Створення міського простору – складний та багатогранний процес. Те, що у цьому процесі необхідно враховувати потреби абсолютно кожної верстви населення, здається цілком очевидним та справедливим. Але на практиці українські мегаполіси навряд чи можна назвати комфортними для усіх. У Дніпрі під час медійного марафону «Рівність у політиці» обговорили гендерночутливий підхід до створення публічних просторів. Учасники та учасниці дискусії розмірковували над тим, яким має бути місто рівних можливостей.
Сферична людина у вакуумі
Неправильно створені паркувальні місця, що перешкоджають руху пішоходів. Незручні, навіть небезпечні, підземні переходи з крутими сходами. Завузькі тротуари чи взагалі їхня відсутність. На жаль, саме так виглядає типове українське місто. Експертка ГО «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» Юлія Малько вважає: стрижнем при забудові мегаполісів у нашій країні є автодороги, на усе інше звертається набагато менше уваги. Така недбалість виявляється не тільки у самому будівництві, а і в подальшій експлуатації міського простору. Наприклад, це добре помітно під час зимового прибирання: трасу очищують від снігу спецтехнікою, а зупинки громадського транспорту перетворюються на гірськолижні курорти.
Таким чином, у містобудуванні усе зорієнтовано на молоду, фізично здорову людину, яка пересувається на власній автівці.
Із таким підходом необхідно боротися, вважає Юлія Малько. Це означає створення комфортних та безпечних умов перебування у публічних місцях для мешканок та мешканців різного віку, стану здоров’я, фізичних можливостей. Таким чином, при проектуванні громадського простору необхідно враховувати також гендерний компонент, вважає експертка.
Читайте також: «Прекрасна стать»: як українські медіа розповідають про жінок?
Успішним прикладом реалізації такого підходу може похвалитися Відень, де у 1992 році створили спеціальний жіночий департамент.
«Вони акцентували увагу на справедливому будуванні громадського простору, який би враховував інтереси та потреби жінок та дівчат, – пояснює Юлія Малько, – Адже згідно з дослідженнями, які тоді провели, виявилося, що дівчата у певному віці просто зникають із публічних просторів, зокрема, з парків. Це пов’язано зі стереотипним вихованням дітей, внаслідок якого дівчата проявляють менше фізичної активності, тому ігрові майданчики займають хлопці».
Саме через це у Відні створили для дівчат спеціальні умови: відкрили безпечні спортивні майданчики, наповнили їх новим ігровим знаряддям для дітей різного віку, зробили місця, де будь-хто за бажанням міг відпочити без активних фізичних рухів. Особливу увагу приділили проектуванню простору, вільному від страху, і для цього розчистили та освітили пішохідні проходи, щоб ними можна було пересуватися у будь-який час.
Окрім того, віденське дослідження виявило ще одну вразливу группу: чоловіки, що старші за шістдесят років. Після виходу на пенсію у них залишається менше соціальних зв’язків. Для них створили нові можливості провести вільний час: наприклад, обладнали місця для гри в шахи.
Хлопцям – бокс, дівчатам – балет?..
Втім, в Україні також є позитивний досвід у гендерночутливому містобудуванні. Світлана Євченко, головна спеціалістка управління сім’ї, молоді та спорту Житомирської міськради, розповідає про проект «Інтегрований розвиток міст». Він дозволив звернути увагу на питання проведення позашкільного часу для дітей.
«У місті проаналізували зайнятість дівчат та хлопців у тих чи інших активностях і наявність відповідних закладів, що дозволяють займатися цими активностями, – розповідає Світлана Євченко. – Серед дівчат виявилася диспропорція у доступі до спорту та діяльності у науково-технічному напрямку, серед хлоців – у хореографії та декоративно-ужитковому мистецтві. Власне, усе стереотипно та передбачувано».
Також у рамках дослідження провели зріз за віком. Кількість хлопців від 12 до 16 років у позашкільних закладах зменшується у два рази, тоді як дівчат у тому ж віці – у 5 разів. Це явно означає, що ті заклади, що існують, не задовольняють у повній мірі потреби дітей. «Саме тому ми провели опитування, виявили, яких саме активностей не вистачає. У результаті відкрили три нових клуби у тих районах, де їх раніше не було, а також переформатували ті, що працювали раніше», – зазначає Світлана Євченко.
Ще один приклад реалізації гендерночутливого містобудування у Житомирі стосується сфери охорони здоров’я. Тут у 2015 році аналізувалася програма протидії онкозахворюванням. З’ясувалося, що і чоловіки, і жінки хворіють на злоякісні утворення, але з різними локалізаціями. Окрім того, виявилося, що випадки онкозахворювання у жінок значно почастішали. Це стосується раку молочних залоз та раку шийки матки. Для профілактики та проведенням інформаційної кампанії щодо цих хвороб у місті запровадили гендерно-бюджетну ініціативу. Це дозволило закупили специфічне обладнання для лікування, попередження, профілактики конкретних видів онкозахворювань.
Читайте також: Рівність у політиці: світовий досвід та ситуація в Україні
За словами Світлани Євченко, запорукою такого підходу є навчання працівників міськради, підвищення їхньої гендерної компетентності. Для цього існує проект «Гендерна кав’ярня», де чиновники вже другий рік вчаться знаходити гендерну складову в різноманітних сферах. «Адже гендер є скрізь, де є люди», – підсумовує експертка.
Гендер та технології
Радниця мера Дніпра Яніка Мерило жартома називає себе дівчинкою в ІТ. Один із напрямків її діяльності – боротьба з корупцією та бюрократією. «Наразі ми намагаємося скасувати необхідність отримання зайвих документів, які нікому не потрібні: наприклад, довідка про склад сім’ї чи про місце реєстрації, – пояснює вона. – Якоюсь мірою це також спрощує життя жінок, бо це саме ми стоїмо у цих нескінченних чергах в держзакладах. Працюючи над проектом електронної черги до лікаря, ми чітко усвідомлювали, що тут також є гендерна складова».
Яніка Мерило розповідає про два майбутніх проекти, що планують реалізувати у Дніпрі: «Наразі ми працюємо над створенням спеціальної програми разом із організацією BrainBasket, яка займається навчанням ІТ-фахівців. У них є прекрасна ініціатива, що називається IT Moms. Вона дає можливість опанувати технічну спеціальність, доглядаючи за дітьми. Ще один подібний проект – створення медіатек, просторів, де мами можуть почитати чи попрацювати на комп’ютері, а діти тим часом проходитимуть курси робототехніки чи просто гратимуть з роботами».
Юлія Трофімова
