В будні дні, коли я не маю ранкових ефірів, завжди заводжу старшу доньку в школу. Коли ми йдемо, оточені юрбою школярів, я завжди уважно приглядаюся до їхніх батьків, які йдуть поруч. Можливо, років 15 тому, коли в школі вчилося ще моє покоління, гендерного балансу в цьому ранковому ритуалі ще не було. Направду, я тоді мало приглядалася і не думала про гендерну рівність у такому ключі.
Але переважна більшість суспільства вважала дитячо-шкільні справи жіночим обов’язком, який іноді можна спихнути на бабусю, рідше – на дідуся. В нашій школі тати майже не заводили дітей на навчання. І тому мій батько, який їхав зі мною на велосипеді, і кілька інших татків, які завозили малих на уроки перед роботою, отримували здивовані погляди і мімімі-коментарі вчительок. «Це так мило, ви такий турботливий татусь», – казала одна вчителька молодших класів чоловікові, який одночасно намагався поправити краватку, поцілувати дитину і чимшвидше вискочити з класу, щоб бігти на роботу.
Не знаю, чому саме чоловіча залученість у шкільне життя дитини раніше здавалося милою. Зараз я чую коментарі про раціональність.
«У мене все до хвилини прораховано, Коля! Мені не треба зранку сюрпризів! Я маю завести малу в школу, а тоді вже думати про твої фейли з контрактом!», – тато нашої сусідки завжди дратується, коли якийсь Коля намагається навантажити його зранку проблемами.
Інші візуально знайомі мені батьки з сусіднього будинку заводять своїх дітей тиждень через тиждень. Один тиждень водить мама, а наступний – тато. Можливо у них просто такі графіки роботи. Є родина, яка їздить в школу і садочок на великах. Спочатку завозять старшого в школу, а потім менших у садок. Ну тобто їдуть діти, а батьки весело біжать ззаду. Їм теж так зручно.
Дітям, переважно, все одно, хто саме з батьків їх заводить, якщо дорослі вчасно не підкажуть їм «правильну» відповідь. В садочках і школах, або по дорозі до них, завжди знайдуться небайдужі люди, які пожаліють бідненьких діток, яких мама кинула на тата. «Мама-зозуля ваша зовсім на роботі поселилася?». А якщо тато зафейлить і вдягне одяг не по сезону чи взуття не на ту ногу, то все це, звісно, ляже на мамину карму. Бо ж мама мала подумати про все наперед, щоб тато зайвий раз не думав. Це, до речі, страшенно образлива думка, що чоловік не здатен знайти в шафі пару шкарпеток або не пам’ятатиме, де стоїть потрібне взуття.
Применшення ролі батька у повсякденному житті сім’ї, на мою думку, теж родом з нашого минулого, де чоловіків рідко допускали до домашньої, «жіночої», роботи, мотивуючи тим, що вони щось зіпсують. В моїй сім’ї одяг завжди прасував тато, він це робив і робить з особливим педантизмом. Але в дитинстві я чула багато жартів про те, з якого місця у чоловіків ростуть руки і чому їм не можна доручати такі речі.
Я не знаю, що рухає людьми, для яких є нормою спитати у чужих дітей, які граються з татом, де їхня мама. Яку вони хочуть почути відповідь? І чи розуміють, що може трапитися й таке, що мами в дитини може не бути? Водночас, таких радикальних втручань у приватний простір моєї родини з роками все ж поменшало. Може всі, хто хотів, в нашому мікрорайоні вже вивчили, що «наша мама працює», а може і справді баланс почав поступово вирівнюватися.
Зрештою, це стало нормальним, бачити чоловіків, які без нарікань і довгих дискусій спокійно впрягаються в цей напружений графік шкільного життя. Тати несуть портфелі, тати знають, як заправити сорочку і пам’ятають, що в роздягальні треба перевзути змінне взуття. Тати забирають після уроків і заглядають в зошити. Тати знають розклад своїх дітей, коли у них англійська, а коли плавання. Я сподіваюся, що і уроки в багатьох сім’ях вже можна вивчити з татом, хоча про домашнє завдання у viber групі ще переважно питають мами.
Мені здається, що поступово принцип раціональності, а не гендеру в розподілені цих обов’язків стає нормою для більшості сімей. Хто може зранку, той і заводить, хто вільний ввечері, той і допомагає з уроками. Звісно, що досі є чимало родин, де тати приходять лише на 1 вересня і останній дзвоник і намагаються максимально дистанціюватися від щоденної рутини. Але мене тішить, що для дітей в класі моєї доньки вже не буде нормою фраза про «мамину роботу» в контексті всього, що пов’язано зі школою. Вони її просто не зрозуміють, бо цей тренд починає відживати своє. Він довго жив наче законсервований в часі і нарешті починає зникати. Я думаю, що це добрий знак.
Анастасія Багаліка
