By Левчина Вероніка 
29 жовтня російський безпілотник влучив у платформу залізничного вокзалу в Дніпрі. Біля платформи перебував поїзд №866 Дніпро — Запоріжжя та електричка. Внаслідок атаки загинули 14 людей, ще 14 дістали поранення. Наступного дня на Дніпропетровщині оголосили День жалоби.
Серед загиблих — п’ятеро працівників Укрзалізниці. Компанія розповіла про їхні долі.
Історії працівників
48-річний Руслан Діль розпочав роботу в серпні 1996 року після закінчення Дніпропетровського професійно-технічного училища №58. Він пройшов шлях від помічника машиніста електровоза до машиніста. «Особливо важливим і непростим став період його роботи у Запорізькому регіоні від початку повномасштабного вторгнення. У цей надзвичайно складний для країни час Руслан Миколайович був безпосередньо залучений до перевезення евакуаційних поїздів, якими вивозили людей із небезпечних територій, а також здійснювали евакуацію техніки», — зазначили в компанії. Того дня він повертався з відпустки поїздом зі Жмеринки до Дніпра, щоб пересісти на електропоїзд до Запоріжжя. «Він просто повертався додому. До рідних, до звичного життя, до людей, які чекали на нього, не підозрюючи, що ця дорога стане останньою». У нього залишилися 26-річний син Ростислав, 21-річна донька Поліна, мати та сестра.
32-річна Яна Шпакова працювала адміністраторкою дитячого простору вокзалу Дніпро-Головний. Вона пропрацювала 13 років: спочатку продавала квитки, потім перейшла на цю посаду. «Коли виникла небезпека з неба і необхідно було допомогти пасажирам, які прибули до Дніпра, якнайшвидше залишити небезпечну зону та дістатися укриття, Яна долучилася до інших працівників вокзалу. Вона не залишилася осторонь, а разом із колегами допомагала людям під час евакуації. Цього дня російський удар обірвав її життя». У неї залишилися донька Мирослава, батьки та сестра, яка теж працює на вокзалі.
60-річна Катерина Борисова 24 роки пропрацювала провідницею пасажирського вагона в поїздах місцевого сполучення. Вона прямувала до укриття і отримала травми, несумісні з життям. «У депо її знали як людину надзвичайної дисципліни та внутрішньої сили. За майже чверть століття сумлінної праці Катерина Степанівна здобула величезну повагу колективу та керівництва». У неї залишилися сини Анатолій і Віталій та онука Єлизавета.
60-річна Вікторія Носікова пропрацювала понад 20 років. Вона теж отримала несумісні з життям травми, прямуючи в укриття. «Вона завжди якісно та з щирим серцем виконувала свої обов’язки, даруючи пасажирам тепло й увагу, а для колективу депо була надійною порадницею й доброю колегою. У цивільному житті вона була берегинею родини — люблячою дружиною, турботливою матір’ю та бабусею, чиє серце завжди билося заради найрідніших людей». У неї залишилися чоловік Олександр, син Олександр та онук Клім.
38-річний Євгеній Кривко працював фахівцем 1 категорії на вокзалі чотири місяці. Він був «янголом» — зустрічав пасажирів, допомагав зорієнтуватися і супроводжував тих, хто потребував особливої уваги. Під час евакуації він залишався з людьми. «У момент небезпеки, коли люди потребували підтримки та допомоги, він залишався поруч із ними й виконував свою роботу. Його служіння людям набуло особливого, трагічного значення: людина, покликана допомагати іншим, сама стала жертвою ворожого удару». У нього залишилися дружина та сини — 9-річний Ілля і 3-річний Данило.