Матеріал підготовано на основі лекції «Фемінітиви: від символічної влади до справедливої мови» Олени Синчак, мовознавиці, кандидатки філологічних наук, старшої викладачки Українського католицького університету, співавторки підручника «Ґендер для медій».
1. У мові закодовані соціальні схеми
Відтак, фемінітиви — не просто слова для називання жінки. Якщо мова виражає нерівності між чоловіками та жінками, применшуючи досягнення жінки, то вже самим вираженням такого стану справ — це узаконює.
Мова формується на перетині влади, ідеології, політики і сила слів залежить від віри в їхню легітимність, а також легітимність тих, хто їх промовляє.
Згідно з гіпотезою Сепіра — Ворфа (названа за іменами американських мовознавців Едварда Сепіра та Бенджаміна Ворфа), мова утворює коло, з якого нам важко вийти, аби побачити світ у інших категоріях. Люди, які говорять різними мовами, по-різному сприймають світ і по-різному мислять.
П’єр Бурдьє, французький соціолог і філософ, представник постструктуралізму, говорить про «мову і символічну владу». Він трактує мову як поле, де панує боротьба за престиж, визнання, популярність, авторитет. Лінгвістичні стосунки влади не вичерпуються лінгвістичними силами. Головними є не суфікси чи словотвірні моделі, а статус мовців, які вживають ці слова. Ціла соціальна структура присутня у кожному акті мовної взаємодії.
Дивіться також: Фемінітиви: чому дехто їх уникає та кого вони лякають?
2. Чоловічий рід на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови
Ще 50 років тому українські мовознавці говорили про те, що фемінітиви притаманні українській мові і їх треба вживати активніше. У 1999 році Олександр Пономарів, мовознавець, автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, зазначив, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови. Уникання фемінітивів збіднює мову: робить її більш канцелярською, звужує до офіційно-ділового стилю.
Суфікси, за допомогою яких творяться фемінітиви (-к, -иця, -иня в українській мові та -k, -ini/-yni в польській), є історично закоріненими та продуктивними, тобто, від них утворюється значна кількість нових слів.
«Продавчиня» звучить набагато краще, ніж «продавщиця». Порівняймо: «кравчиня» від «кравець», як «продавчиня» від «продавець». «Фотографиня» — незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути», — зазначає Олександр Пономарів.
3. Витіснення фемінітивів з офіційної мови у побутову нівелює активну суспільну роль жінки
Чоловічі і жіночі назви однієї професії досі відображають різні поняття, до прикладу: акушерка — експертка з пологів, акушер — лікар, який має більший статус; секретарка — особа, яка веде діловодство, секретар — чоловік з великою відповідальністю (держсекретар, вчений секретар); майстер — чоловік, який щось вправно робить, майстриня — народна умілиця, яка вміє вишивати чи в’язати; господар ситуації, але господиня дому. Відповідно до того, як ринок праці ґендерує суспільство, систематично знецінюючи діяльність жінок, так і мова залучається в ці механізми знецінення та упідлеглювання.
Тож задля демократизації суспільного життя, маємо розвивати символічний капітал у жіночих назвах професій. Для цього потрібно, щоб більше жінок на високих посадах (наприклад, на посаді головної лікарки чи директорки) вживали у в офіційних документах на позначення своєї посади фемінітиви.
4. Чоловіча форма слова не тотожна жіночій
До прикладу, годі вважати тотожними поняття громадянин та громадянка. Адже якщо підставити їх у силогізм:
а) Усі громадяни заслуговують на рівні права, Микола громадянин. Отже, він заслуговує на рівні права.
б) Усі громадяни заслуговують на рівні права. Мар’яна громадянка. Отже, вона не заслуговує на рівні права?
Стає очевидним, що тотожність не справджується. Згідно із законами логіки, громадянин не тотожний громадянці, а відтак, громадяни не асоціюються із жінками.
5. Ми самі задаємо напрям розвитку мови: чи то північно-східний, чи то центральноєвропейський
Джошуа Фішман, американський соціолінгвіст, який спеціалізується на мовному плануванні , запевняє, що ми можемо очищати мову від запозичень, віддаляти від іншої мови або наближати до неї; спрямовувати на класичний взірець, який був у минулому, чи «модернізовувати», з огляду на науково-технічний поступ. Як зазначає Джошуа Фішман, мало пишатися чи шанувати, мовою треба займатись, вибираючи шляхи її розвитку.
Наша відповідальність — задавати напрям розвитку мови і працювати над нею. До прикладу, коли ми не використовуємо фемінітиви, то порушуємо цілу низку лінгвістичних законів української мови. Наприклад: ми зустрілися із пані професор Зубрицькою чи із пані професором Зубрицькою? Ми просто не можемо узгодити за родом слова (що є визначальною особливістю української граматики), якщо уникатимемо фемінітивів.
Натомість, якщо ми поглянемо на словацьку, чеську та польську мови, то побачимо, що, особливо у словацькій і чеській, утворення фемінітивів є настільки розповсюдженими, що стали нормою. У чеському університеті ви прийнято звертатися до жінки: «Пані професорко». Якщо ви звернетеся: «Пані професоре» — не лише порушите норми чеської мови, але й можете образити професорку.
Наведені приклади вияскравлюють чинники, які насправді визначають напрям мовної політики щодо вживання чи уникання фемінітивів у публічному просторі. Очевидно, найважливішими серед них є ставлення до жінок, яке панує в конкретному суспільстві, прийняті у мовній спільності взаємини між статями, а також стан жіночого руху. Водночас аргументи, які в нас часто наводять: «звучить — не звучить», «неможливо утворити жіночу назву через збіг приголосних», «виражає применшувальні смисли» — затемнюють сам факт, що Україна уже більше двадцяти років живе без належного ґендерного регулювання і мови, і суспільного життя загалом.
Крім того, привертає увагу той факт, що норма уникати фемінітивів в українській мові була «списана» з російської. Однак, як наголошує Юрій Шевельов, до того, як потрапити під важелі російського впливу, українська мова примикала до центральноєвропейського мовного союзу. І в цьому можна пересвідчилися на прикладі утворення та вживання фемінітивів в українській, словацькій, чеській, польській і хорватській мовах. Отже, доцільне, чи то пак безпечне, мовне планування мало б сьогодні повернути українську мову назад у центральноєвропейське русло, зокрема, завдяки частішому вживанню фемінітивів.
Підготувала Мар’яна Вербовська
Захід відбувся в рамках проекту «Феміністичний лекторій», що реалізовує громадська ініціатива «Феміністична майстерня» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні
1 comment
Коментарі закриті.