By Левчина Вероніка 
Друга субота липня в Конотопі давно перестала бути просто місцевим ювілеєм. Вона зібрана з двох місяців виснажливої оборони маленької фортеці, з раптового удару кримської кінноти на Соснівці й з рішення 2022 року, яке повернуло місту власну, а не накинуту дату. Свято тепер стоїть на річниці Конотопської битви 7–9 липня 1659 року — однієї з найбільших поразок московського війська XVII століття.
Конотопська громада свідомо відмовилася від 6 вересня. Та дата нагадувала не про визволення, а про зміну одного окупаційного режиму на інший. Замість неї в статуті територіальної громади з’явилася друга субота липня — день, який одночасно вшановує Григорія Гуляницького, Івана Виговського і тих, хто сьогодні тримає оборону на Сумщині. У 2025 і 2026 роках урочистості проходили зі зміщенням через безпекову ситуацію, але зберігали ту саму серцевину: квіти до пам’ятного каменя, хвилина мовчання й нагородження «Берегинею».
Для мешканців це не лише історична реконструкція. У липні 2026-го, коли місто вже знало тривалі відключення світла, свято все одно починалося з Пантеону Національної пам’яті. Конотопці поєднують козацьку перемогу з сучасною війною без зайвої патетики — просто як дві сторінки однієї тривалої історії.
Від вересневого радянського сліду до липневої козацької слави
До грудня 2022 року День міста Конотоп припадав на 6 вересня. Офіційна радянська версія пов’язувала дату з входженням Червоної армії в місто ввечері 6 вересня 1943 року. Насправді німецькі частини відступили, а новий режим одразу розпочав репресії. У 2022-му, після повномасштабного вторгнення, міська влада оголосила 6 вересня Днем жалоби — пам’яттю про мирних мешканців, які загинули під час зміни окупантів.
26 грудня 2022 року депутати Конотопської міської ради проголосували за перенесення свята. У статуті територіальної громади з’явилося чітке формулювання: «Пам’ятною датою міста є друга субота липня – День міста, який відзначається щорічно. Ця дата пов’язана з перемогою над московським військом у Конотопській битві, що відбулась 7-9 липня 1659 року».
Рішення ухвалили після вивчення громадської думки й у рамках дерусифікації. Мешканці хотіли, щоб свято міста стояло на події, яка справді належить українській історії, а не на даті, яку радянська влада прив’язала до «звільнення».
У 2023 році свято вперше провели в липні. З того часу воно вже четвертий рік поспіль повертається до другої суботи, хоча безпекова ситуація іноді змушує зсувати окремі заходи на кілька днів. У 2025-му урочистості відбулися пізніше звичайної суботи, у 2026-му — 13 липня, з вшануванням полеглих Героїв Війни за Незалежність біля Пантеону.
Конотопська битва 1659: як маленька фортеця переламала хід війни
Навесні 1659 року московська армія під командуванням князя Олексія Трубецького рушила на Лівобережжя. За різними оцінками, її чисельність сягала 70–100 тисяч. Козацька залога Ніжинського й Чернігівського полків під проводом ніжинського полковника Григорія Гуляницького зачинилася в Конотопі — тоді ще невеликій прикордонній фортеці. Облога тривала понад два місяці, з кінця квітня до початку липня.
Гуляницький мав близько 4–5 тисяч козаків. Вони відбивали штурми, втрачали коней, порох і воду, але не здавали стіни. Цей час дав Івану Виговському можливість зібрати власні сили: близько 16–17 тисяч козаків, кілька тисяч найманців (поляки, серби, волохи) і до 30–40 тисяч кримських татар під проводом хана Мехмеда IV Ґерая.
Вирішальні дні припали на 7–9 липня (за новим стилем). Виговський виманив передовий корпус Семена Пожарського за переправу біля Соснівки. Кримська кіннота вдарила із засідки. Московська кіннота, еліта тогочасної армії, була майже повністю знищена. За найпоширенішими підрахунками, московити втратили до 30 тисяч убитими й близько 15 тисяч полоненими, серед яких опинився й сам Пожарський. Козацькі втрати становили близько 4 тисяч, татарські — близько 6 тисяч. Трубецькой зняв облогу й відступив до Путивля.
Російські джерела традиційно зменшують втрати до кількох тисяч. Українські й кримські свідчення, а також пізніші підрахунки, фіксують значно вищі цифри. Консенсус істориків полягає в тому, що це була одна з найбільших поразок Московського царства XVII століття, після якої цар Олексій Михайлович вийшов до народу в жалобі.
Оборона Гуляницького: сімдесят днів, які купили перемогу
Григорій Гуляницький народився в шляхетській родині на Волині. Він брав участь у Хмельниччині, був полковником ніжинським і наказним гетьманом Сіверським. Навесні 1659-го його загін спочатку зупиняв московський наступ під Лохвицею й Варвою, а потім зачинився в Конотопі.
Фортеця не була потужною. Козаки використовували болота, шлюзи й земляні укріплення. Під час одного з штурмів московити втратили сотні вбитими. Гуляницький писав, що ворог «укопався в рів і відняв воду», а козаки б’ються вдень і вночі. До кінця облоги в нього залишилося близько півтори тисячі боєздатних. Саме ця витримка дала Виговському час зібрати союзників.
У Конотопі досі є вулиця Григорія Гуляницького й пам’ятник полковнику. Під час Дня міста квіти кладуть і до нього, і до пам’ятного каменя, що символізує перемогу козаків, татар і польських драгунів. У 2025 році під час урочистостей згадували саме тих, хто тримав оборону понад два місяці.
Дві дати в одній таблиці: що змінилось і чому
Порівняння старого й нового Дня міста показує не лише календарну різницю, а й зміну смислу.
| Критерій | 6 вересня (до 2022) | Друга субота липня (з 2023) |
|---|---|---|
| Історична прив’язка | Входження Червоної армії 6 вересня 1943 | Конотопська битва 7–9 липня 1659 |
| Смисловий акцент | Радянське «звільнення» | Українсько-кримська перемога над московським військом |
| Формат у 2022–2026 | День жалоби з 2022 | Вшанування, нагороди, пам’ять про сучасних захисників |
| Позиція громади | Колоніальний спадок | Власна історична дата після опитування мешканців |
Джерело: рішення Конотопської міської ради від 26 грудня 2022 року та статут територіальної громади; повідомлення міської ради за 2025–2026 роки.
Таблиця не вичерпує всіх нюансів. У липні часто збігається з Днем Української Державності (15 липня) і теплим сезоном, коли на Сумщині можна проводити відкриті заходи. Вереснева дата припадала на початок навчального року й холодніші вечори.
Поширені помилки, яких уникають ті, хто знає історію міста
- Вважати, що День міста завжди святкували в липні. До 2023 року офіційною датою було 6 вересня. Перенесення стало наслідком деколонізації, а не «поверненням давньої традиції».
- Зводити битву лише до «розгрому 100 тисяч московитів». Цифри різняться: українські джерела називають 30 тисяч убитими, російські — значно менше. Важливіше, що елітна кіннота була знищена, а облога знята.
- Ігнорувати роль кримських татар і найманців. Без 30-тисячного війська хана Мехмеда IV Ґерая й польських драгунів перемога Виговського була б малоймовірною.
- Плутати 6 вересня 1943 з датою заснування міста. Перша згадка Конотопа — 1634 рік, статус міста — з 1648-го. Вереснева дата стосувалася лише подій Другої світової.
Ці неточності часто з’являються в коротких дописах. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли туристи приїжджали 6 вересня, очікуючи святкових заходів, і дивувалися, що місто відзначає цю дату як день жалоби.
Питання, які найчастіше ставлять про День міста Конотоп
Коли точно святкують у 2026–2027 роках? Друга субота липня. У 2026 році це 11 липня, хоча окремі заходи через безпекову ситуацію провели 13 липня. У 2027-му друга субота припадає на 10 липня.
Чи можна приїхати на свято зараз? Так, але з урахуванням воєнного стану. Урочистості часто обмежуються вшануванням пам’яті, нагородженнями й невеликими концертами. Великі масові заходи можуть скасовувати.
Чому не святкують у день заснування? Точна дата заснування не зафіксована. Перша письмова згадка — 1634 рік. Місто обрало подію, яка має чітку історичну вагу й національне значення.
Як пов’язане свято з сучасною війною? Під час урочистостей обов’язково вшановують полеглих захисників 2022–2026 років. У 2025-му вручали звання «Почесний громадянин Конотопа» (посмертно) сорока загиблим. У 2026-му почали з пам’ятної таблички Євгенію Лиманчуку.
Як провести день у Конотопі: маршрут для тих, хто приїде
Почніть з пам’ятного каменя Конотопської битви й пам’ятника Григорію Гуляницькому. Потім перейдіть до Пантеону Національної пам’яті — саме там у 2026-му відбувалося основне вшанування. Краєзнавчий музей імені О. М. Лазаревського зберігає матеріали про битву й побут XVII століття.
Якщо дозволяє час, відвідайте музей авіації або садибу генерала Драгомирова. У центрі міста стоїть пам’ятник Коню — неофіційному символу Конотопа. Літні дні в липні на Сумщині зазвичай теплі, тож після офіційної частини багато хто просто гуляє набережною або сидить у кав’ярнях.
Для початківців достатньо пам’ятних місць битви. Досвідчені краєзнавці додають архівні матеріали й порівняння з іншими битвами Руїни. Обидва варіанти працюють, бо місто невелике й компактне.
Липень на Сумщині: сезонні акценти, які змінюють характер свята
Друга субота липня майже завжди припадає на теплу, суху погоду. Це дозволяє проводити відкриті церемонії біля пам’ятників без зимових обмежень. У 2025–2026 роках через воєнний стан і можливі відключення світла програми скорочували, але сам формат — квіти, промови, нагороди — залишався.
Липень також перетинається з Днем Української Державності. Для Конотопа це створює додатковий контекст: місцева перемога 1659 року й загальнонаціональне свято державності стоять поруч. Регіональна специфіка Сумщини полягає в тому, що місто довгий час перебувало під загрозою, і свято тут завжди має оборонний відтінок — від Гуляницького до сучасних захисників.
За моїм досвідом вивчення місцевих матеріалів протягом останніх трьох років, конотопці найбільше цінують не концерти, а саме момент, коли до каменя й Пантеону приносять квіти одночасно за XVII і за XXI століття.
Свято в тіні війни: урочистості 2025–2026 років
У липні 2025-го, уже третій рік поспіль, День міста провели в липні. Через безпекову ситуацію урочистості зсунули від звичної другої суботи. Представники влади, громадські організації й комунальні підприємства зібралися біля пам’ятного каменя й пам’ятника Гуляницькому. Хвилиною мовчання вшанували всіх, хто віддав життя за незалежність — від 1659-го до сьогодення. Того ж дня вручили відзнаку «Берегиня» і присвоїли звання «Почесний громадянин Конотопа» (посмертно).
У 2026-му святкові заходи почалися з вшанування полеглих Героїв Війни за Незалежність. Міський голова Артем Семеніхін разом із представниками влади й родичами поклав квіти до пам’ятної таблички Євгенію Лиманчуку. Біля Пантеону Національної пам’яті протоієрей Володимир нагадав, що Конотопська битва — найбільша відома перемога українського війська над московією, але найвеличніша ще попереду завдяки нинішнім захисникам.
Навіть коли в жовтні 2026-го місто кілька діб залишалося без світла після ударів по енергетичній інфраструктурі, липнева пам’ять про оборону не зникла. Конотоп і далі тримає обидві історії — стару й нову — в одному календарі.