Виборів, де гендер відігравав би таку роль, як у нинішніх виборах у США, напевно, не було ще ніколи. За цим двобоєм слідкував весь світ. Одна з найвпливовіших жінок світу Гілларі Клінтон, яка ішла до цього десятки років (спочатку як перша леді, пізніше – сенаторка та держсекретарка США), не стала президенткою. На цей пост обрали республіканця Дональда Трампа.
Досі сексистські висловлювання такого рівня, як під час цієї передвиборчої кампанії, можна було почути хіба на низькопробних шоу. Цього ж року вони безперестанку звучали з вуст Дональда Трампа.
“Огидна жінка”, “Якщо вона не може задовольнити чоловіка, то як вона збирається задовольнити Америку”, – ось лише деякі з висловлювань Трампа на адресу Клінтон.
Трамп дозволяв собі сексистські висловлювання і в адресу інших жінок.
З критикою щодо висловлювань Трампа виступили багато відомих людей, у тому числі Мішель Обама:
У свою чергу Гілларі Клінтон відповідала на сексизм Трампа публічними виступами і відео-роликами:
Просто жінка
Експерти сходяться в думці, що й сама Клінтон упродовж цих виборів була набагато “жіночнішою”, ніж під час попередньої спроби стати президенткою США – коли вона у 2008 році програла Бараку Обамі. Як і більшість жінок на високих постах у політиці, Клінон грала за чоловічими правилами й нормами поведінки. Однак на цьогорічних виборах її стратегія змінилася. Одним із найскравіших моментів зміни стало інтерв’ю для проекту “Humans of New York”. Там Гілларі постала простою жінкою, яка розповідає про перепони, з якими їй довелося стикатися у своїй кар’єрі саме через стать. У цій розмові вона згадує епізод із вступного іспиту до юридичної школи у Гарварді.
“Ми з подругою були єдині жінки в аудиторії. Я нервувалася… І, поки ми чекали на початок іспиту, групка чоловіків почали кричати нам речі на кшталт: “Вам не треба тут бути”. Чи “Є багато інших речей, що ви можете робити”… Один із них навіть сказав “Якщо ти займеш моє місце, мене виключать, я потраплю до В’єтнаму та помру”, – розповідає Клінтон.
Підтримка та критика
З феміністичного боку Клінон мала як численних прихильників, так і запеклих опонентів. У цьому аспекті вкрай неоднозначно були сприйняті слова колишньої держсекретарки США Мадлен Олбрайт.
“У пеклі є спеціальне місце для жінок, які не допомагають одна одній”, – висловлювалася Олбрайт на підтримку Клінтон. Це висловлювання викликало настільки неоднозначну реакцію, що його авторці пізніше навіть довелося вибачитися.
Особливо неприйнятним воно було для молодих американських феміністок. “Так, ми хочемо жінку на посаді президента. Але ми хочемо правильну жінку”, – окреслювали вони свою позицію.
Неправильність Клінтон виражалася для них у декількох ключових аспектах. Передовсім у тому, що колишня держсекретарка – представниця привілейованої верстви суспільства. Вона – біла жінка, що належить до топ-верхівки політичного істеблішменту. Окрім того, Клінтон – дитина другої хвилі фемінізму 1960-70х років у США, з якою молоді американки себе не ідентифікують. Супротивницям Клінтон ближчий так званий інтерсекційний фемінізм, що включає в себе не лиши поняття статі, а й раси, класу, гендеру, сексуальності тощо.
Інший закид феміністичних критикинь Клінтон – сходження на політичний олімп за допомогою чоловіка. А що гірше – усіляка підтримка Білла Клінтона під час скандалу із Монікою Левінські.
«Коли я була ще тинейджером, Білл показав мені урок того, як чоловікові при владі дозволено обходитися з жінками. Гілларі при цьому стояла осторонь і спостерігала”, – пише американська феміністка Емілі Хілл.
Великі дівчатка не плачуть
Американська авторка Ребека Трейстер має іншу думку. У 2011 році Трейстер випустила книжку «Великі дівчатка не плачуть: вибори, що змінили все для американських жінок». Описуючи роль жінок у президентських виборах США у 2008 році, вона показує їхній вплив на американське суспільство. Клінтон, зрозуміло, відігравала там першу скрипку.
На думку письменниці, молодше покоління не знає, як свого часу ЗМІ навішували на Клінтон ярлики занадто радикальної, занадто феміністичної, занадто незалежної та занадто впливової.
«Сьогодні важко уявити, що існує якась невідома нам досі версія Гілларі Клінтон. Іноді здається, що ми знаємо про неї забагато. Вона так довго була присутня всюди – її історія з елементами політичної інтриги та особистої драми переповідалася стільки разів, що іноді Гілларі здається вигаданим персонажем. Для її критиків вона – Леді Макбет, для прихильників – Жанна Д’арк», – каже Трейстрер.
Сама ж авторка в роки юності ототожнювала Клінтон із героєм «Зоряних війн» Дартом Вейдером – швидше машиною, ніж жінкою, яка сховала людське за надбудовою темної сторони. Сьогодні ж вона інша героїня тієї ж фантастичної саги – Лея, проте не на етапі принцеси, а у іншому віці.
«Вона перестала бути бунтівною принцесою, уклавши такий сякий-мир із її блудливим супутником та провокаційною зачіскою. Натомість із головою поринула в роботу, вибудовуючи кампанію проти фашистського Верховного Порядку (вигаданий військовий диктаторський режим у «Зоряних війнах»).
Ганна Власюк
