Використання жіночого тіла як полотна для реклами товарів, об’єкту привернення уваги до ідей чи способу популяризації певних поглядів — практика зовсім не нова. Однак після 24 лютого 2022 року вона набула ще одного втілення. Оголені тіла стали інструментом привернення уваги до війни та збору донатів на потреби армії.
Благими намірами
Прикладами такого явища може бути сумнозвісний тогорічний календар від 5 каналу та цьогорічна еротична фотосесія для календаря від журналу Playboy. А також проєкт «Теронліфанс», учасниці якого висилають свої оголені фото за пожертву на потреби фронту.
Кожен із цих кейсів має певні особливості та відмінності. Різні рівні художньої якості зображень, ступеня суб’єктності моделей та окрему специфіку. Однак у всіх них є дещо спільне. А саме — ідея нормалізації використання привабливого жіночого тіла як матеріалу та інструменту для реалізації певних цілей чи просування ідей.
Цілі та ідеї досить високі та благородні — допомогти українцям у війні проти російського ворога. Але диявол зазвичай ховається в деталях. І в людей, які знайомі з поняттям та наслідками сексуальної об’єктивації, може виникати запитання — до якої міри мета виправдовує засоби? Чи не несуть такі ініціативи шкоди жіночим правам? Які підводні камені можуть ховатися за подібними благими намірами? Що не так із використанням жіночого тіла для зборів на потреби фронту? Спробуємо пошукати відповіді на ці запитання.
Трохи історії
Рік тому суспільство почуло про «Теронліфанс». Назва походить від поєднання словосполучень «територіальна оборона» та OnlyFans — сервісу, який став відомим завдяки продажу еротичного контенту. Це сайт, де за допомогою нюдсів люди (більшість із них жінки) привертали увагу до потреб армії та висилали свої оголені фото тим, хто зробить пожертву для фронту.
Засновниці сайту — білоруска Настасся Наско, яка переїхала в Україну, та українка Анастасія Кучменко. Настасся в одному зі своїх інтерв’ю розповідала, що історія проєкту почалася в березні 2022 року. Вона шукала когось, хто міг би допомогти вивезти її знайомого з Харкова. Але ніхто не погоджувався. Аж поки вона не запропонувала вислати своє голе фото. А вже пізніше в них із подругою з’явилася ідея збирати донати на армію шляхом розсилання ню-світлин. Більшість моделей у цьому проєкті — жінки, однак є й кілька чоловіків.
Еротичні календарі також виникали з метою привернути увагу до війни. Їх видавали, аби показати «незламність українських жінок», «красу, яка не зникає навіть у часи війни», та те, що «жінка завжди залишається жінкою». Іноді в такі проєкти додають особисті історії, розповідають про досягнення. Але зовнішність моделі все одно є найважливішим компонентом і виступає головним фокусом уваги.
Користь від таких ініціатив може бути недовготривалою. А от результати сексуальної об’єктивації з нами надовго. Негативні наслідки можуть зачепити як самих ню-моделей, так і впливати на суспільство загалом.
Чим ризикує модель?
Зовсім відверті фото можуть кваліфікувати як виготовлення порнографії та притягнути за це до кримінальної відповідальності. На жаль, такі випадки зовсім не одиничні. Отримати реальний чи умовний термін та великий штраф за поширення інтимних фото — цілком реальна перспектива. Навіть якщо комерційна складова відсутня чи гроші йдуть на добру справу.
Покупець (переважно це чоловік) у цій ситуації ні за що не відповідає й нічим не ризикує. А от модель може отримати великі проблеми у вигляді судимості, штрафу, конфіскації майна та клейма «шльондри», якщо про це стане відомо.
Не зайвим буде й згадати ставлення суспільства до жінки, яка вирішила зібрати донати таким способом. Дівчат із «Теронліфанс» називали «шльондрами» навіть із урахуванням мети їхнього проєкту. А моделі для тогорічного календаря від 5 каналу неспроста зняті так, щоб приховати обличчя і зберегти анонімність.
І якщо еротику без відвертого оголення ще так-сяк сприймає суспільство, то ті ж нюдси — цілком собі компромат на особу. А порнопомста — все ще валідний спосіб принизити та змусити почувати сором саме жертву, а не кривдника. Благородна мета та подяка за донати дуже швидко забудеться. А от голі фото «отієї шльондри» можуть довго тягатися по групах-помийницях чи ставати «аргументами» в публічних суперечках.
Еротична фотозйомка може подаватися як благородна мета й навіть жіночий емпаурмент. Але згадаймо, як минулого року лунали заклики знайти й викласти нюдси тих, хто критикував календар. Дуже сумнівний цей «емпаурмент», якщо за нього можна сісти у в’язницю, отримати штраф, соромитися його оприлюднення чи ним пропонують «покарати» незгодних. Бо інакше б це звучало як «підемо й закидаємо їх пачками доларів».
Чим ризикує суспільство?
Окрім потенційних проблем для самої моделі, ідея з обміном жіночого тіла на донати несе велику шкоду і для суспільства загалом. Бо закріплює в суспільній думці токсичні стандарти краси та уявлення про те, що жінка може існувати лише в комплекті з конвенційною сексуальною привабливістю. А її завдання — бути «прикрасою» в часи війни.
Різне ставлення до жіночих та чоловічих тіл чудово видно на прикладі відбору моделей для тогорічного жіночого календаря від 5 каналу та спроби дати на нього «чоловічу відповідь». Відповідь була зовсім не рівноцінною. Бо «голим богемним ледацюгам» дозволено мати різні тіла, животики, волосся на тілі, шрами, вікові зміни, і ніхто не сприймає це як диверсію проти краси. Тоді як на календар обирали лише дуже струнких, молодих, довгоногих жінок із ідеальною шкірою. Які, якщо й мають шрами чи особливості, то лише так, щоб це не «псувало естетику». Цьогорічний календар від Playboy в цьому питанні набагато адекватніший. Але все одно до здорової репрезентації різних жіночих тіл у масовій культурі нам ще як до неба.
Мають подібні проєкти й ще одну проблему, а саме — транслювання того, що жіноче тіло — це не обов’язково суб’єкт, а ще й товар, предмет, розхідний матеріал, який можна використати для певних потреб.
Ставлення до жінки як до сексуального об’єкта збільшує кількість домагань
Важливо зазначити, що багато хто не розуміє різниці між сексуальністю, самовираженням та сексуальною об’єктивацією, тому сприймає критику стандартів краси чи об’єктивування жіночого тіла як спробу «заборонити секс», «одягнути на всіх паранджу» чи «забрати помаду».
Сексуальна об’єктивація — це зовсім не про секс та право на помаду чи підбори. Вона з’являється не там, де жінка хоче сфотографувати своє оголене тіло чи нанести макіяж, а там, де жіноче тіло втрачає суб’єктність та перетворюється на предмет, розхідник, засіб для реалізації інших завдань. Особистість при цьому стирається або відходить на другий план.
Сексуалізоване та об’єктивоване зображення жіночого тіла справді може збільшити видимість проєкту чи привернути до себе увагу у вигляді разових донатів, але шкоди від неї набагато більше, зокрема й для самої армії. Особливо в ситуації, коли певна частина суспільства розраховує на те, що жінок теж мають масово призивати, та влаштовує істерики на тему «а он в Ізраїлі…»
Але ставлення до жіночого тіла як до красивого призу за ваш донат не сприяє цьому. Бо, з одного боку, зміцнює в самих жінках та в суспільстві стереотип про те, що роль жінки — це просто бути красивою, надихати та берегти домашнє вогнище. А з іншого — створює додаткові перешкоди тим жінкам, які й самі хочуть воювати, бо «жінкам не місце на війні, користь є лише від тих, хто красива або народжує». Також відбувається зміщення фокуса з великої кількості жінок, які прямо зараз воюють і зовсім не сексуальною зовнішністю допомагають Україні здолати ворога. Деякі проєкти можуть нести й пряму шкоду. Наприклад, сірі безголові жіночі тіла під зброєю з календаря від 5 каналу можуть нагадувати про воєнні сексуальні злочини та додатково ретравмувати потерпілих.
Ставлення до жінки як до сексуального об’єкта збільшує кількість домагань та сексуальних злочинів, зокрема й в армії. Бо виявляється, що там служать не якісь інопланетяни, а такі самі люди, які можуть нести на собі відбиток суспільства з усіма його хворобами та недоліками.
На війні всі засоби хороші?
Чи перевищує користь від щедрого донату всю шкоду, яку несе в собі спосіб його отримання? Чи допустимо трошки пожертвувати правами жінок заради «загального блага»? Відповідаючи на запитання, наскільки мета виправдовує засоби, потрібно спершу відповісти на запитання «за яке майбутнє, суспільство, цінності ми зараз воюємо?»
Війна Росії проти України не лише територіальна, а й світоглядна. Ми воюємо й за землю, і за своє право йти своїм шляхом та не бути частиною рускаго міра, де цінність чоловіка дорівнює пакету пельменів, а жінка, сковорідка та праска перебувають приблизно на одному онтологічному рівні. І якщо ми бачимо своє майбутнє з іншими цінностями, то й наш шлях до нього має будуватися саме тими способами та з урахуванням того, до чого ми прагнемо.
Щодо мотивації донатити, то мені не дуже зрозуміло, з якої причини українських чоловіків мотивують допомагати армії не загиблі діти та розбиті будинки, а чиїсь еротичні фото? Якщо людина готова донатити на українську армію чи допомагати людям у скруті лише за «голі фото» чи якусь форму сексуальної експлуатації, то це не лише багато говорить про її моральні якості, а й спонукає задуматися, чи достатньо ми перемагаємо ворога у своїй голові.
Вікторія Moriweather
