By Левчина Вероніка 
Звичний українцям сервісний бізнес із високою якістю та доступними цінами доживає останні дні. Порожні зали, слабкий попит і демографічні втрати змінюють модель послуг, до якої звикли мільйони людей.
Порівняння з Європою і порожні зали
Коли біженці тільки почали виїжджати до Варшави, Праги, Лодзя, Гамбурга, Відня та Афін, вони писали про українських майстринь манікюру і перукарів. Порівнювали зручність банків в Україні і Франції, де картку чекають кілька тижнів, а мобільного банкінгу майже немає. Глузували з німецьких паперових конвертів. Дратувалися, що замовлені в інтернеті товари їдуть тиждень, а не наступного дня після оплати.
Згадували ресторани, де можна було смачно наїстися на 20 євро, а не платити 50 євро за сосиски з Lidl у закладі в Нюрнбергу. Цього бізнесу вже немає. Він доживає останні дні, місяці, можливо рік.
В затишному італійському ресторані з вишуканим інтер’єром і чеком 10 євро зал годину залишався порожнім. Інтер’єр підібраний зі смаком: кольори, матеріали і форми зібрані точно, без показної розкоші. Схожа картина була в «Мама Мія» на Гавела біля Сільвер Центру, дилера Volkswagen і нового будинку. Місяць тому так само порожньо було в «Сушія» в ТЦ «Ейпріл Сіті».
Людей немає ніде. Удари прилітають «Новій пошті» і «Розетці». Навіть якщо заклади відновляться зараз, після кількох атак повного рівня вже може не бути.
Далі лишаються прості моделі, які дають прибуток. Гроші на ефектні рішення закінчуються. Частина людей радіє, що «багатих розкуркулили». Вони не враховують: після цього звичайні споживачі вже не отримають дешеві й швидкі послуги. За наслідки криз завжди платить кінцевий клієнт.
Внаслідок війни країна втратить за найбільш оптимістичними оцінками не менше 5 млн людей, а скоріше 7–10 млн. По всьому харчовому ланцюжку піде скорочення. Ресторани продадуть менше обідів, куплять менше м’яса, хліба і сиру. Виробник зменшить випуск, пекарня спече менше, імпортер завезе менше. Менші обсяги піднімають собівартість. Вища ціна зменшує потік гостей. Коло замикається.
Так само в інших галузях. Довоєнної собівартості на великих обсягах більше не буде. Виїхали переважно платоспроможні люди. Переважно матері з дітьми.
Варто встигнути помітити останні риси того сервісу, до якого звикли: доставку за пів години, таксі через місто за 300 гривень, обіди за 10 євро, заміну гуми за 15 гривень, виклик майстра за 10 гривень. Далі цього вже не буде.