By Левчина Вероніка 
Армія Ірану залишається однією з найбільших і найнезвичніших військових структур Близького Сходу. Її унікальність полягає не стільки в абсолютних цифрах, скільки в подвійній архітектурі: регулярні сили Артеш і Корпус вартових Ісламської революції функціонують паралельно, виконуючи різні, але взаємопов’язані завдання.
Станом на 2026 рік загальна чисельність активних військовослужбовців оцінюється приблизно в 610 тисяч осіб, до яких додається значний резерв і масове ополчення «Басідж». Основна ставка зроблена не на сучасну авіацію чи танкові армії західного зразка, а на ракетно-дронові системи власного виробництва, асиметричні тактики та мобілізаційний потенціал.
Розуміння цієї армії вимагає враховувати і санкційний тиск десятиліть, і досвід ірано-іракської війни, і наслідки конфліктів 2025–2026 років, які суттєво вплинули на готовність окремих компонентів.
Від стародавніх персів до подвійної системи: історичний шлях
Коріння військової традиції Ірану сягають ще Ахеменідської імперії, де перські лучники та кіннота формували основу могутності. Сучасна ж регулярна армія бере початок від реформ Рези-шаха у 1921 році, коли було створено Імператорську іранську армію за західними зразками. За правління Мохаммеда Рези Пахлаві вона отримала значні поставки американської техніки — від танків M60 до винищувачів F-14 Tomcat.
Революція 1979 року змінила все. Колишню імперську армію не знищили, але поставили під ідеологічний контроль. Паралельно виник Корпус вартових Ісламської революції — сила, покликана захищати не стільки кордони, скільки сам режим. Ірано-іракська війна 1980–1988 років стала кривавою школою: масові атаки «людських хвиль» Басіджу, використання хімічної зброї Іраком і повна ізоляція змусили країну розвивати власне виробництво зброї.
Цей досвід сформував доктрину «оборони в глибину» і ставку на асиметрію. Сьогодні подвійна система — не випадковість, а свідомий механізм, що ускладнює будь-який внутрішній переворот і забезпечує резервування командних структур.
Артеш і Корпус вартових: дві армії під одним дахом
Регулярні збройні сили — Артеш — відповідають за класичну територіальну оборону. Їхні сухопутні війська налічують близько 350 тисяч осіб, з яких понад 200 тисяч — призовники. Військово-морські сили Артешу (близько 18 тисяч) орієнтовані на відкрите море й Індійський океан, а повітряні сили та сили ППО (разом приблизно 52 тисячі) утримують застарілий, але все ще боєздатний парк.
Корпус вартових (КВІР, або Сепах) — це інша історія. Приблизно 190 тисяч кадрових військових зосереджені на ракетній програмі, дронах, спеціальних операціях і внутрішній безпеці. Сили «Кудс» діють за кордоном, підтримуючи союзників у регіоні. «Басідж» — масове добровольче ополчення — може мобілізувати сотні тисяч людей для тилової підтримки та міської оборони.
Обидві структури підпорядковуються Верховному лідеру через Генеральний штаб. Після подій початку 2026 року, коли змінилося вище керівництво, акцент на координації посилився. Проте конкуренція за ресурси між Артешем і КВІР залишається відчутною: останній традиційно отримує пріоритет у фінансуванні стратегічних програм.
Чисельність, резерви та мобілізація станом на 2026 рік
Оцінки чисельності варіюються через закритість даних і наслідки конфліктів, проте консенсусні цифри міжнародних аналітичних центрів дозволяють скласти досить чітку картину.
| Компонент | Орієнтовна чисельність | Основна роль |
|---|---|---|
| Артеш (сухопутні) | ≈ 350 000 | Оборона території, важка техніка |
| КВІР (Сепах) | ≈ 190 000 | Ракети, дрони, зовнішні операції |
| ВПС, ВМС і ППО Артешу | ≈ 70 000 | Авіація, флот, протиповітряна оборона |
| Резерв | ≈ 350 000 | Мобілізаційний резерв |
| «Басідж» | сотні тисяч (до мільйона потенційно) | Внутрішня безпека, тил, масова оборона |
Дані базуються на оцінках The Military Balance (IISS) та відкритих джерелах станом на 2026 рік. Призов починається з 18 років, термін служби становить 18–21 місяць. Мобілізаційний потенціал країни з населенням понад 90 мільйонів теоретично сягає кількох мільйонів, але реальна боєздатність резервістів суттєво залежить від підготовки та забезпечення.
У нашій практиці аналізу відкритих джерел ми неодноразово стикалися з тим, що офіційна риторика Ірану завищує можливості масової мобілізації, тоді як незалежні оцінки вказують на обмеження в логістиці та командній структурі призовного контингенту.
Сухопутна міць: танки, артилерія та бронетехніка
Сухопутні війська Ірану мають на озброєнні понад 1500 основних бойових танків. Найбільш масовими залишаються Т-72S (близько 480 одиниць) і модернізовані Т-54/55/Safir-74 (близько 540). Американські M60A1 (близько 150) і британські Chieftain (близько 100) — спадщина шахських часів — продовжують служити після локальних модернізацій. Власні розробки — Zulfiqar і новіший Karrar — поступово поповнюють парк, хоча обсяги серійного виробництва залишаються скромними.
Бронетехніка доповнюється понад 600 бойовими машинами піхоти (переважно BMP-1 і BMP-2) та понад 640 бронетранспортерами. Артилерійський кулак вражає чисельністю: понад 2000 буксируваних гаубиць, близько 300 самохідних установок і понад тисячу реактивних систем залпового вогню. Саме артилерія та масовість залишаються сильними сторонами в сценарії затяжної оборонної війни на власній території.
Слабке місце — різнорідність парку і залежність від запасних частин, які під санкціями складно поповнювати. Готовність техніки в реальному бою часто нижча за паперові показники, особливо після інтенсивних ударів 2026 року по логістичних об’єктах.
Ракетно-дронова стратегія як головний стримувальний фактор
Якщо класична бронетехніка Ірану виглядає скромно на тлі провідних армій, то ракетна програма і дрони компенсують це з лишком. Балістичні ракети середньої дальності (Shahab-3, Emad, Sejjil, Khorramshahr) здатні досягати цілей на відстані до 2000–3000 кілометрів. Виробництво власних систем дозволило створити один із найбільших арсеналів у регіоні.
Дрони-камікадзе сімейства Shahed стали візитівкою іранського ВПК. Їхня масовість, відносна дешевизна і можливість запуску з мобільних платформ роблять їх інструментом як стратегічного стримування, так і тактичного впливу. Після конфліктів 2025–2026 років запаси ракет і пускових установок суттєво скоротилися, проте виробничі потужності дозволяють відносно швидко відновлювати арсенал.
Ця стратегія працює за принципом «відмова у доступі» — зробити вартість будь-якого нападу неприйнятною для противника. Географія країни з гірськими масивами і протяжними кордонами лише підсилює ефективність такого підходу.
Поширені міфи та помилки щодо іранських збройних сил
Навколо армії Ірану існує чимало спрощених уявлень, які спотворюють реальну картину.
- Міф про «мільйонну армію» як беззастережну перевагу. Чисельність важлива, але велика частка призовників і резервістів з обмеженою підготовкою знижує ефективність у складних операціях. Професійне ядро значно менше.
- Уявлення, що іранські танки — сучасні аналоги західних. Більшість машин — модернізовані зразки 1960–1980-х років. Власні розробки прогресують, але серійність і якість оптики, електроніки та броні все ще відстають.
- Переконання, що авіація повністю недієздатна. Парк F-14, F-4 і МіГ-29 старий, проте частина машин підтримується в льотному стані завдяки інженерній винахідливості. Головна проблема — не кількість, а відсутність сучасних засобів дальнього радіолокаційного виявлення і заправників.
- Ігнорування ролі КВІР. Багато оцінок зосереджуються лише на Артеші, забуваючи, що стратегічні ракетні сили і спецпідрозділи перебувають під контролем Корпусу вартових.
Ці помилки виникають через брак відкритих даних і схильність до крайнощів — або переоцінки, або повного ігнорування можливостей.
Питання, які найчастіше ставлять про армію Ірану
Чи здатна армія Ірану вести тривалу війну з державою рівня США чи Ізраїлю?
У класичному конвенційному зіткненні перевага буде на боці технологічно сильнішого противника. Однак у сценарії оборони власної території з використанням ракет, дронів, мінних загороджень і масової мобілізації Іран може завдати значних втрат і затягнути конфлікт.
Наскільки сучасне озброєння виробляється всередині країни?
За оцінками самих іранських представників, частка власного виробництва сягає 80–90 % за багатьма категоріями. Це стосується ракет, дронів, бронетехніки та стрілецької зброї. Найскладніші компоненти (двигуни, електроніка) залишаються вразливими місцями.
Яка роль призовників?
Вони складають більшість сухопутних військ Артешу. Це створює обмеження в готовності до складних маневрових операцій, але забезпечує масовість у позиційній обороні.
Чи вплинули події 2026 року на боєздатність?
Удари по командних пунктах, ракетних складах і військово-морських об’єктах завдали відчутної шкоди. Сухопутні сили постраждали менше, оскільки масштабного наземного вторгнення не було. Відновлення триває, але повна картина залишається закритою.
Виклики та перспективи після конфліктів 2025–2026 років
Головний виклик — поєднання санкційного тиску з потребою модернізації. Виробничі потужності демонструють дивовижну живучість, проте якісний стрибок у авіації та танкобудуванні вимагає технологій, які важко отримати. Другий виклик — збереження балансу між Артешем і КВІР за умов зміни вищого керівництва.
Регіональна специфіка також відіграє роль. Гірський рельєф заходу країни, пустелі на сході і контроль над Ормузькою протокою диктують оборонну доктрину. Будь-який потенційний противник змушений рахуватися не лише з кількістю танків, а й з можливістю масованих ракетно-дронових ударів і блокуванням ключових морських шляхів.
Армія Ірану 2026 року — це не класична сила «гарячої війни» західного зразка. Це інструмент тривалого стримування, побудований на витривалості, масовості та здатності завдавати асиметричної шкоди. Її справжня міць проявляється не в парадах, а в готовності перетворити будь-який конфлікт на затяжну і дорогу кампанію для супротивника.