Декретною відпусткою для татусів уже давно нікого не здивуєш у низці країн. Там на офіційному рівні існує поняття «рaternityleave» — відпустка, яку роботодавець надає батькові після народження дитини. Українські чоловіки також ідуть у декрет, але не так охоче, як, приміром, шведи чи норвежці. «Повага» спробувала дослідити, чому за кордоном таке явище, як тато в декреті, є звичним, ба навіть популярним, а ось в Україні це радше екзотика.
«Father-friendly»: як за кордоном заохочують татусів
Є чимало країн, у яких декретна відпустка для батька досить специфічно закріплена на законодавчому рівні — молодих татусів просто зобов’язують певну кількість часу провести з малюком, зберігаючи за ними робоче місце й виплачуючи 100% заробітної плати.
Чи не найбільш прогресивною в цьому плані є Швеція. Із 480 днів відпустки по догляду за дитиною 60 обов’язково мусить узяти батько, інакше ці дні просто не зарахують, а родина отримає менші виплати. Решту часу в декреті батьки можуть поділити між собою на власний розсуд.
Норвегія свого часу стала таким собі «першопрохідцем» у справі «paternityleave». Декрети для тата тут запровадили ще в 1994 році. Нині ж тато й мама можуть провести в декреті по 14 тижнів. Крім того, у батьків є 18 тижнів оплачуваної відпустки, які вони можуть поділити між собою.
Велика Британія пропонує батькам провести з малечею 50 тижнів. При цьому мама повинна залишатися з дитиною тільки в перші 14 днів після пологів, а потім батьки можуть змінювати один одного або опікуватися дитиною разом. Упродовж 37 тижнів вони отримують 90% зарплати, решта відпустки не оплачується.
У Німеччині декретна відпустка триває три роки. Із 2006 року нею офіційно може скористатися тато. Допомога по догляду за дитиною виплачується впродовж року в розмірі 65-67% від заробітної плати. Якщо обоє батьків вирішили піти в декрет, тоді до згаданого терміну додається ще два місяці.
У Польщі оплачувана декретна відпустка триває рік. Перші 14 тижнів призначені лише для жінок, після цього можна «помінятися» з татом. При цьому два тижні відпустки по догляду за дитиною призначені лише для чоловіків.
У Португалії тата зобов’язали няньчити дитину щонайменше впродовж п’яти днів в оплачуваній декретній відпустці. Не хочеш? Тоді доведеться заплатити штраф.
В Іспанії, якщо жінка провела з дитиною обов’язкові шість тижнів і виходить на роботу, чоловік може її замінити, провівши в декретній відпустці до десяти тижнів. При цьому батькові виплачується 100% зарплати.
Ісландія пропонує татусям отримати три місяці відпустки по догляду за дитиною нарівні з жінкою. Протягом цього часу їм виплачується допомога в розмірі 80% від середнього заробітку. Таким чином, у перші місяці життя дитини поруч перебувають і мама, і тато. Крім того, у батьків є ще одна загальна відпустка, розрахована на три місяці. Але тут уже треба вирішувати, хто буде сидіти з дитиною, а хто вийде на роботу.
У Японії чоловіки можуть перебувати в декреті цілий рік. За даними The Economist, упродовж останніх 20 років близько 70% японських жінок припиняли свою кар’єру після народження першої дитини, тому уряд вирішив на законодавчому рівні дати можливість чоловікам виховувати дітей, якщо жінка збирається працювати.
Суперечлива статистика
Відповідаючи на запит «Поваги», у Державному підприємстві «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» повідомили, що станом на 1 січня 2017 року допомогу при народженні дитини в Україні отримували 1 315, 5 жінок та 18,5 тис. чоловіків. Аналізувати ці цифри й робити якісь категоричні висновки насправді дуже складно, адже йдеться лише про допомогу при народженні дитини. Бо ж необов’язково батько, який отримує допомогу, насправді пішов у декрет та опікується дітьми. Або навпаки — багато чоловіків няньчать дітей, не оформлюючи декрет.
Міжнародний кадровий портал hh.ua у грудні 2016 року проводив опитування, у якому взяли участь 715 жінок із різних регіонів України, що ходили в декретну відпустку впродовж останніх 5 років. Як показало опитування, далеко не всі жінки можуть розраховувати на допомогу родичів, а тим більше — на допомогу чоловіка. У більшості випадків (54%) мама, яка вирішила продовжити кар’єру, віддає малюка в ясла або дитячий садок. Двом із п’яти опитаних доглядати за дитиною допомагають бабусі й дідусі. Лише 15% респондентів відповіли, що, коли мама вийшла на роботу, вихованням займався батько. І ще стільки ж довірили свою дитину няні.
__________________________________________________________________
«85% українців уважають нормою, коли чоловік сидить у декретній відпустці. Для більшості це обґрунтовано, якщо дохід жінки вищий, ніж дохід її чоловіка. Третина опитаних упевнені, що чоловік може займатися вихованням дитини замість жінки, якщо цього хочуть обоє з подружжя. Цікаво, що серед чоловіків тих, хто вважає ці причини поважними, менше, ніж серед жінок. Проте, на думку чоловіків, рішення піти в декрет здається більш обґрунтованим у випадку, якщо чоловік — батько-одинак. У варіанті «Інше» думки респондентів розділилися. Одні вважають, що рівне право ходити у відпустку з виховання дитини мають обоє батьків. Інші наполягають, що в перші роки життя постійний контакт із матір’ю важливіший, ніж перебування із батьком», — резюмували в Дослідницькому центрі кадрового порталу.
До речі
Неабиякої популярності останнім часом набула книга Артема Чапая «Тато в декреті». «Повага» поцікавилась у автора, які відгуки він отримав від чоловіків. Виявилося, що татусі або воліють мовчки «переварювати» інформацію, або ж не скупляться на похвалу. Як приклад Чапай навів невеличкі нотатки від українського режисера, письменника й мандрівника Леоніда Кантера, який на 10 днів залишився вдома з трьома дітлахами й ділився враженнями з Facebook-спільнотою.
«Натрапляєш на людей, які й самі, виявляється, сиділи з дітьми. Один професійний баскетболіст учив свою десятилітню доньку підтягуватися на турніках, коли сидів у декреті», — розповів Чапай.
Читайте також: Уривок із книги «Тато в декреті» Артема Чапая
Загроза стати «бракованим самцем»
Чому українські чоловіки не поспішають іти в декрет? Причини у всіх, звісно, можуть бути різними, проте є одна дуже поширена. Мова йде про ставлення суспільства до тата, який надміру опікується дітлахами, «відрікшись» при цьому від традиційної ролі «добувача». Одна справа, якщо це просто на вихідних пройтися з візочком по району й ловити на собі захоплені погляди жінок. Мовляв, от молодець, поки дружина відпочиває, вирішив дитину вигуляти. І зовсім інакше сприймається батько, який відмовився на певний час від роботи-кар’єри, щоб займатися дітьми. Таких чоловіків не розуміють, із них кепкують, їм співчувають і навіть засуджують. А це, погодьтеся, аж ніяк не сприяє підвищенню самооцінки та знищує будь-яку мотивацію приділяти дітям максимальну кількість часу.
Тут хочу навести лише один приклад. Відома українська блогерка Настя Мельниченко нещодавно опублікувала в Facebook пост, який дуже промовисто демонструє ставлення суспільства до ролі чоловіка-батька.
«Доросла людина, нездатна себе забезпечити — жалюгідна. Доросла людина, яка може потенційно розглядатися як батько дитини (а підсвідоме саме так оцінює сексуальних партнерів, хочемо ми цього чи ні), і яка не може забезпечити 3-4 людини впродовж років трьох, доки жінка відходить від пологів — відбраковується. Отака проза життя. Це не продажність, це еволюційна психологія. Жінка на пару років “випадає” з продуктивного життя, і їй треба захищене гніздо і дітей, які мають що їсти. Самець, нездатний цього забезпечити — це бракований самець. Із точки зору нашої підсвідомості, звісно. Ви можете скільки завгодно жалітися на всесвітню несправедливість, але доки жінка народжує і потребує для цього чоловіка — так буде», — переконує експертка Анастасія Мельниченко, про це вона писала на своїй сторінці у Фейсбук.
Як бачимо, за такого розвитку подій говорити про переваги перебування в декреті для чоловіка не доводиться.
Проте, якщо тато зумів абстрагуватися від набридливих стереотипів і все ж таки зважився піти в декрет (чи принаймні визначився з пріоритетами та проводить багато часу зі своїми дітьми), то тут перед ним постає ще одна проблема. Мова про цілковиту відсутність уявлення про рівноправне батьківство в Україні. І тут ідеться не лише про законодавчий рівень. Усе велике починається з малого. Наприклад, мають бути рівні умови по догляду за дитиною як для мами, так і для тата. Погодьтеся, складно заохотити чоловіка міняти дитині підгузки, якщо спеціальні пеленатори навряд чи можна надибати в чоловічій вбиральні будь-якої середньостатистичної кав’ярні. У цьому контексті згадується історія про американського актора Ештона Катчера, який кілька років тому поскаржився, що в США у чоловічих вбиральнях ніколи немає пеленальних столиків.
Читайте також: Відомі чоловіки, які підтримують гендерну рівність
Американці відреагували миттєво, засвідчивши свою підтримку Катчерові та обурюючись тим, що для татусів не створили умов для комфортного догляду за малюком. А тепер спробуйте уявити собі котрогось із українських акторів у подібній ролі, а також відповідну реакцію суспільства. Якось поки не дуже виходить, правда ж?..
Отар Довженко, журналіст, тато трьох дітей:
— Я не думаю, що питання в моді чи тренді. Щоб змінити теперішню ситуацію, треба деконструювати архаїчний порядок, за якого чоловік «повинен утримувати родину», а діти при цьому вважаються «жіночою справою». Проте за економічної нерівності, коли жінки отримують за ту саму роботу набагато меншу зарплатню, це не так просто зробити. Власне, це те, що могла би зробити держава, – відстежувати зарплатну політику роботодавців та унеможливлювати дискримінацію.
Пропаганда свідомого батьківства до лампочки людям, які думають про те, чим завтра нагодувати своїх дітей, тому всі ці розмови радше стосуються забезпеченої меншості. По- друге, мені несимпатична ідея морального тиску на батьків із метою довести їм, що вони роблять щось неправильно. Кожна родина, як відомо, щаслива чи нещаслива у свій унікальний спосіб, і якщо в людини над душею стоятиме суспільство, яке засуджуватиме її за те, що вона проводить з дитиною замало часу, результатом буде лише більша кількість нещасливих, озлоблених і закомплексованих людей.
Показувати позитивний приклад — так. Ганити тих, хто не відповідає шаблону, — ні. По-третє, є установи або середовища, які зберігають і поширюють консервативний підхід до батьківства: медицина, освіта і церква. «А де ваша мама?» — це перше, що чує батько в лікарні, коли приводить туди дитину. Якраз тут громадські організації, активісти могли би щось змінити, працюючи системно та пропонуючи нові підходи.
Вікторія Кобиляцька
