Дістали ці блогерки, тому вискажусь.
Якщо ви пропустили, то соцмережами прокотилася хвиля дописів популярних селебретіз на підтримку домашнього насильства. У стилі “я не підтримую насильство, але…”. Ну, ви зрозуміли.
Почалося з того, що українська телеведуча Регіна Тодоренко, яка живе у Росії, під час інтерв’ю сказала: “Потрібно бути настільки психологічно хворою людиною, щоб взяти камеру і сказати: “Боже, мій чоловік мене б’є!” Ти чого? У тебе є мізки взагалі? А чому він тебе б’є? Ти не замислювалася? А що ти зробила для того, щоб він тебе не бив?”.
Далі різного штибу “зірки” почали висловлюватися на підтримку Тодоренко, яка сама вже перепросила і пообіцяла долучитися до кампанії з протидії домашньому насильству.
Українська PR-менеджерка Ліля Багірова: “Винен не мужик, а ТИ. Тільки ти. У тому, що зробила такий вибір”. (Там ще багато маячні, але нема сил писати).
Українська співачка Слава Камінська: “Я знаю про проблему насилля не з чуток, і колись давно я дозволяла себе ображати. Сьогодні розумію, що це був мій свідомий вибір, і я могла б цього не допустити, пішовши після першого натяку на удар”.
Російська акторка Настя Самбурська (не має стосунку до нас, але показово): “Коли ти виносиш мозок людини день у день, тижнями і роками, а в підсумку тобі максимум дали по потилиці, це не насильство! Це всього лише попередження про те, що чоловік теж людина, і, якщо ти довбана психопатка і не бачиш берегів, то ось тобі заспокійливе”.
І т.д., і т.д. заклики не хейтити Регіну.
Дивує навіть не те, що такі от думки лунають (будемо відвертими, багато хто досі так думає), а що такі особистості чомусь популярні і цікаві аудиторії. І, як наслідок, небезпечні.
Я росла у культурі насильства, бо росла у селі. А у селі бити – нормально. У дитинстві я тільки й чула: “Б’є її – значить заслужила”. З дитинства мене привчало суспільство, що хорошу дружину не б’ють, а поганій так і треба. Тож треба було стати хорошою.
От уявіть, читає десь жінка у невеличкому містечку чи селі допис своєї улюбленої акторки про те, що вона сама винна, якщо чоловік піднімає на неї руку. І що бідній жінці думати після цього? Терпіти.
Отак і терплять. Бо діти, спільне житло, “любов”. Можливо, цим блогеркам і не зрозуміти, але часто жінці просто нікуди йти.
Багатьом складно уявити, що кожна четверта жінка є жертвою насильства. Але, аби зрозуміти нездорову атмосферу, яка панує у нашому, ще патріархальному, суспільстві, достатньо подивитися довкола або й на себе.
Знаєте, якось мені зробили зауваження, що порядні дівчатка не носять міні-спідниць та вдягають такий одяг лише, щоб привабити чоловіків. Мені начхати на уявлення патріархату про порядність, але ж це суспільство формує уявлення про “норму”. Вдягнула міні-спідницю = дозволила домагання/зґвалтування.
І формують таку “норму” різні медіа – не лише ЗМІ, а й соцмережі. Останні навіть не менше.
Хоча й у самих ЗМІ не завжди здорова атмосфера. Неодноразово дізнавалася, що колеги у недоречному контексті обговорювали мою зовнішність та супроводжували відповідними пропозиціями. Нічого не маю проти службових романів, але це ж має бути взаємно і точно не з позиції влади.
Так, на щастя, не кожна жінка у нашій країні стає жертвою фізичного насильства. Але якщо не всі, то абсолютна більшість, знає, що таке домагання. Часто через оцю таку “норму” може і не розуміти, що кордони перейдені. А їх переходять.
Однак ці тупі блогерки про це вам не скажуть. Вони лише напишуть: “Ти жінка. Ти винна”.
Діана Буцко
