яку переслідували за світло-білий колір шкіри як ознаку «магічності», до трансґендерного чоловіка з Фінляндії Сакріса Купіли, який не хоче проходити операцію зі зміни статі для позначки «чоловік» у паспорті.
Цьогоріч усіма героїнями Марафону стали жінки.
Чому жінки?
Речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур’єва зазначає, що Марафон зосередили на кейсах правозахисниць та активісток, аби сприяти їхній видимості.
«Цьогорічний Марафон не лише про порушення прав людини, він про жінок, чия смілива діяльність змінює їхні країни»
За словами представниці Amnesty, Україна щодо прав жінок рухається за схемою: «Крок вперед –два кроки назад».
«Починають прийматись закони, які створюють більш рівні можливості. І хоча на практиці до подолання нерівності ще дуже далеко, ми йдемо цим шляхом. Ухвалили закони, які хоча б частково захищають жінок від домашнього насильства. Хоча Стамбульську конвенцію так і не ратифікували. Скасували ганебний список заборонених професій. Уперше під час відзначення Дня незалежності по Хрещатику маршували жінки, і всі раптом побачили, що в Збройних силах, власне, є жінки, і їх багато. Проте жінок, які отримують високі військові звання, чомусь дуже мало», — говорить Марія.
Хто ці жінки?
Цьогорічних героїнь Марафону восьмеро, серед них двоє українок.
Перша — це екс-заступниця міського голови Херсона, громадська діячка Катерина Гандзюк, яку облили концентрованою сірчаною кислотою 31 липня. Вона отримала 30% опіків шкіри, перенесла понад 10 операцій, а 4 листопада померла в київському опіковому центрі. Раніше з лікарняного ліжка цього центру вона записала відеозвернення до української влади та громадськості зі словами: «Так, я знаю, що виглядаю зараз погано. Але, принаймні, мене лікують. Мене лікують добре українські лікарі. І я точно я знаю, що я виглядаю зараз набагато краще, ніж виглядають в Україні справедливість і правосуддя. Тому що їх сьогодні не лікує ніхто».
На Марафоні збиратимуть підписи до Генерального прокурора України Юрія Луценка з вимогою встановити та притягнути до відповідальності замовників та виконавців нападу на Катерину Гандзюк.
Друга героїня — це організаторка правозахисного маршу до 8 березня в Ужгороді Віталіна Коваль. Її
облили червоною фарбою дівчата, які вдавали із себе зацікавлених в акції перехожих. Віталіна отримала опік очей.
«Дівчата підійшли в ролі слухачок якнайближче і у відповідний момент дістали пакунки з хімічною фарбою, щоб кинути в жінок, серед яких були і літні…. Потім фотографії цієї атаки поширювалися ультраправими угрупуваннями як «перемога», — сказала організаторка маршу.
Після цього випадку Віталіна думала припинити правозахисну діяльність, адже «це стає небезпечно». Проте згадала події Майдану 2014 року й вирішила, що не може бути осторонь, коли існує «загроза знищення ідеалів та встановлення диктатури обмеженості».
Організаторка маршу зазначає, що в Україні рано говорити про глобальні зрушення у сфері прав людини, проте вона не втрачає надії.
«Звісно до глобальних змін нам ще далеко, особливо це відчувається під час заходів Марафону у країнах Європи, навіть сусідня Словаччина вже значно попереду в питаннях захисту прав людини, але я не втрачаю надії. Багато людей їдуть через утиски за кордон. Особисто я бачу своє майбутнє в Україні, тож просто намагаюся зробити що можу для розвитку суспільства», — сказала героїня Марафону-2018.
Відтак Amnesty International збирає підписи під петиціями, адресованими міністру внутрішніх справ Арсену Авакову, з вимогою убезпечити активістів та активісток, які захищають права жінок та ЛГБТ-спільноти — зокрема, права Віталіни з Ужгорода.
Речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур’єва вказує, що ситуації, з якими зіштовхуються героїні Марафону, — не одиничні.
«Історії героїв та героїнь Марафону — це не лише історії окремих людей, це історії цілих суспільств»
«Якщо ми розповідаємо історію Віталіни, на яку напали радикали під час проведення мирної акції, — це не лише історія однієї Віталіни. Це історія сотень активістів та активісток, які також постраждали під час подібних нападів, яким погрожують радикальні угрупування через їхню ідентичність чи діяльність. Досягнувши правосуддя у справі Віталіни, привернувши увагу до проблеми насильства з боку радикальних груп, ми маємо надію вплинути на ситуацію в країні загалом», — сказала представниця організації.
Третя героїня — правозахисниця з Венесуели Геральдін Чакон. У свої 9 років Геральдін мріяла стати адвокаткою, у 14 почала підтримувати молодіжне самоврядування, а згодом в університеті створила мережу активістів та активісток Amnesty International, щоб добиватися змін у суспільстві. У 2018 році її арештували на 4 місяці за нібито зв’язок з організаторами антиурядових демонстрацій. Після звільнення вона досі не може виїхати з країни, її справа досі відкрита.
Петиція до Генерального прокурора Венесуели може допомогти закрити справу проти Геральдін.
Четверта — правозахисниця з Киргизстану Ґульзар Дуйшенова. Після автомобільної аварії 2002 року
Ґульзар втратила можливість ходити та почала пересуватися візком. Згодом Ґульзар зрозуміла, що столиця Киргизстану Бішкек абсолютно непристосована для людей з інвалідністю. Тому вона почала, зокрема, проводити тренінги для водіїв автобусів та поширювати інформацію про щоденні виклики в житті людей з інвалідністю.
Петиція до спікера парламенту може прискорити ратифікацію Конвенції про права людей з інвалідністю в Киргизстані.
П’ята — правозахисниця з Ірану Атена Даемі, яку ув’язнили за боротьбу проти смертної кари. Антена писала та поширювала інформацію про скасування смертної кари у своїй країні. Натомість її засудили за сфабрикованими звинуваченнями, зокрема, за «змову з метою скоєння злочинів проти національної безпеки». Судовий процес тривав лише 15 хвилин.
Петиція до голови судової влади Ірану з вимогою негайного звільнення Даемі може прискорити її вихід з в’язниці.
Шоста героїня — правозахисниця з Бразилії Маріелі Франку. Маріелі захищала права темношкірих
жінок, ЛГБТІК та молоді, була членкинею міськради, боролася за справедливість та безпеку свого міста Ріо-де-Жанейро. Боротьба за безпечне місто стала для Маріель Франку небезпекою: у березні 2018 її вбили в автівці разом з водієм.
Петиція до президента Бразилії з вимогою притягнути до відповідальності вбивць Маріелі, а також захистити правозахисників у країні може допомогти зробити Бразилію дещо безпечнішою, за це боролася Маріелі.
Сьома героїня — правозахисниця з Марокко Найвал Бенайсса. Найвал у своєму регіоні Ріф боролася за соціальну справедливість та кращий доступ до медицини, була однією з учасниць руху «Хірак» та брала участь у мирних протестах. Натомість влада змушувала її видаляти свою сторінку на Facebook, щоб вона мовчала, а в лютому 2018 її умовно засудили до 10 місяців позбавлення волі за «заклики до вчинення порушень».
Петиція до прем’єр-міністра Марокко може пришвидшити закінчення преслідувань Найвал Бенайсса.
Восьма героїня чи навіть героїні Марафону — це жінки одного з корінних народів Кенії — сенгвер. Їхні родини насильно виселяють із землі своїх предків — лісу Емобут, пояснюючи це бажанням зменшити вирубку лісів. Проте влада не надала жодних доказів, що саме народ сенгвер шкодив лісу. З 2012 року лісники та поліція вже спалили близько 2 600 будинків сенгвер — унаслідок цього понад 4 тисячі людей лишилися без домівок. А в січні 2018 одну людину застрелили, ще одну поранили.
Петиція до президента Кенії з вимогою дозволити сенгвер жити на своїй історичній землі, у лісі Емобут, може допомогти корінному народу лишитися на землі своїх предків та бути в безпеці.
Ольга Кириленко
фото: Amnesty International
