Темряву несподівано осяює вогник запальнички, створюючи слабку конкуренцію самотньому ліхтареві. На мить може здатися, що човник-долонь, який тримає запальничку, сам собою пливе у нічному повітрі. Аж ось над ним з’являється обличчя дівчини, що вдихає дим. До початку нового року залишається всього 5 хвилин. Такий грудень буває раз на все життя: вулиця безлюдна, ніби новонароджена. Нічну святкову тишу можна різати на пухкі шматки й консервувати на далеке майбутнє: буде що згадати.
Окей, всесвіте, – врешті каже дівчина. – Я ношу в голові цю книгу роками. Пора щось вирішувати, допоможи!
В ту ніч дещо таки сталося. Письменниця Саша Камінська досі не зізнається – що саме. Але на ранок вона відкрила ноутбук і написала першу фразу своєї майбутньої книги. Цей маленький крок був схожий на обережний вихід у відкритий космос.
Так, за словами письменниці, розпочався абсолютно новий етап її життя.
«Кожного дня, дорогою зі школи чи в магазин, я роздивлялась людей і вигадувала їм долі, пригоди, стосунки. Так я створювала собі цікаве життя»
А починалося все, як це часто буває в землян, з непростого дитинства. Аби відволіктися від негараздів, маленька Саша вигадувала історії. У 23 роки дівчина взяла відкладені 100 баксів та поїхала працювати в Київ. Там досить швидко омріяна робота копірайтера показала свої непривабливі боки. На практиці копірайтерство виявилося досить нудним та одноманітним заняттям. Новим, на порядок цікавішим етапом стала робота сценариста ігор, а також переїзд до більш розміреного Львова.
«Озираючись на те, як я росла та як ішла до того, де знаходжуся зараз, бачу дуже довгий шлях. Не уявляю, що було би, якби я весь час не ставила собі одне просте запитання: «Невже це і все?»
Ідея книги зароджувалася довго. Якісь із коренів сягають дитинства, якісь – здобуток вже дорослого самостійного життя. Саша відзначає, що її сміливість і здатність рухатися вперед із певною швидкістю обумовлені успішною психотерапією. Саме вона допомогла розібратися в собі й дозволити собі мріяти, а також діяти попри страхи.
Цікавлячись фізіологією, біологією та психологією, Саша віддавна замислюватися про вплив стану здоров’я та хімічних процесів у тілі людини на її професійну успішність та соціальну адаптивність. Лікарі та дослідники справді наголошують на тому, що людські емоції та настрій напряму залежать від хімічних процесів та балансу хімічних елементів у організмі.
З іншого боку, наука й технології вже зараз дозволяють людям самостійно відстежувати чимало процесів в організмі завдяки браслетам-трекерам і спеціальним програмам.
Так виникла ідея змоделювати всесвіт, у якому ці знання застосовуються для побудови цілого суспільства, у чомусь утопічного, у чомусь страшного. У ньому технології дозволяють людині контролювати власний стан та емоції, бути майже ідеально здоровими та присвятити все життя виконанню місій, для яких кожен найкраще придатний.
Всесвіт, де твій персональний лікар-терапевт-психолог-гуру сповіщає тобі: ти нервуєш, бо ти голодний. Поїж – і все мине. Ти панікуєш, бо маєш підвищену інтоксикацію організму. Пройди курс детоксикації – та знову відчуєш легкість і радість. Ти втомився, тому тобі важко зосередитися. Твоєму тілу необхідні 8 годин відпочинку. Гей, друже, у тебе підвищений рівень кортизолу, не приймай зараз важливих рішень!
Всесвіт, де твій браслет підказує тобі, з ким краще не перетинатися, а з ким можливо створити родину. Всесвіт, у якому досконале знання себе та свого організму якщо не врятує, то принаймні значно покращить життя для всіх.
«Втілюйте ідеї не задля того, аби заробити, а задля задоволення. А взагалі, не слухайте мене, я ж поки не авторка бестселерів та не мільйонерка»
За словами Насті, найбільшою складністю в написанні книги була її авторка. Цій авторці снився її всесвіт із його гуманним, розвиненим та розумним суспільством. Сумно було усвідомлювати, що їй у цей всесвіт ніколи не потрапити. Як виявилося, слово «ніколи» для письменників-фантастів досить провокаційне. Воно спонукає до пошуків, які нерідко продовжуються у нових книгах.
Також непросто було впоратися зі страхом осуду та неприйняття. Тому кожний новий розділ майбутньої книги ставав завданням на подолання власної зневіри у собі. На щастя, всі завдання закінчувалися перемогою. Адже, за словами Насті, попри все, вона відчувала велику потребу закінчити розпочате. Це наснажувало рухатися вперед і щоразу сідати за новий розділ та переживати все разом зі своїми героями.
Коли етап написання було успішно завершено, постало нове завдання: видати книгу. Саша вперто надсилала рукопис у видавництва, та отримала чимало відмов. Головним поясненням було – наукову фантастику в Україні не читатимуть. Отож, після 20 чи 30 відмов письменниця вирішила оплатити вичитку та верстку й видати книгу в електронному форматі.
Але й тут сюжет отримав несподіваний поворот. Друзі авторки запропонували розпочати збір коштів на паперову версію. А слідом за цим із письменницею зв’язався менеджер проектів краудфандингової платформи. Справа залишалася за малим: оформити проект і зібрати необхідну суму.
«З двома письменницями ми створили письменницький клуб для інтровертів, в якому підтримуємо одна одну. Мабуть, це перший у світі письменницький клуб, де тобі кажуть: «ти набагато талановитіша за мене!»
Саша щиро зізнається, що не вірила, ніби це все спрацює. Тому перше, про що спитала менеджера проектів: як можна буде повернути кошти тим, хто таки підтримає проект, якщо потрібну суму зібрати не вдасться? У кращому випадку письменниця розраховувала зібрати хоча би третину коштів, решту докласти й таки завершити проект.
За дві доби все змінилося. Адже знадобилося всього два дні, аби зібралася половина необхідної суми. Далі Саша з постійним здивуванням оновлювала сторінку та спостерігала, як зростає сума вкладень. Адже це був початок грудня: час, коли люди зазвичай зайняті чим завгодно, окрім видання книжок!
Аби реалізація проекту просувалася в потрібному темпі, доводилося вкладати чимало своїх коштів, бо вивести кошти з краудфандингової платформи можна лише по закінченню збору. А до того часу необхідно розробити та оформити чимало лотів, які отримають ті, хто вкладається у проект.
Найважливішою в цій історії, за словами Насті, була нагода слухати й покладатися лише на себе. Це й був той самий випадок, коли всі рішення щодо сюжету книги, обкладинки, особливостей видання приймала лише вона. Та вперше в житті зробила все саме так, як вважала за правильне.
А ще у настільки особистого й індивідуального продукту знайшлося чимало прихильників, що виявилося майже шоком для авторки. Як виявилося, є чимало людей, що так само, як і Саша, повірили в те, що людство здатне рости над собою непересічними способами.
«За час написання книги я могла би стати заможною, успішною або ще якоюсь, але натомість я стала щасливою»
Уявіть собі таке: вам 8 років, у вас проблеми вдома та у школі. Вам важко знайти спільну мову зі світом, і, якщо чесно, ви вже не чекаєте від нього особливо приємних історій. Але одного дня ви заходите у клас, запізнюючись на 10 хвилин і страшенно хвилюючись. Вчителька зустрічає вас стривоженим поглядом, а однокласники починають показувати на вас пальцями й говорити:
- Колись, вже дорослою, вона напише дуже круту книгу!
- Офігенну книгу вона напише!
- Я вже хочу її прочитати!
- От би почитати її прямо зараз!
- От би дізнатися, що буде далі!
- Яка вона крута, ця Саша!
А тепер уявіть собі, що ваші мрії неодмінно здійсняться. Навіть, якщо зараз у це важко повірити.
Вероніка Новікова
