Із самого дитинства ми чули від старших, що «добра справа сама себе похвалить». Хвалити людину, а надто хвалити публічно – це ніяково й може негативно вплинути на її бажання вдосконалюватися. «Щоб не зарозумілася», – багатозначно казало нам оточення.
Ці правила життя, притаманні радянському вихованню, ми переносимо й сьогодні на наші робочі стосунки. Забуваючи, що дякувати й відзначати успіхи людини так само важливо, як і вчасно та повною мірою оплачувати її роботу.
Була робоча субота після новорічних свят, я читала прекрасну розсилку про медіа – «Довгий пес», яку роблять Людмила Смоляр та Отар Довженко. Там була опублікована історія їхньої знайомої журналістки, яка звільнилася з редакції непоганого медіа, де пристойно платили. У приватній розмові пояснила так: «Мені ніколи не казали, що я роблю щось не так. Але жодного разу не сказали, що я зробила щось добре».
Автори розсилки також подали дані, що 79% (американських) працівників та працівниць, згідно з дослідженням Fortune, звільняючись, нарікають на брак визнання їхніх заслуг. А 60% кажуть, що визнання — мотивація, сильніша за гроші.
Ми почали обговорення цієї теми в закритій групі журналісток на Facebook «Жінки в медіа». Виявилося, що медійниці часто почуваються недохваленими.
Так, опитування серед учасниць групи, у якому взяли участь понад 200 жінок, показало:
- 102 підтвердили, що їх хвалять і для них це дуже важливо;
- 54 сказали, що їх не хвалять на роботі і їм прикро;
- 37 вказали, що хвалять себе самі, оскільки працюють як незалежні фрілансерки;
- 7 відповіли, що їх хвалять, але для них це не головне;
- 6 відзначили, що краще б платили більше, ніж хвалили;
- 2 зізналися, що не хочуть, щоби їх хвалили, і що хвалять менше через дистанційну роботу.
Коментуючи ці результати, медійниці поділилися власним сприйняттям похвали на роботі:
«Розумію цю журналістку. У мене був такий досвід у минулому. На щастя, це лише одна така дивна редакція в житті трапилася. Старші люди справді не знають, нащо хвалити. Керівники 20-30+ навпаки розуміють цю потребу».
«На мою, думку, ваша мотивація – це ваша зарплата» – найгірше, що почула від шефа наприкінці року. Цим він виправдовує, що не помітив і не відзначив ЖОДНОГО досягнення команди».
«На одній роботі привселюдно і по-хамськи сварили всіх працівників та працівниць. Завжди була якась притягнута за вуха. Абсолютно випадково дізналася, що в майже всіх моїх колишніх колег, які вже звідти пішли, є депресія. Збіг?».
«Колись, ще до фрілансу, у мене була дуже крута робота. Але мене не хвалили майже. А от сварили добре, коли було за що. Це мене гнітило. І тільки коли я йшла, дізналася, що мене, виявляється, цінували».
«Аналогічно, це важливо. Мала досвід роботи в такій редакції, де керівництво сварило, а не хвалило. Тому було відчутно, що люди почувалися невпевнено, бо коли факап – ясно, що буде розбір польотів. А коли досягнення, то ніби так і треба. Відчувалося якесь знецінення власного внеску чи що. Тому хвалити точно треба, навіть якщо то не гроші. Це принаймні дає людям розуміння, що їхній внесок помітний та важливий».
«Не те щоб я потребувала похвали, але в одному з найвпливовіших і, так би мовити, найпрестижніших медіа я відчувала недооцінку. А від однієї з керівниць і зневагу. Мала через те ледь не депресію. Тим більше, що до того на попередніх роботах мене називали однією з найкращих. За кілька років із полегшенням звільнилася. Це не було визначальною причиною, але однією з».
«Не обов‘язково хвалити. Мені достатньо, щоб був діалог із керівництвом і всіма працівниками. Щоб ми розуміли, де ми класно попрацювали, а де схибили. Якщо нема звітності у проєкті, то кожен сам собі режисер. Хтось недопрацьовує, хтось починає брати на себе великі обсяги, десь помиляється і «сам винен». Звісно, у здоровому оточенні я за те, щоб хвалили».
«Не люблю, коли лестять заради маніпуляції. Деколи стикаюся з таким. Лестощі заради того, щоб я потім не змогла відмовитися від незручних завдань. Я сама своїх підлеглих намагаюся хвалили. Але іноді й перепадає їм від мене».
Поради психологині
Психологиня Стася Платонова говорить не про важливість «хвалити на роботі», а про важливість відзначати зусилля та успіхи працівників і команди.
На її думку, метод хваління найкраще підходить у навчальному процесі – як спосіб позитивного закріплення результату. Якщо, наприклад, дитина зібрала на місце свої іграшки й мама її похвалила, то це важливий аспект виховання.
Взагалі слово «хвалити» з категорії вертикальних відносин. Воно ніби зверху до низу: «Я тобі згори даю позитивне підкріплення твоєму результату, щоб ти старався дужче». У професійному сучасному світі саме хваління з боку керівництва у форматі, коли керівник заходить і говорить: «Ви молодці, працюємо далі!» – це підкреслення залежності й вертикальної взаємодії. Потрібно розуміти, що для когось це може бути травмуванням, а не позитивним фактором.
Варто також звернути увагу, що хваління через слово «молодець» доцільне тільки, якщо сама людина фахівець у цій справі й розуміє предмет такого зворотного зв’язку. Однак не завжди керівник є спеціалістом у всіх сферах, у яких працює його команда. Наприклад, посада головного лікаря радше менеджерська. Він не обов’язково має розумітися на хірургії та вміти проводити операції.
«Саме тому важливо робити акцент і звертати увагу на досягнення та зусилля команди й людей. Похвала – це оцінка, а можна звертатися до фактів та підкреслювати досягнення чи зусилля по досягненню. Краще це робити не через зворотний зв’язок зі сфери виховання чи навчання», – переконана психологиня.
Єлизавета Кузьменко
