Якби у мене запитали, що я би хотіла взяти з собою з подорожі до США, то це було би декілька цікавих фактів, порад і прикладів
Коли на зустрічі з працівником апарату конгресмена штату Вашингтон першим звучить запитання про ситуацію з гендерною рівністю та правами ЛГБТ-людей в Україні, то вкотре переконуєшся, що масштабів репутаційної катастрофи ми навіть не уявляємо. Україна асоціюється (принаймні, щонайменше в одного конкретного чиновника) з місцем, звідки тікають меншини. Наприклад, з початку 2015 року притулку в США попросило понад 2 тисячі ЛГБТ-українців. Моторошна цифра. Таку ж реакцію викликає цифра 11% жінок-депутаток у Верховній Раді… і це за наявності офіційно записаних у законі квот. Дуже соромно. Водночас, коли зустрічаєшся з працівницями жіночого комітету при міськраді Сіетла в тому ж таки штаті Вашингтон, то виявляється, що проблеми в нас, грубо кажучи, однакові: на місцевому рівні це можна краще роздивитися, ніж з висоти Капітолія.
Якби у мене запитали, що я би хотіла взяти з собою з подорожі до Сіетлу (в рамках програми Уряду США “Відкритий світ”), то це було би декілька цікавих фактів, порад і прикладів. Частину з них я інтерпретую як підказки для народних і місцевих депутатів і депутаток, для активісток і активістів про те, в який бік можна просувати законотворчість. Думаю, в Україні бракує адвокаційного руху, котрий би займався власне підтримкою гендерно чутливої законотворчісті,. Так само бракує центру думання, котрий би генерував ідеї, помічаючи “білі плями”. Будемо вважати, що ця стаття — безкоштовна консерва консалтингу.
Всі співробітники і відвідувачі можуть користуватися кабінками туалету у відповідності до своєї гендерної само ідентифікації
1. Реакція з боку влади на домашнє та сексуальне насильство над жінкою може бути різноманітна. Це може бути неоформлений міліцією протокол — мовляв, самі розберуться. А може бути вільне надання “safety time” для жертв насильства, що існує в Сіетлі. Це працює так само, як лікарняний: достатньо подзвонити босу та попередити, що не вийдеш на роботу. Лікарняні (чи довідки з міліції про побиття чи зґвалтування) не потрібні. Жертва насильства може взяти свій “safety time” для лікування, переїзду, звернення до фахівців… або просто для того, щоби побути з собою та зі своєю проблемою. До речі, розрахунки Фонду народонаселення ООН свідчать, що в Україні фізичного насильства зазнають 4 млн жінок, а сексуального насильства — 1,8 млн жінок. А скільки ще є незареєстрованих випадків?
2. Місцева влада, де точно є департамент, який стосується прав жінок (в Україні він може займатися також дітьми, пенсіонерами та чорнобильцями — така от багатовекторність) може реально захищати своїх виборців жіночої статі. Для цього не потрібно ходити далеко та думати про якісь неймовірні складні стратегічні речі. Є декілька простих рішень, які можуть змінити якість життя городян швидко та помітно. Наприклад, в Сіетлі на місцевому рівні пролобіювали прийняття наказу про забезпечення можливості грудного годування в публічних місцях. Цей закон написали та пролобіювали в Seattle Women Commision, і тепер жінку, що годує дитину, не виженуть ні з ресторану, ні з бібліотеки. Другий приклад простих рішень місцевої сіетлівської влади: надання права тим, хто працює на місто, брати на роботу дітей віком до 6 місяців (якщо робота це дозволяє — тобто, про немовлят на будмайданчиках не йдеться). Це дозволить продовжити роботу охочим мамам, які ще годують дитину. Сюди ж додайте опції щодо реального контролю будівництва пандусів.
Фірма запрошує співробітниць і відвідувачок, у яких є потреба, до спеціальної кімнати для грудного годування
3. Дати жінкам доступ до ресурсів. Наприклад, існує крутий сайт EMILY’s list про і для кандидаток Демократичної партії, котрі підтримують pro-choice mouvement, тобто виступають за право жінок контролювати свою репродуктивну функцію та робити аборти. Цей сайт дає доступ до біографій і платформ кандидаток у виборну владу всіх рівнів, а також дозволяє одним кліком зробити внесок у їхні кампанії. Саме підтримка EMILY’s list дозволила обратися до Сенату першій жінці-демократці 1986 року. А для президентського циклу 2016 року на підтримку Хіларі Клінтон кампанія планує зібрати близько 60 мільйонів доларів. Не випадково гаслом кампанії є абревіатура “Early Money Is Like Yeast”. Хоча це може бути дієвим лише за умови прозорості фінансування політичних партій. В Україні цього ми наразі не маємо.
4. Самоорганізація також працює. В США немає закону про політичні гендерні квоти, але працює солідарність і консенсус щодо розширення участі жінок у політиці. Для прикладу, обидва сенатори штату Вашингтон — жінки, половина конгресменів штату — жінки, в Сенаті штату — 37 жінок із сотні сенаторів, в місцевих радах половина депутатів — жінки. В Україні ж наразі, як ми бачимо, не спрацювали навіть квоти, прописані в законі про вибори. Тож поле для роботи широке.
5. Закінчити хочеться отакою вишенькою на торті: історією творення безпечного простору для всіх. Простими (ір)раціональними методами. Ми теж так можемо. Мрію, що Україна також стане таким простором.
***
Якщо бути уважними до світу, в якому живемо, можна знайти ще багато способів дії на законодавчій, виконавчій, благодійній, волонтерській царинах. Вони не про те, як ви особисто ставитеся до фемінізму. Вони про те, як змінити на краще життя людей навколо.
Дослідження для цієї статті були проведені за частковою фінансовою підтримкою програми “Відкритий світ”, що адмініструється American Councils. Думки, що висловлюються у цій статті належать авторові, і необов’язково співпадають з офіційною точкою зору Центру лідерства “Відкритий Світ” та організації American Councils.
