В українському звичаєвому праві побутує твердження, що жінка – це берегиня, у майбутньому вона має стати мамою, її обов’язок – народження дитини. Це прекрасні символи. Та річ у тім, коли жінка успішна в кар’єрі чи бізнесі, багато подорожує чи займається громадською роботою і не поспішає одружуватися або народжувати дітей, ставлення до неї в більшості випадків несхвальне: «Як так? Що ти собі думаєш? Тобі цілих 25! А хто тобі в старості подасть склянку води?». При чому про це говорять не чоловіки. Суспільний тиск на жінку відбувається саме з боку жінок.
Ані «жіночий сексизм», ані «побутовий сексизм» немають наукового обґрунтування. Сексизм як нерівне ставлення за ознакою статі є практичним відображенням дискримінації. За законодавством – українським та міжнародним – гарантується рівність прав чоловіка та жінки. Однак на побутовому рівні можливостей реалізувати свої права у жінок значно менше.
«Значить, у неї якась ґандж»
«Ну що ваша? Вийшла заміж?», – якось запитала в моєї мами жінка з її села.
«Ні», – розгублено відповіла мама.
«Значить, у неї якась ґандж», – рубанула жінка, й пішла собі далі. А моїй мамі запекло… При чому ця жінка сама ніколи не була заміжня, не пригадую, щоб у неї було багато залицяльників. Тим не менш вона дуже легко «позначила» мене як жінку, як особистість, як доньку «ярликом ґанджу».
Цю історію із власного життя розповіла Світлана Дубина, голова правління ГО «Інформаційно-просвітницький центр «ВІСЬ», співголова Координаційної ради Коаліції з протидії дискримінації в Україні. Однак під нею може підписатися, очевидно, не одна жінка в Україні, якій «не пощастило» вийти заміж чи народити дитину раніше від її одноліток, сусідок, однокласниць, колежанок по роботі, родичок…
«Мої батьки мають гордість за мене. Однак для них те, що я реалізуюся як особистість, є вразливою мішенню для таких «жінок», які агресивно й образливо присвоюють мені ярлики…», – зауважує Світлана.
На думку експертки, старші жінки, які переймаються за долю молодших і тим самим «випихають» їх заміж, усе життя або були незахищені, або нереалізовані. Тому вони, з одного боку, бажають добра, щоб «за чоловіком» почуватися більш «захищеним», з іншого – самі продовжують стереотипну роль.
«Такі традиції? Та заради Бога! Але якщо ці традиції обмежують мої можливості, якщо вони є образою моєї гідності, на моє глибоке переконання, це є сексизм», – коментує Світлана.
При чому «жіночий» сексизм орієнтований все одно на чоловіка. Так, проводячи моніторинг сексистської реклами у Вінниці, експертка зауважила, що дві найбільш огидні реклами замовляли… жінки: одна з них була топ-менеджерка телекомпанії, інша – власниця туристичної агенції.
«Коли я звернулася до них із запитанням – навіщо? Їхня відповідь була схожа, як дві краплі води: «Тому що нашим чоловікам подобається…». Тобто з боку суспільства є не просто тиск, а й запит на сексизм…», – робить висновок Світлана.
Експертка стверджує, якби когось хотіли б навчити сексзиму, то кращої моделі, ніж в Україні не знайти.
«Сексистська реклама, стереотипи, які прийнято називати традиціями, сексизм в інформаційному просторі – у нас, прямо-таки, комплексне навчення сексизму. Жінки в Україні, справді, є дискриміновані. І ця внутрішня образа жінок, яку не можуть скомпенсувати на чоловіків, поширюється на жінок – менших за рангом, віком, статусом…», – пояснює Світлана Дубина.
«Ми живемо в період змін гендерно-рольових моделей»
Правозахисник Максим Буткевич вважає сексизм – обурливим і неприйнятним явищем, дискримінаційною практикою, яка випливає з дискримінаційного світогляду.
«Якщо ми беремо одну групу людей, яка тримає іншу групу людей в рабстві, і хтось з групи рабів каже: а мені так комфортно, – це навряд чи змінить наше ставлення до рабства як такого. І якщо жінка охоче продовжує сескистську практику – це сумно і шкода», – наголошує експерт.
Матриця прийняття своєї дискримінової ролі, тому що вона передбачає якісь практичні вигоди – не нове в історії, каже правозахисник. І сексизм теж не виняток.
«Завжди є люди, яким перебувати вигідніше чи зручніше в становищі підкореному, але в деяких речах більш комфортному. Та ми живемо в період змін гендерно-рольових моделей – це очевидно. А це, у свою чергу, робить багато речей дискомфортними», – зазначає Буткевич.
За його словами, раніше все було зрозумілішим і простішим: чоловік має поводитися так-то, жінка – ось так. Сьогодні ж прийнятних гендерно-рольових моделей набагато більше, ніж одна.
«Можна бути такою, такою і такою… Можна цікавитися «нежіночими» речами, або цікавитися і надалі тим, що вважалося суто жіночим, але при цьому вести незалежний спосіб життя. І все буде правильно. Те саме з чоловіками. Але багатьом таке різноманіття дуже дискомфортне. І цей дискомфорт аж перехлюпується. Період змін може бути болісним, але це не означає, що ми маємо чіплятися за речі, які вже не існують», – наголошує Буткевич.
Правозахисник зазначає, що змінюється характер виробництва, змінюється, як люди здобувають собі на прожиття, зрештою, змінюються і сімейні моделі.
«Для когось це є загрозою, але така соціальна трансформація відкриває також дуже багато можливостей», – стверджує Буткевич.
«Моя дочка обрала «чоловічу» професію»
Стереотипні ролі – коли вибирають традиційну професію або традиційну для жінок справу, – є обмеженням у виборі, переконана і голова правління Українського жіночого фонду Наталя Карбовська.
У моєї 23-річної дочки Олени «чоловіча» професія, за спеціальністю вона – інженер. Олена працює в мобільній компанії, налаштовує сервери, які забезпечують нам зв’язок. Вона єдина дівчина в групі серед чоловіків.
Хоча з дитинства Олена мріяла бути авіадиспетчером. «Як це на землі сидять люди – і керують літаками», – дивувалась вона. Тож після школи подала документи одночасно в авіаційний та політехнічний університети.
«Об’єктивно, стати жінкою авіадиспетчером в Україні – перспектив дуже і дуже мало. Тому вона пішла в політехнічний інститут», – пояснює «вибір» своєї дочки Карбовська.
«Усе одно керую системою – якщо не літаками, то мобільними системами», – заспокоює себе Олена.
«Моделі успішності – людина визначає сама. І не треба ставити на неї штампи. На жаль, ситуація щодо очікувань від жінок і їхньої ролі в суспільстві – швидко не зміниться. Я працюю з жінками-підприємницями. І переважно від них чую: що вони візьмуть швидше на роботу чоловіка, бо дівчина вискочить заміж, народить дітей…», – коментує Наталя Карбовська.
«Важливо, щоб соціальна роль була обрана свідомо»
Сексизм часто проявляється внаслідок нерівного розподілення влад між чоловіками і жінками, зауважує координаторка програми Гендерної демократії, феменістка Анна Довгопол.
«Ми живемо в патріархальному суспільстві. Це не означає, що всі чоловіки тотально пригноблюють жінок. Однак ці влади створюють нерівність», – каже Довгопол.
Влади можуть бути як прямими, закріплені на законодавчому рівні (наприклад, небезпечні, але високооплачувані професії – куди жінкам зась!), так і символічними, виражених у побутових практиках, яких ще часто називають звичаями, або «здоровим глуздом». Звідси і всілякі вислови: якщо чоловік – це голова, то жінка – шия. Іншими словами, коли пригнічена група не може опиратися пригніченню, тоді вона шукає способи, як із цим жити.
«І в цьому є небезпека. Тому що «є білим», а що «чорним», ми вивчаємо з дитинства. І їх вивчає, як чоловік, так і жінка», – наголошує експертка.
Анна каже, що в ситуації, коли «круто бути шиєю» жінка зазвичай не отримує визнання. І їй треба додавати значно більше зусиль, аніж чоловікові, щоб про себе заявити в тому світі, де влада належить чоловікам.
«Ситуацію пригніченої групи начебто можна обернути на свою користь. Мовляв, я дівчинка, я слабша, я не хочу забивати гвіздки, і взагалі я хочу носити сукенки… Та слід розуміти, якщо ми визнаємо «ці» правила гри, тоді треба погоджуватися, що нам, наприклад, не дозволятимуть приймати важливі рішення, розпоряджатися фінансами, ресурсами. Я цілком допускаю, що така роль може бути комфортна незалежно від статті. Справді, не так і погано: коли за тебе хтось приймає рішення. Просто чоловікам не «окей» у цьому зізнатися», – коментує Довгопол.
Та експертка наголошує, у ситуації «скористатися перевагами», дуже важливо, щоб ця роль була вибрана свідомо, а не затиснена в неї: «тому що ти жінка, ти маєш носити сукні, а не керувати літаками, бо в тебе гормональні сплески».
Звідси і питання «небезпечних професій». Мовляв, жінка її не може робити тому, що їй народжувати. Та хіба чоловікам не слід дбати про своє здоров’я? А можливо жінка не хоче народжувати або вже народила?
Не секрет, що небезпечні професії набагато більше оплачуються. Тож жінка позбавлена можливості заробляти більше.
«Іншими словами, певна група людей позбавлена цього вибору тільки зважаючи на… їхні репродуктивні органи. Чому «жіночі професії» автоматично понижують статус чоловіка? Як кажуть, коли жінка займається чоловічою професію – то вона типу крута. А от якщо чоловік – жіночою, то він типу баба. Таке порівняння з жінкою, сам цей символізм вважається образливим», – каже Довгопол.
На думку експертки, усі, хто мають фінансову незалежність, апріорі незалежні не від кого – ні в правах, ні в чому.
«Та жінок не хочуть брати на роботу, бо вона піде у декретну відпустку. Чи стояло б питання по-інакшому, якби чоловіки могли піти у декрет?», – каже Довгопол і додає: «Хто хоче бути в ролі «я – дівчинка, я слабша» – не питання. Аби це не заважало іншим стверджуватися в житті чи заробляти гроші. Головне, щоб люди влаштовували своє професійне і особисте життя так, як їм комфортно, а не так, як від них це очікують».
Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для Повага
