Про національну поліцію в Україні говорять у першу чергу як про сервісну службу. І експерти, і знавці наголошують, що основне завдання поліції – повернути довіру населення. Бо, ураховуючи досвід роботи правоохоронних органів в Україні, події Революції Гідності, довіра була майже втрачена. Результати роботи поліцейських уже видно на вулицях українських міст. І йдеться про те, що це має бути якісно нова структура без навіяних стереотипів – гендерних, вікових та інших.
Аватарки з поліцейськими, елементарна ввічливість та відкритість до людей спочатку дуже приємно дивували суспільство. І, незважаючи на прогалини та недоопрацювання реформи поліції, усе-таки є багато плюсів. Один із них – це подолання гендерних стереотипів. Цей процес відбувається дуже повільно, але все ж відбувається. Спробуємо його показати на прикладі роботи поліції Луцька. В луцькій поліції працює 16 жінок і 152 чоловіки. Всього ж в новій патрульній поліції України 26% жінок.
Звичайно, ці цифри свідчать про недостатню кількість жінок у поліції. Але своїми сміливими прикладами вони заохочують і надихають інших жінок.
Луцькі патрульні, фото: Фейсбук
Наші спікерки Олена Чабан, Олена Білик та Мар`яна Олексюк подолали не лише гендерні стереотипи, а й багато інших.
«Мої діти були в захваті від того, що я в подала заявку в патрульну поліцію»
Олена Чабан, знаючи, що в поліцію набирають людей до 35-ти років, теж наважилася подати свою заявку, хоча на той момент їй уже виповнилося 35. У своєму інтерв’ю інспекторка поліції ділиться досвідом, думками та ідеями. Для неї поліція – кардинальний крок у житті.
Олена Чабан із 22-х років мала власний бізнес із чоловіком. Але після розлучення жінка пішла працювати в банківську сферу. Кардинально змінити своє життя та працювати в новій патрульній поліції її підштовхнув кум. Олені ж із самого дитинства подобалася ця професія, тому що батько довгий час працював у правоохоронних органах. Однак, знаючи, як діяла стара система міліції, жінка не виявляла бажання працювати в цій структурі. А от патрульна поліція – це саме те, що жінка собі уявляла.
Олена Чабан, фото: Фейсбук
«Я з самого дитинства спілкувалася з хлопцями. У мене була така поведінка, яку називають хлопчачою, а не дівочою. Напевно, з цього часу я вже відчувала, що воно мені близьке. І я завжди вірила в нашу країну. Завжди вірила, що вона буде європейською. Але вірити – дуже мало. Я себе запитувала: а що я для цього зроблю? І от я побачила цю можливість – брати участь у змінах. Я заповнила анкетку. Спочатку до цього ставилася не дуже серйозно. Але почала складати всі ті тести. Екзамени. Побачила, як реагують на це мої вже дорослі діти. Вони були в захваті.
Сину моєму 14 років. Він навчається в ліцеї імені Богуна в Києві. Дочці – 8. Вони настільки переживали, що я розуміла: як мама радіє досягненням дітей, так і діти радіють моїм досягненням. Я вже тоді вирішила боротися й іти далі. А тепер що я бачу? Чимало нерозуміння з боку суспільства. Наші люди ще не готові до чогось нового. Вони не розуміють, що кожному потрібно починати з себе. Раз на зміну ми спілкуємося з такими людьми, які можуть образити, незалежно від того, хто ти – чоловік чи жінка. Вони думають, що на вулиці Луцька вийшла та ж сама міліція, і не готові щось будувати. Кажуть, що ти тут робиш, що, мовляв, усе буде так, як і було. І дуже часто чоловіки, попри те, що в авто сидять їхні ж діти, дозволяють собі ображати жінку. Добре, що я маю оту стресостійкість.
Олена Чабан, фото: Фейсбук
Дуже гарно в цьому напрямі у Школі міліції в Сокиричах нас, патрульних, підготували, хоча було й мало часу. Але, звісно, що це все залежить від людей. Якщо людина – хам, то це не залежить від статі. Хоча є й переваги в тому, що я – жінка. У нас в екіпажі є хлопець і дівчина. І коли в мого колеги назріває якийсь конфлікт із правопорушником, то підходжу я. І дуже часто, я б навіть сказала, що в 90% випадків, порушник лояльніше ставиться до жінки. Коли ми виїжджаємо на сімейні дебошири, де конфлікт створюють, до речі, не тільки чоловіки, а й жінки, але й ті, і ті в присутності жінки вже поводяться зовсім по-іншому».
«Нам відразу сказали, що ти – не жінка. Ти – поліцейська»
Під час навчання, згадує Олена, жодних дискримінацій щодо статі не було. Але, каже, самі ж чоловіки спочатку не дуже хотіли, аби з ними в екіпажах були жінки:
«У моєму випадку тільки плюси в тому, що я жінка в поліції. Я завжди знаходила спільну мову з чоловіками. І в жіночому колективі я працювала. І взагалі жодних проблем не було. Мій колишній банківський колектив переживав за мене, коли я йшла в поліцію… Вони тепер стежать за всіма публікаціями, де є згадки про поліцію. Вони шукають мене там. Я працюю в чоловічому колективі. І теж проблем нема. Нам сказали відразу, що “ти – не жінка” і “ти – не чоловік”, ви всі, в першу чергу, поліцейські. Але вже в роботі колеги-хлопці йдуть на поступки. Свої зміни пригадую. Ми виїжджаємо до дебоширів. І буває так, що я стою у своїх колег за спиною. Вони не дозволять мені стояти першою для моєї ж безпеки. Але спочатку, коли ми ділилися на екіпажі, то не дуже хлопці хотіли, щоб була в екіпажі дівчина. Тому що все-таки думали, що будемо застосовувати силу. І нас учили, що, в першу чергу, ми маємо дбати про свою безпеку.
Олена Чабан, фото: Фейсбук
Але якщо вже скласти протокол, порозмовляти з правопорушником, то мені здається, що в жінок це виходить набагато краще. Я не можу сказати про інших, але, якщо говорити про нашу роту, де 5 жінок (найбільше), то в них це виходить краще. Та й мені особисто ще жодного разу не доводилося застосовувати фізичної сили. Мені вдається домовлятися. Коли нас навчали тактичної підготовки, де ми й рукопашним боєм займалися, і стрільбою, то нам пояснювали, як до правопорушника підходити, як із ним розмовляти. У нас був викладач, який казав: “Ви розрулюйте правопорушення так, щоб вам потім подякували”. І в більшості випадків мені кажуть, дякують. Так і виходить, що жінкам удається домовитися, а чоловікам не завжди – щоб і протокол скласти за порушення чи штраф, і ще за це почути “дякую”», – пригадує Олена.
Олена Чабан не приховує, що мріє про кар’єрне зростання. Незважаючи на те, що їй, аби працювати в патрульній поліції, довелося багато від чого відмовитись, жінка вірить, що це недаремно:
«Для себе я зрозуміла одне: я повинна вдосконалюватися разом зі своєю роботою, тому що було багато таких речей, які нам ще не пояснювали. Хоча я вважаю, що нас готували на вищому рівні. Це викладачі, які потрапляли до нас на конкурсній основі, як і ми. І вони намагалися донести все. І правову базу, і тактичні навички, і медичну практику – тобто свій досвід. Я ніколи не приховувала, що я – кар`єристка. Я повторюсь і скажу: мої діти тепер досягають певних висот на своєму рівні. Я ними пишаюся. І теж хочу, щоб вони пишалися своєю мамою».
«У поліції потрібно більше жінок, бо жінка – кращий психолог»
А для волинянки Олени Білик працювати в патрульній поліції Луцька – це змінювати систему.
Жінка, мати двох дітей, дізналася на власному досвіді, як працювали ДАІшники. І тепер для неї принципово, аби нові патрульні були зовсім іншими і працювали для суспільства.
Олена Білик, фото: Район. Луцьк
«Мене зупинили ДАІшники, коли я була вагітна. У мене була судова справа з ними. Вони допитували мене довгий час. Я тоді перенервувала й мала деякі проблеми зі здоров`ям. Справу в суді виграла. Я вже тоді бачила, яка ця система. Коли дізналася про набір до нової поліції, відразу подала свою заявку і пройшла. Проблем у нас багато. Тепер я патрулюю на дорозі “Устилуг – Рівне – Луцьк”. Я з моїми колегами-чоловіками працюю, так би мовити, порівну.
Звісно, є проблеми пов`язані з тим, що хочеться більше часу з дітьми проводити. Моїй донечці зараз рік. Коли я подала заявку в поліцію, а потім навчалася в Сокиричах, то їй було чотири місяці. Але з ми з чоловіком домовилися, що він мені буде допомагати, бо він приватний підприємець, свій час розподіляє сам. Тож тепер у нас графік удома такий, що дві доби він із дітьми, дві доби я, коли в мене вихідні.
Я думаю, що в нашій патрульній поліції потрібно більше жінок, тому що жінка – кращий психолог, уміє тонко відчувати те, що відбувається, коли йдеться про сімейні ситуації, пов`язані з дітьми. Ми виїжджали на виклики з приводу сімейних сварок. Звісно, дітки набагато прихильніше ставляться до жінок-поліцейських, ніж до чоловіків. Напевно, внутрішньо довіряють більше. Чому в нас так мало жінок, не можу зрозуміти».
«Люблю свою країну, тому в поліції»
Ще одна наша героїня – Мар`яна Олексюк. Чому жінка обрала патрульну поліцію? Бо мріє, аби люди довіряли правоохоронним органам та жили в безпечній країні.
Мар`яна Олексюк, фото: “Волинське агенство розслідувань”
«Пішла в поліцію, бо люблю свою країну, хочу змінити хоч щось. І це не просто високі слова, а я так відчуваю! Вірю в наше квітуче майбутнє, яке ми, як теперішнє покоління, можемо почати будувати для наших дітей. Робота в патрульній поліції – це щось узагалі нове для нашого суспільства. І в підходах, і в сприйнятті суспільством. У цьому підтримує мене й моя сім`я. Ми всі проходили і проходимо однакову школу, несемо таку ж службу. Потрібні в нашій професії й чоловіки, і жінки. Ми всі обов’язки виконуємо однаково. У мене є маленька донечка. І я намагатимуся все зробити для того, аби вона почувалася тут безпечно й упевнено».
Її бажання працювати в поліції всіляко підтримував чоловік. Але, як розповідає Мар`яна, уже минуло 7 місяців, як його не стало…
«Мій чоловік помер 7 місяців тому, коли ж я проходила всі етапи відбору до Нацполіції, він мене всіляко підтримував і надихав. Я знаю, що десь там, на небесах, він радіє за мене й пишається мною! І нині моя донечка – це моє натхнення, що додає сил і бажання боротися та йти далі. Мушу встигати і працювати, і третю освіту здобувати, і з донькою час проводити. Такі ми – українські жінки! Хіба нам звикати?» – каже поліцейська.
Мар`яна Олексюк з донькою, фото: Фейсбук
Усі наші спікерки майже в один голос говорять про те, що жінка може одночасно виконувати не одну справу, а кілька, переживати найскладніше в житті, підніматися й упевнено йти далі, боротися й перемагати. Для них у роботі головне – працювати для суспільства. Щоправда, кажуть, що найбільша проблема в поліції сьогодні – це протистояння між старою системою правоохоронних органів та новою системою поліції – з її якісно іншими підходами та чесною й сумлінною працею на благо суспільства.
Аріна Крапка
