Надія Савченко, 2005 рік
Тоді дівчат не набирали, сказали: «Дєвушка, у вас єдина проблема — ви дєвушка». На що я сказала: «Коли сидиш за штурвалом, треба думать головой, а не тим, що між ніг».
Своє право служити в авіації Надія Савченко виборювала кілька років, відслужила радисткою в українській армії, у складі 95-ї аеромобільної бригади миротворицею відправилась до Іраку та особисто звернулась до тодішнього Міністра оборони Анатолія Гриценка за дозволом. І тільки після втручання уповноваженого з прав людини Надію Савченко зарахували до вишу. Її двічі відраховували з університету як «непридатну до польотів», курсантка Савченко перевелась з «пілота» на «штурмана», та врешті — все ж таки піднялась у небо.
Сьогодні Савченко — національна героїня України, депутатка Верховної ради, делегатка ПАРЄ, жінка, що пройшла через полон Кремля. Саме завдяки їй «пілот» і «штурман» внесені в реєстр військових спеціальностей, які жінка офіційно може займати у Збройних силах України.
Савченко вступила до вишу, здавши всі «чоловічі» нормативи. Та її, єдину на льотному факультеті жінку, одногрупники всерйоз не сприймали, а її бойовий досвід скоріше дошкуляв юнакам-карсантам. Савченко не філонить на кросах, відмовляється від лікарняних, стрижеться наголо, в її гардеробі відсутні плаття, а в шафці — жодної помади. «Я солдат, а не жінка», повторювала Савченко, і це багатьох чоловіків дратувало.
Олександр Шевченко, викладач повітряної навігації Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба
«У нее были очень сильно развиты волевые качества… А мужчины слишком ревностно воспринимают женские положительные вещи, их это задевает, затрагивает. И они, даже уважая этого человека, пытаются искать в этом что-то не то, так было и с Надей. Если девушка хочет летать, ей нужно в несколько раз сильнее этого хотеть, и больше работать. У мужчин более проторенная дорожка, а женщине, чтоб занять тоже положение в авиации, надо проявить себя больше, чем мужчинам».
Одного разу в гуртожиток почали заселятися дівчата, які вступили до вишу на інші спеціальності. Панночки чапали на високих підборах, а одній з них чоловік допомагав несту сумку. Надія наказала негайно віддати сумку дівчині, а юнаку – чекати на вулиці.
Ірина Юзова, курсова офіцерка Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба
«Она сказала: «На фронте твой парень не будет носить тебе сумки. Вы поступили в военный вуз, вы будущие военнослужашие и должны расчитывать только на себя».
Для дівчат Савченко була як мама — старша за віком, з військовим досвідом, вчила їх добиватися свого. Одного разу допомогла курсантці особисто звернутися до Міністра оборони з проханням відновити у виші після відрахування.
Ірина Юзова, курсова офіцерка Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба
«Беду другого человека она воспринимала как свою. Не было такого, чтоб она прошла мимо. Девочки ее очень любили, Надю назначили замесителем командира взвода. А когда у нас был выпуск, выдали форму и ее чуть-чуть надо было подшить многим девчонкам — то чуть-чуть укоротить, она за одну ночь пошила 10 форм на выпуск, девчонки вышли как куколки. У нее была швейная машинка, и она за одну ночь это сделала».
Двічі Савченко відраховували з вишу як «непридатну до польотів», все через кепський характер, говорила сама Надія. Вона не боялася «рубити правду» про військове керівництво журналістам місцевих каналів. Відновилася Надія вже не льотчицею, а штурманкою. І це був для неї великий стрес, каже її викладач з повітряної навігациї Олександр Шевченко. Саме до нього чотирикурсниця Савченко бігала на заняття, аби наздогнати програму, яку вивчали штурмани-третьокурсники. Савченко бачила себе тільки льотчицею, в неї й розмов було, що про небо, і бачати його з нижньої кабінки для штурмана вона не хотіла.
Олександ Шевченко, викладач повітряної навігації Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба
«Приходилось долго объяснять ей, что штурман — это очень активная фигура в экипаже, один из самых активных членов экипажа. У многих членов экипажа функция исполнительная, а штурман все время предлагает решение и несет за них ответственность».
Випустилася Савченко штурманкою по класу СУ-24, та тоді жінкам заборонили літати на техніці з реактивними двигунами, і їй доводиться пересісти на МІ-24. Поступила на службу штурманкою-операторкою 3-го окремого полку армійської авіації Повітряних сил України, має 170 годин нальоту і 45 стрибків з парашутом.
Надія Савченко, 2005 рік
«Якщо хочеться, дівчатам не треба нічого боятися, тільки треба достатньо волі, аби йти за своєю мрією»
З початком антитерористичної операції на Донбасі Савченко пішла доброволицею в «Айдар», адже розуміла, що це єдиний шанс швидко потрапити на фронт саме льотчицею. Під час бойової операції її захопили в полон бойовики так званої «ЛНР» і насильно вивезли в Росію, де засудили до 22 років ув’язнення за сфабрикованою справою у вбивстві журналістів.
Олександ Шевченко, викладач повітряної навігації Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба:
«Не каждый при желании служить Родине выбирает такой сложный и опасный путь — авиацию. Решимость и одержимость! Это человек, который умеет достигать своей цели, иногда напором, который нам не привычен. Мы привыкли к курсантам, которым что не скажи — то и сделает. У нее такой иерархии даже не чувствовалось, что ей прикажи, она будет безропотно делать. Она человек, который имеет свое мнение, и это и сейчас видно по ее действиям, поведению. Меня восхищает ее мужественность и сила, которая не каждому мужчине доступна. Вот эта ее сила, стойкость, стержень — у молодой девушки, женщины — такая стойкость — не каждому дано. Я хотел бы выразить ей поддержку, веру, то что творится – унижение для России, они сами себя этим унижают. Как она им говорила: “Я — украинский офицер, защищаю свою Родину!” И за что ее могут судить?».
25 травня Надія Савченко повернулася в Україну. Її обміняли на двох засуджених в Україні ГРУшників, що воювали на Донбасі. Надю зустріли як героїню. Вона, у свою чергу, пообіцяла боротися і надалі:
«Я хочу попросити вибачення у тих матерів, чиї діти не повернулися, а я — так! Я хочу попросити вибачення у тих матерів, чиї діти в не волі, а я на волі. Я хочу вам сказати, так, я не поверну мертвих, але я завжди готова покласти своє життя ще раз на полі бою».
Тетяна Доцяк
