Мабуть, багато жінок хоча б раз у житті чули такі фрази, як «А чому ви не заміжня?», «А як ви зможете працювати в нас, маючи двох малолітніх дітей» або позаочі «Чому вона незаміжня? Можливо, з нею щось не так?», чи «Вона з чоловіком живе вже три роки, але в них досі немає дітей»…
Така цікавість до особистого життя дуже часто впливає на професійний розвиток жінок, на те, наскільки вдало чи невдало вони вписуються в уявлення традиційного українського суспільства про роль жінки-берегині.
Є безліч історій про те, як жінка влаштовувалася на роботу чи вже працювала й під час роботи ставала об’єктом дослідження з боку колег чи колежанок.
Героїні нашої публікації – самодостатні особистості, які незважаючи на великі перешкоди, прийшли до успіху самостійно й тепер працюють у своє задоволення й не залежать ні від кого.
Якщо Ви заміжня й без дітей, вам важко буде знайти роботу
Директорка «Інституту волонтерства і громадської співпраці» Юлія Євпак не приховує, що майже на кожній співбесіді її «посилали в декрет».
«Я шукала роботу в Луцьку кілька років тому, щойно переїхала сюди жити. Ходила на різні співбесіди. Навіть у кадрові агенції. До речі, саме там мені сказали вперше, що Вам буде важко знайти роботу, бо Ви – заміжня та без дітей. Ну, власне, так і сталося. Ті, хто проводив співбесіду (це в основному чоловіки) чомусь на третьому запитанні цікавилися, скільки часу я вже одружена? (Sorry, але яке це має відношення до моїх майбутніх обов’язків чи попереднього досвіду?!). А потім дуже ненав’язливо коментували: “Ви шукаєте місце роботи тільки до декрету”. Один роботодавець прямо сказав, що не може мене взяти на роботу, бо я збираюся в декрет, а їм знову шукати працівника».
Юлія сьогодні – успішна жінка, і всім, хто з таким стикається, шукаючи роботу, рекомендує:
«Якщо будь-хто на співбесіді дозволяє запитувати про декрет чи щось подібне, це вже нездорові відносини. Треба пояснити людині, що лізти в чуже життя після прочитання резюме – не те, що неетично, а взагалі неприпустимо. Можливо, ви не отримаєте цієї посади, але наступного разу роботодавець уже подумає, чи ставити таке запитання взагалі, ви, можливо, врятуєте від моральної травми якусь іншу дівчину».
Головна редакторка «Громадського. Волинь» Оксана Петрук теж відчула на собі всі прояви сексизму, коли працювала у Волинській регіональній дирекції Національної телекомпанії.
«Коли я вийшла з декретної відпустки, тодішній гендиректор ВОДТРК (Волинська обласна державна телерадіокомпанія) Святослав Пирожко зауважив, що не можна бути такою легковажною, бо «не можна бути одночасно хорошою мамою й журналісткою». Дитині тоді був рік і 2 місяці. Натякало керівництво й на те, що не потерпить, якщо я часто братиму лікарняний. При нагоді намагалися мене “вколоти” материнством. Це, звісно, дуже зачіпало. Але оскільки це була моя перша робота, я не ризикнула звільнятися. Був страх не знайти роботи», – згадує ті часи журналістка Оксана Петрук.
То хіба така гарна дівчина може працювати?
Відома громадська діячка з Луцька Олена, яка погодилася розмовляти з нами анонімно, розповіла, що її досвід у сфері праці був не дуже вдалим:
«Моя “молодість” і студентство припали на часи тодішньої кризи 90-х років. Працювала продавчинею – не отримала обіцяної “чорної” зарплати, оскільки “відмовила” власнику магазинчика. До речі, на останніх виборах цей пан балотувався в депутати, відомий бізнесмен зараз. Працювала студенткою кур’єром, то майже в усіх компаніях, де зустрічала чоловіків, чула натяки: “Що ж то така гарна дівчина мусить працювати” тощо. Працювала секретаркою, постійно були натяки “провести час” – від клієнтів компанії й декого з колег», – розповідає жінка.
Уже одруженою, з дитиною поєднувати й роботу, і догляд за дитиною теж було складно:
«А коли ти одружена, з дитиною, то часто чуєш такі докори: «Ти або працюй, або гляди дитину». А коли розлучилася, було теж несолодко, бо, мовляв, «як же ви, жіночко, будете працювати, якщо самі виховуєте дитину».
Побутовий сексизм на роботі породжують жінки
Часто виникають ситуації, коли самі жінки породжують побутовий сексизм щодо інших жінок.
Такими спогадами з нами поділилася журналістка Ольга Янчук:
«Я працювала в одній компанії. Моя начальниця дуже прискіпливо ставилася до моєї роботи. Іноді завдання, які я могла б виконати бездоганно, вона доручала чоловікам, які зі мною працювали, а не мені. Також я часто чула про те, що в мене малий син і це може зашкодити моїй роботі», – згадує Ольга.
В одній із конфліктних ситуацій вона навіть намагалася звільнити жінку.
«Тоді наш директор перебував у відрядженні, йому довелося повернутися, аби залишити мене працювати далі. Узагалі дуже дивно, що жінка всіляко намагалася мене «вижити» з компанії. Я не думаю, що це була заздрість. Вона ж займала серйознішу посаду. Але мені здається, що вона відчувала якусь конкуренцію тільки тому, що я жінка. Складно зрозуміти, чому жінки замість того, щоб підтримувати одна одному, поводяться навпаки».
На думку Ольги, самі жінки дуже часто не знають своїх прав, не можуть себе захистити й “ковтають” такий побутовий сексизм:
«Якби на співбесідах розповідали про права, які мають жінки, то, я впевнена, менше було б цих конфліктів і принизливого ставлення до жінок. Часто жінки банально не знають, як себе захистити. А якщо виникають якісь конфліктні ситуації, людям потрібно пояснювати, що така поведінка є неправильною й неприйнятною», – рекомендує Ольга жінкам.
Погоджується з усіма нашими спікерками й координатора Волинського прес-клубу, громадська діячка Богдана Стельмах:
«Із дискримінацією при працевлаштуванні може зіткнутися кожна жінка, незалежно від віку. Якщо ти неодружена, тебе можуть не взяти на роботу, бо ти візьмеш і вийдеш заміж, підеш у декретну відпустку. Якщо ти одружена, то ти скоро народиш дитину. Якщо в тебе вже є дитина, ти будеш запізнюватися на роботу або раніше йти, бо дитину треба завести чи забрати з садочка. Або ти часто будеш брати лікарняні, бо дитина хворітиме. А коли в тебе є одна дитина, то ти скоро народиш другу (як говорили в моєму випадку).
Тобто щоразу у працедавця знайдеться пояснення відмовам. Чоловікам таких запитань не ставить ніхто. Найбільше обурює те, що з одного боку суспільство заохочує дівчат виходити заміж і народжувати дітей, а з іншого те ж суспільство потім ставить жінці підніжки в самореалізації. А давайте будувати таке суспільство, яке би не вирішувало за жінку, коли їй виходити заміж, народжувати дітей чи ні, скільки та як їх доглядати. Працедавці мають бачити в людині насамперед професійні вміння й навички, а не стать».
Українське законодавство захищає жінок. Але як?
Аби спробувати з`ясувати, чи передбачена відповідальність працедавців за такі прояви сексизму та дискримінації за ознакою статі, ми звернулися до Уповноваженого Верховної ради з прав людини.
Мирослава Дігтяр, завідувачка сектору з питань гендерної рівності Секретаріату Уповноваженого розповіла, як можуть себе захистити жінки в Україні:
«З 2005 року в Україні діє закон «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків», порушники несуть адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність. Якщо ми говоримо виключно про сексуальні домагання, а не сексуальне насильство, то ст. 22 закону надає право особі у випадку дискримінації за статевою ознакою і у випадку сексуального домагання звернутися до посадових осіб, органів місцевого самоврядування, тобто, простіше кажучи, до координаторів з гендерних питань, а також до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини й безпосередньо до суду.
Якщо особа проходить всі інстанції в Україні й вичерпує внутрішні засоби захисту, то вона не позбавляється права звернутися до Комітету по ліквідації дискримінації щодо жінок. Якщо ми говоримо про співбесіди, то закон також говорить, що роботодавці надають право жінці й чоловікові на рівні умови під час працевлаштування, просування по роботі, і роботодавцям забороняється по суті висувати вимоги, які стосуються особистого життя, планів щодо народження дітей (це ст. 17 закону).
Щоправда, такі речі дуже складно доводити, коли немає відповідної доказової бази. Важливо додати, що більшість людей не вміють ідентифікувати, що це дискримінація, сексизм, і часто вважають це нормальним. Навіть якщо й ідентифікують, то немає будь-яких аудіозаписів чи інших доказів, і довести, що від людини вимагали такі відомості про особисте життя, дуже складно.
Закон «Про рекламу» також передбачає відповідальність за сексизм у рекламі. Відповідно рекламодавець притягується до відповідальності, накладаються штрафні санкції, реклама знімається.
Які зміни розробляються для вдосконалення законодавства в цьому напрямку?
«Верховна Рада України прийняла в першому читанні проект Закону 3501 від 20.11.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», який передбачає доповнення до КУпАП для врегулювання питання адміністративної відповідальності за дискримінацію, в тому числі за дискримінацію за статевою ознакою». На жаль, незважаючи на те, що ще 30 березня 2016 року профільний комітет рекомендував Верховній Раді прийняти його в другому читанні, до сьогоднішнього часу відповідний законопроект не прийнятий. Коли буде проголосований законопроект, це дозволить запровадити адміністративну відповідальність за дискримінацію й визначити штрафні санкції», – пояснює правозахисниця.
Мирослава Дігтяр говорить, дуже часто жінки не звертаються з вимогами захисту своїх прав, бо не знають, що це порушення:
«У нас зміни будуть тоді, коли буде високий рівень правової освіченості й у жінок, і в чоловіків, коли люди розумітимуть, куди вони можуть звернутися по захист. Коли ми в цьому році проводили навчальні семінари для облдержадміністрацій, ми мали справу з тим, що звернень від людей немає – при тому, що можливість звернень до відповідних органів в ОДА передбачена законом. І це свідчить не про те, що немає дискримінації, а про те, що люди не вміють ідентифікувати, що вони зазнали правопорушення, і вони не знають, у який спосіб і куди можна звернутися. Бо ще кілька років тому така сама ситуація була з приводу насильства в сім’ї. Зараз у нас уже набагато більше звернень. І жінки, і чоловіки не бояться говорити про це вголос».
Аріна Крапка
