By Левчина Вероніка 
Такер Суонсон Макнір Карлсон народився 16 травня 1969 року в Сан-Франциско, і вже з перших днів життя його оточувала атмосфера, де медіа, політика й великі гроші перепліталися так щільно, що розділити їх було майже неможливо. Син колишнього «гонзо-репортера», директора «Голосу Америки» і посла США на Сейшелах Річарда Карлсона та художниці Лізи Макнір, він змалку спостерігав, як батько будує кар’єру на стику журналістики й влади. Коли Такеру виповнилося шість, мати просто зникла — поїхала до Європи і більше ніколи не з’явилася в житті синів. Ця рання втрата, яку він сам пізніше описував як «цілком дивну», залишила глибокий слід: хлопчик навчився не чекати на жалість і не скаржитися.
Разом із молодшим братом Баклі він виріс у заможному районі Ла-Хойя біля Сан-Дієго, де батько одружився вдруге — на Патриції Суонсон, спадкоємиці імперії заморожених обідів Swanson. Ця нова сім’я дала Такеру доступ до світу приватних шкіл, яхт і зв’язків. Він навчався в престижній школі Святого Георгія в Род-Айленді, де познайомився з майбутньою дружиною Сьюзан Ендрюс — донькою директора закладу. Потім був Триніті-коледж у Коннектикуті, де Карлсон здобув ступінь бакалавра історії, хоча академічні успіхи залишали бажати кращого. Після випуску він спробував потрапити до ЦРУ, але отримав відмову. Батько порадив зайнятися журналістикою — «вони беруть усіх».
Від друкованих сторінок до телевізійних баталій
Кар’єра Такера Карлсона почалася скромно: фактчекер у консервативному журналі Policy Review, потім статті в Arkansas Democrat-Gazette і The Weekly Standard. Він писав для Esquire, The New Republic, The New York Times Magazine — гостро, з іронією, іноді з провокацією. У 1999 році інтерв’ю з губернатором Техасу Джорджем Бушем-молодшим спричинило скандал: Буш у розмові вживав нецензурну лексику й насміхався над засудженою до страти жінкою. Матеріал вийшов у Talk magazine і надовго запам’ятався.
Телебачення притягувало сильніше. У 2000 році Карлсон опинився на CNN, де став співведучим шоу Crossfire. Саме там у жовтні 2004-го його розгромив Джон Стюарт, звинувативши в тому, що програма перетворила політичний дискурс на цирк. Через кілька місяців Crossfire закрили. Далі були короткі експерименти на PBS і MSNBC, де власне шоу «Tucker» не набрало рейтингів і зникло у 2008-му. У 2006-му він навіть спробував себе в «Танцях з зірками» — і вилетів першим. Здавалося, телевізійна кар’єра заглухла.
Але Карлсон не здавався. У 2010 році разом із Нілом Пателем він запустив сайт The Daily Caller — консервативний медіаресурс, який швидко став помітним голосом правих. Саме цей досвід і зв’язки відкрили двері на Fox News. У 2009-му він уже був аналітиком, а 14 листопада 2016-го, через кілька днів після перемоги Дональда Трампа, стартувало шоу Tucker Carlson Tonight. Перший випуск зібрав 3,7 мільйона глядачів. За кілька років програма стала найрейтинговішою в кабельних новинах, іноді перевищуючи п’ять мільйонів щовечора.
Пік слави і раптове падіння
На Fox News Такер Карлсон перетворився на явище. Його монологи про імміграцію, «велику заміну», критику глобалістів і «еліт Вашингтона» звучали як маніфест для мільйонів американців, які відчували себе забутими. Він впливав на Трампа — президент регулярно дивився шоу і іноді навіть змінював позиції після ефірів. Карлсон захищав політику «Америка понад усе», виступав проти нескінченних воєн, критикував підтримку України і закликав до жорсткішого контролю кордонів.
Проте у квітні 2023 року все обірвалося. Через шість днів після того, як Fox News погодилася виплатити Dominion Voting Systems майже 787,5 мільйона доларів у справі про наклеп щодо виборів 2020 року, канал раптово розірвав контракт із Карлсоном. Останній ефір відбувся 21 квітня. Для багатьох це стало шоком: найпопулярніший ведучий мережі просто зник з ефіру. Сам він пізніше розповідав, що дізнався про звільнення з телефонного дзвінка, думаючи, що йому вітають із річницею шоу.
У червні 2023-го Такер Карлсон повернувся вже на платформі X (колишній Twitter). Перше відео зібрало десятки мільйонів переглядів за добу. У грудні того ж року він запустив власну мережу Tucker Carlson Network — підписний сервіс з інтерв’ю, документалками і подкастами. З того часу його голос став ще вільнішим і, на думку критиків, ще радикальнішим.
Інтерв’ю з Путіним і новий статус
У лютому 2024 року Карлсон приїхав до Москви і взяв двогодинне інтерв’ю у Володимира Путіна — перше, яке російський президент дав західному журналісту після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Розмова вийшла 8–9 лютого на платформі Карлсона і в X, зібравши понад 200 мільйонів переглядів лише в одній соцмережі. Путін говорив довго про історію, Україну і Захід, а Карлсон майже не перебивав. Критики звинувачували його в тому, що він став рупором російської пропаганди. Сам журналіст пояснював: американці мають право чути іншу сторону.
Після цього інтерв’ю його статус змінився остаточно. Він більше не був просто ведучим Fox — він став незалежним гравцем, який міг дозволити собі розмови з будь-ким. У наступні роки він брав інтерв’ю у Павла Дурова, Масуда Пезешкіана, різних фігур з обох боків політичного спектра. Його подкаст The Tucker Carlson Show у 2024-му став одним із найпопулярніших у США.
Політична еволюція і розрив із Трампом
Карлсон ніколи не був класичним неоконсерватором. Якщо на початку кар’єри він підтримував війну в Іраку, то вже у 2004-му відмовився від цієї позиції. З роками його погляди змістилися в бік палеоконсерватизму: захист національної ідентичності, скепсис до глобальних інституцій, критика масової імміграції, захист традиційної сім’ї. Він відкрито виступав проти «культури скасування», проти гендерної ідеології в школах і проти того, що називав «великою заміною» населення Заходу.
У 2024-му він активно підтримував Дональда Трампа і навіть вплинув на вибір Джей Ді Венса віцепрезидентом. Але після початку війни США з Іраном на початку 2026 року все змінилося. Карлсон публічно заявив, що почувається «змученим» через свою попередню підтримку, звинуватив адміністрацію в зраді передвиборчих обіцянок і назвав конфлікт «війною за інтереси іншої країни». У червні 2026-го він оголосив, що більше не підтримує Республіканську партію: «Я вийшов. І якщо я вийшов — багато хто вийде за мною». Він заговорив про створення третьої сили, яка ставитиме інтереси звичайних американців вище за геополітичні ігри.
Цікаві факти про Такера Карлсона
- Він лівша і має легку форму дислексії, про яку ніколи особливо не поширювався.
- У 2002 році повністю відмовився від алкоголю і досі тримається цього рішення.
- Карлсон — фанат Grateful Dead і був на понад п’ятдесяти концертах гурту.
- Після звільнення з Fox він став співзасновником бренду нікотинових паучів Alp, щоб конкурувати з популярним Zyn.
- У 2024 році в одному з інтерв’ю розповів, що нібито зазнав нападу «демона» уві сні і прокинувся в крові.
- Його син Баклі певний час працював заступником прес-секретаря віцепрезидента Джей Ді Венса.
Особисте життя за лаштунками
Попри публічний образ провокатора, у приватному житті Карлсон залишається напрочуд стабільним. Зі Сьюзан Ендрюс він одружений з 10 серпня 1991 року — вони познайомилися ще школярами. У подружжя четверо дітей: доньки Ліллі, Хопі, Дороті та син Баклі. Усі вже дорослі. Сім’я багато років жила у Вашингтоні, потім переїхала до Флориди, а зараз Карлсон проводить значну частину часу в будинку біля озера в штаті Мен, де навіть облаштував невелику студію.
Він регулярно говорить про те, що сім’я — головна цінність. «Коли ти помреш, саме їхня підтримка буде варта більше за будь-які професійні перемоги», — якось сказав він. Попри те, що в публічному просторі його часто зображують як жорсткого ідеолога, близькі відзначають, що вдома він може бути іронічним, самоіронічним і навіть сентиментальним.
Вплив, який важко переоцінити
Сьогодні, у серпні 2026 року, Такер Карлсон залишається одним із найвпливовіших голосів американського правого спектра. Його мережа працює, подкасти збирають мільйони слухачів, а кожне нове інтерв’ю стає подією. Він більше не прив’язаний до великого телеканалу і може говорити те, що вважає правильним — навіть якщо це дратує і Трампа, і стару республіканську еліту.
Одні називають його пророком, який першим побачив небезпеку «глибокої держави» і культурного розколу. Інші — небезпечним популістом, який нормалізував крайні ідеї. Але ніхто не заперечує: цей чоловік із постійною жувальною гумкою і спокійним, майже гіпнотичним голосом змінив правила гри в американській політичній журналістиці. І поки він продовжує говорити — розмова про те, куди рухається Америка, не закінчується.