Після стрілянини в редакції французької газети «Шарлі Ебдо» в січні 2015 року й терактів у Франції та Бельгії життя мусульманських спільнот Європи стало іншим. Особливо життя жінок-мусульманок із ліберальними переконаннями. Адже, з одного боку, вони не завжди сприймаються місцевою мусульманською громадою через свої погляди, а з іншого – частина немусульманського населення дивиться на них із певною підозрою. Про мусульманок у нинішній Європі, медіа та жінок у політиці Нідерландів Андрій Кобалія поговорив із Нур Лхаві, мешканкою Амстердама.
Андрій Кобалія: Чи не могла б ти розповісти історію, яка змусила тебе одягти хіджаб?
Нур Лхаві: Так. До випадку, про який я розповім далі, я не розуміла, навіщо постійно носити хіджаб. Але я бачила, як у Нідерландах на людей, що носили такий одяг, дивилися з певним осудом. Я завжди цінувала свободу. У Нідерландах ти маєш свободу, якщо ведеш себе, як вони (більшість жителів Нідерландів – прим. ред.). Але це не те, чого я хочу. За кілька днів після подій у «Шарлі Ебро» я верталася з мечеті у хіджабі. Якийсь чоловік підійшов і почав ображати, намагався зняти з мене хіджаб, напав, штовхнув у бік поїзда, що проїжджав повз, кричав, що я терористка. І медіа в цей час не завжди були об’єктивними. Після цього багато людей дивилися на мусульман як на терористів, які в будь-який момент можуть дістати автомати Калашнікова. І всі ці події змусили мене зрозуміти, що я повинна одягти хіджаб, аби показати, що я не боюся. Показати мій протест проти абсолютизацій та спрощень.
Андрій Кобалія: Коли стався цей випадок із чоловіком, якою була реакція людей навколо? Хтось намагався заспокоїти його й допомогти тобі?
Нур Лхаві: Ні, у тому-то і справа. Усі просто стояли й дивилися, хтось навіть знімав усе це на телефон.
Андрій Кобалія: Яким тепер є ставлення немусульман Нідерландів до мусульман? Чи відчуваєш ти певний тиск, коли знаходишся в університеті, на роботі чи в колі друзів?
Нур Лхаві: Важко сказати. Я знаю, що якщо поліція дізнається про вірогідну терористичну атаку або щось подібне, то на вулиці першими починають перевіряти мусульман або чоловіків із довгою бородою. Люди тут, в Амстердамі, справді з підозрою ставляться до мусульман. Хоч це й велике та мультикультурне місто. Окрім випадку того вечора, я ніколи не відчувала жодного тиску.
Андрій Кобалія: Якою є реакція медіа на всі ці речі? Чи можеш ти сказати, що нідерландські медіа об’єктивні?
Нур Лхаві: Це дуже цікава тема. Наприклад, сьогодні у випуску однієї з найбільших газет Нідерландів була стаття про те, що люди вже не відчувають себе в безпеці в аеропорту Амстердама. І ця стаття була на першій шпальті. І всю першу сторінку займала фотографія випадкового чоловіка з довгою бородою, який сидів у машині. Я вбачаю в цьому необ’єктивність і спробу «прив’язати» мусульман до цієї теми. Якщо мусульманин скаже щось провокативне під час інтерв’ю, то це розкрутять так, що всі знатимуть цю цитату. Сказавши щось таке, що не вписується в рамки стереотипу, ти можеш бути майже на 100% упевненим, що цю часину розмови виріжуть. Мусульманська спільнота Амстердама проводила різні демонстрації з метою показати, що мусульмани – це звичайні люди, що ми проти тероризму. Але медіа не дуже звертали увагу на ці акції. У цьому немає нічого дивного, адже це руйнує стереотип про мусульманина-терориста.
Андрій Кобалія: Чи є в Нідерландах мусульманські рухи та партії, у яких беруть участь жінки?
Нур Лхаві: Так, звичайно. У політиці є багато жінок-мусульманок,але вони не носять хіджаб. Не знаю, чи це заборонено, чи з якихось інших причин. Гадаю, що коли я прийду в політику, то стану першою (посміхається). Спікером нашого парламенту є жінка марокканського походження – Хадія Аріб, вона мусульманка. І багато лідерів різних партій теж мусульмани. Голова міста Роттердама теж мусульманин.
Андрій Кобалія: Розкажи про свої плани щодо політики, якою є твоя мета, чому ти хочеш піти в політику?
Нур Лхафі: Я не хочу, аби жителі Нідерландів, які не є мусульманами, зрозуміли іслам. Це зовсім інший спосіб мислення, інша релігія, інші цінності. Єдине, що я прошу, так це бути відкритими й толерантними людьми. Я хочу, аби ми приймали один одного такими, якими ми є. Також я хочу, аби люди зрозуміли, що контент, який показують медіа, не завжди правдивий, бо все це індустрія розваг. І через це люди страждають. Я кажу не лише про мусульман, про всі меншини. Я засуджую терористів, які роблять цей жах в ім’я Бога. Я не хочу почуватись чужою в рідній країні. Це те, що я хочу донести людям.
Андрій Кобалія: Чи можеш ти сказати, що в маленьких містах бути жінкою-мусульманкою важче, аніж у такому великому місті, як Амстердам або Роттердам?
Нур Лхафі: Це правда! Хоч я й живу у великому місті – Амстердамі, але на вихідних ми з батьками часто їздимо в маленькі містечка на півдні країни. Тож коли я вдягаю хіджаб, сідаю в автобус, то кожного разу відчуваю себе дуже дивно. Постійні погляди в мій бік. Але я вірю: якщо ти вважаєш, що робиш правильну справу й повністю приймаєш себе такою, якою ти є, тобі не обов’язково потрібно, щоб тебе приймали інші. Але я часто бачу ці погляди в стилі «Навіщо ти вдягла це?» і тому подібне. Так, люди в малих містах мають трохи інший спосіб мислення, вони менш відкриті, саме тому я живу у великому місті, де більше людей можуть сприймати мене такою, якою я є.
Андрій Кобалія
