У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.
Життя більшості з нас – то боротьба з суперечностями. Хоча дехто з нас усе ж може якось примирити їх усередині себе. Але тільки одиницям під силу не просто узгодити свої контроверзи, а ще й спрямувати їх на пізнання й боротьбу. Саме такою була Олена Полонська. Жінка-астроном, науковою теорією якої досі користуються при запуску космічних зондів. Мати Олена, яка таємно прийняла чернечий постриг і все життя вперто торувала дорогу віри – незважаючи на заборони, звільнення, арешти. Удень досліджувати рух комет, а на ніч читати “Отче наш” – дивно, але Полонська не бачила в цьому суперечності.
Вона була Льолею з панського маєтку. Ловила метеликів. Пила на терасі чай із тістечками. Її батьки були хоч і дрібною, але шляхтою. Її безтурботне дитинство минуло на Волині. Як і годилося панночкам у ті часи, блискуче навчалася в кількох жіночих гімназіях – у Варшаві, Петрограді, Новгород-Сіверському та Луцьку. Прекрасно знала українську, російську, польську, англійську та німецьку мови – аж трохи забагато як для середньої панночки, якій годилося вийти заміж, поєднати статки й жити-поживати, горя не знаючи. Але Олена, ясна річ, ніколи не була середньою панночкою. 1922 року вона блискуче складає іспити на фізмат Львівського університету Яна Казимира, відділення астрономії. Аякже, її з дитинства вабило небо. З 1934 працює в астрономічній обсерваторії при Варшавському університеті, де й захищає дисертацію “O ruchu planetocentrycznym komet” і стає доктором філософії. Молода, красива й набожна.
Кохання прийшло до Полонської не так і рано (як для середньої панночки) – у 34 роки. Вийшла заміж за Леона Казимирчака, ученого-іхтіолога. Через три роки народився син Сергій.
Син Олени Сергій
Наука, віра, тихе родинне щастя. Війна все це швидко “виправить”. Війна згуртує, загартує, випробує. Олена, ризикуючи життям, рятуватиме польських офіцерів. Як професорка університету, вона робитиме їм фальшиві посвідки стажерів обсерваторії, аби в новому статусі вони могли покинути окупований Львів. Чоловіка Олена більше не побачить – усі спроби знайти його будуть марними. Страшні, майже фатальні спроби. Олена вирушить у мандрівку по польських концтаборах, в одному з яких її мало не розстріляють. Перед стратою Полонська звернеться спершу до Бога, а потім і до катів. Вона скаже їм, що вони теж християни, і вдома в них – дружини з дітьми. Її відпустять. Хтозна, може, серце. Може, диво.
Невдовзі в одному з притулків вона знайде матір. Разом із нею та сином переїде до Херсона. Там, аби якось звести кінці з кінцями, викладатиме в педінституті астрономію. Водночас готуватиме до захисту кандидатську – її польського професорського диплома в СРСР не визнають.
Олена Полонська в зрілому віці
1978 року її іменем названо малу планету № 2006 (2006 Полонська). А в 1980 Олена приймає таємний чернечий постриг. Власне, на той час вона вже давно була черницею.
Олена Полонська черниця
В миру. Без сталої роботи. Без житла. Переживаючи втрату за втратою. Її втрат цілком вистачило б на кілька біографій. Її цілеспрямованості та віри – мабуть, не на одну сотню. Її фундаментальну (і безпрецедентну за масштабом) працю, присвячену дослідженню еволюції комет, досі вивчають. А чому вона насправді присвятила своє життя – вірі чи науці – навряд чи хтось зможе відповісти. Власне ж, буває, що зірки вибухають, планети зіштовхуються, а життя дорівнюють нескінченності. Причому, як у той, так і в інший бік. Генії не визнають заборон. Генії часто про них навіть не знають.
Протоієрей Микола Бєляєв згадує: “Відмінною рисою Олени Іванівни було те, що вона стежила за своєю зовнішністю і виглядала завжди охайно і красиво. Вона не любила слово “стара”, говорила: “не стара, старша!”. Ясна річ, Олена Полонська просто не могла бути старою. У жодному разі.
Сергій Осока
