Офіс ініціативи розташований прямо у центрі Львова. Кілька хвилин через внутрішній дворик, синіми залізними сходами на другий поверх – і ви на місці. Тут затишна простора кімната з овальним столом, десятки стільців, шафа з феміністичною літературою. На дверях щільно наклеєні афіші тих заходів, до яких долучалися організаторки. Понад рік так у Львові працює «Феміністична майстерня». Поки що майстерня – це громадська ініціатива, але зараз активістки працюють над оформлення документів для реєстрації однойменної громадської організації.
Презентація у офісі «Феміністичної майстерні» дослідження жіночого досвіду переживання військових дій на сході України
Лекції, воркшопи, презентації, марші – це лише маленька частина того, що вдалося зробити об’єднанню дівчат з різних куточків України.
«Першим заходом «Феміністичної майстерні» був воркшоп «Що таке фемінізм?». Тоді дівчата іще не орендували приміщення, їх прийняли на вул. Фредра, 61 (незалежний і некомерційний проект, альтернативний простір, де проводять різні заходи – ред.) Свою історію організаторки починають ще від 2014 року, коли в рамках проекту «Майстерня міста» організували майстер–класи з ярнбомбінгу (в’язане графіті), крафтивізму і ремонту велисопедів», – розповідає Лілія Тулупенко, активістка «Феміністичної майстерні».
Перша подія «Майстерні», воркшоп «Що таке фемінізм?»
Перші заходи планували п’ятеро дівчат, зараз майже усі вони переїхали у інші міста. Після цього була невелика перерва, а від січня минулого року події проводять регулярно. Учасниці «Майстерні» подалися на грант у американський фонд FRIDA і Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та знайшли офіс у центрі міста. Розповідають, що грантодавці не ставлять жорстких умов, вони пропонують ідеї – і їх підтримують. Так у Львові почали з’являтися лекції «Як висвітлювати феміністичні теми», феміністичний марш «Право на ніч», презентація дослідження «Життя жінок у зоні бойових дій», покази тематичних кінофільмів та воркшопів.
За рік тільки у Львові провели близько 80 подій, здебільшого лекцій. Цього року формат змінюватимуть і розширюватимуть. Організаторки хочуть працювати з неформальною освітою, аби якнайбільше реципієнтів брали участь у зібранні. Власне, учасниця ініціативи Лілія багато розповідає про ті досвіди, які вже використовують за кордоном і можуть бути корисними в Україні.
«До прикладу, в канадській неформальній освіті поясняють, що таке трансгендерність наступним чином: студентській спільноті пропонують протягом дня носити взуття на розмір менше. Якщо хтось жаліється на біль, то людину переконують терпіти і спробувати «розносити» незручне взуття. Коли людина намагалася зняти черевики, їй казали: «Зачекай, ти ще не розносив чи не розносила, потерпи». Опісля цієї вправи студентам і студенткам пояснюють, що той дискомфорт, фізичний біль, а відтак і гнів, який вони відчули протягом дня, намагаючись розносити взуття, варто помножити в стократ, щоб мати приблизне уявлення про те, що відчуває трансгендерна людина, коли її змушують проживати не своє життя, а відповідно до очікувань та вимог нормативного суспільства; це завжди та ситуація, коли «цисгендерні черевики» жмуть», – каже Лілія.
Інша учасниця «Феміністичної майстерні» Марта Фрасоляк, додає, що корисним стане приклад гендерного виховання у Швеції. Там розвинений цей напрямок, і з садочків та шкіл вчать і готують до того, що незалежно від гендеру є однаковий доступ до влади, освіти, громадської активності. Цього іще не можна спостерігати у пострадянських країнах.
Об’єднані бажанням змінювати
Йош, учасниця «Фемінстичної майстерні», каже: її особиста причина доєднатися до руху — занепокоєння правами людини і несправедливістю, яку вона відчувала на собі та на інших.
Спільне готування з новими мешканками Львова. 4 квітня дівчата і хлопець з Донецька, Луганська та інших міст готували обід та розмовляли про досвід мандрівок з дітьми та без
«Як тільки я в своєму житті побачила інструменти, якими можна протидіяти цьому – стала долучатися до громадських ініціатив: ми рятували парк і кінотеатр, займались альтернативною освітою та дозвіллям… А три роки тому я переїхала до Львова і тут познайомилась з дівчатами, які також займались питаннями захисту прав, а ще знали, що таке фемінізм на практиці (на відміну від мене тоді). Вони дуже широко трактували фемінізм, і я дізналась, що феміністичні принципи і підходи до роботи – це якісно інший рівень побудови стосунків. Вони виключають домінування і насилля, на чому часто будується робота в будь-яких інших колективах. Тому якщо займатися далі будь-чим, то тільки на феміністичних засадах», – каже Йош.
Акція «Право на ніч»
Щодо викликів, які тепер перед нею постали, то, звісно, доводиться весь час відповідати на закиди знайомих і незнайомих людей і сперечатись, доводячи, яке широке і класне поняття «фемінізм». Учасниці майстерні виробили стислих два речення про це і кожен захід починаємо словами «Під фемінізмом ми розуміємо…». Бо коли називаєш свій проект «ФЕМІНІСТИЧНА майстерня», то відчуваєш відповідальність за імідж фемінізму.
Інший виклик — це зберігати і впроваджувати феміністичні засади в усьому, чим би ти не займалась.
«Буває складно помічати за собою, коли ти поводишся авторитарно, тиснеш на когось, ігноруєш, знаходити межу між ефективною роботою та такою, яка робить нас щасливими», – каже активістка.
Інша учасниця – Юлія Адмірал, переїхала у Львів з Криму, розповідає, що була приємно вражена існуванням феміністичної ініціативи у місті. Після першого воркшопу вирішила долучитися до «Майстерні», оскільки організаторки заохочували всіх бажаючих.
«Насправді жінки буквально живуть стереотипами, і йдеться не тільки про вибір професії або соціальні ролі. Прояви гендерної нерівності можна спостерігати від освітньої до соціально-економічної сфери. Будуючи кар’єру, жінка на кожному етапі може стикнутись з перепонами, які б ніколи не виникли перед чоловіком, а починається все ще зі зневажливого ставлення в навчальних закладах. Відтак, жінка змушена розвиватися не завдяки, а всупереч», – пояснює Юлія.
Ласкаво просимо, чоловіки
Членом «Феміністичної майстерні» може стати чоловік. Поки що постійного учасника групи не має, але багато симпатиків фемінізму приходять на зустріч та постійно допомагають проводити акції. Щоправда, є кілька заходів, куди чоловіків не запрошували, це серія зустрічей «Дівчата в курсі». На цих зустрічах організаторки обговорювали теми, де в суспільстві частіше домінують чоловіки, наприклад, політика та економіка.
«Це інклюзивна організація, гендерна рівність не може бути реалізована без підтримки чоловіків і одним із перших активістів «Майстерні» був Дмитро Вавринюк. Зараз він долучається менше, бо хворіє раком. Ми намагаємося підтримати його і збирали гроші на лікування», – розповідають у Майстерні.
Зустріч вишивального клубу
Власне, Дмитро доєднався до «Майстерні» на одному з перших заходів – зустріч англомовного вишивального клубу Speakembroidery Club. Учасниці та учасники розкладали кольорові нитки, тканину і вишивали та розмовляли англійською. Це був справжній експеримент, адже зустрічі мали на меті об’єднати практику розмовної англійської з вишиванням хрестиком в дусі крафтивізму.
«Майстерня» відкрита до співпраці з активістами та активістками з інших містах України. До прикладу, 28 листопада, організували акцію «Право на ніч» спільно з активістками «Чорна веселка» з Києва та з активістками зі «Сестринської сотні» з Дніпропетровська.
Погрози за активність
Роботу феміністок супроводжують різні реакції. Є, звісно, й негативні.
Зазвичай негативні реакції відбуваються в онлайн-режимі, найчастіше пишуть образливі коментарі або повідомлення у соціальних мережах. Минулого року за день до проведення феміністичного маршу 8 березня посипалися погрози на адресу кількох дівчат, але найбільше – на активіста.
«Насправді я боялася не стільки за себе, скільки за товариша. Його могли побити. На щастя, все пройшло спокійно, але за день після події знову почалися погрози. Тепер я знаю – це тенденція, за день до події і день після неї – приходить злив образ. Також, коли ми проводили акцію з ЛГБТ-активістами на 17 травня (Міжнародний день проти гомофобії та трансфобії), почали писати: навіщо ми це робимо, невже не розуміємо наслідків?», – каже Лілія Тулупенко.
Але попри це активістка каже, що у їхній роботі залишається й багато позитивів.
«Коли бачу і чую, як люди починають змінювати своє ставлення до фемінізму: не соромитися ідентифікувати себе феміністками, уникати сексизму та задумуватися над тим, чи у їхніх діях нема дискримінації по відношенню до інших людей – це і є радикальні зміни для мене», – резюмує Лілія.
Мар’яна Вербовська
Фото: Феміністична майстерня
