By Левчина Вероніка 
Михайло Діанов — тернополянин із болгарським корінням, який із музиканта і шукача себе перетворився на старшого сержанта 36-ї окремої бригади морської піхоти. Його поранення рука з металевим фіксатором і спокійна посмішка на фото з «Азовсталі» в травні 2022-го облетіли світ і стали одним із найсильніших образів українського опору.
Після чотирьох місяців російського полону, важких операцій і довгого відновлення він не став жити минулим. Зараз, у 2026 році, Михайло будує дім біля тернопільського озера, відкриває майстерню з металообробки, одружився вдруге й допомагає ветеранам адаптуватися до мирного життя. Його шлях — це історія про те, як людина зберігає внутрішню силу, коли навколо все руйнується.
Ця розповідь охоплює не лише бойові епізоди, а й те, як формувалася його стійкість, які рішення він приймав після полону і чому його приклад важливий і для тих, хто тільки дізнається про Маріуполь, і для тих, хто вже пройшов через війну.
Музичні корені та пошук себе в Тернополі
Михайло Олександрович Діанов народився 1 травня 1980 року в Тернополі. Батько закінчив місцевий фінансово-економічний інститут, а в родині відчувався болгарський слід. Хлопець закінчив музичну школу № 1 імені Василя Барвінського по класу фортепіано, потім професійно-технічне училище № 11. Разом із друзями створив гурт «Особистий підпис» і мріяв стати бас-гітаристом.
До 2015 року життя складалося з різних спроб: робота адміністратором на Буковелі, у Чорнобилі, торгівля в рідному місті. Він шукав себе, міняв заняття, писав музику. Війна 2014-го змінила все. Спочатку медики не відпускали через стан здоров’я, але Михайло довів, що готовий. У січні 2015-го підписав контракт із 79-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.
Рік служби в десанті, потім перехід до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Позивний «Мішаня» прижився швидко. Він став старшим сержантом, механіком БМП, гранатометником. За його власними підрахунками, з 2015-го по травень 2022-го безпосередньо на лінії зіткнення він провів близько п’яти років. Контракти продовжував один за одним, бо фронт став частиною життя.
Від добровольця до морського піхотинця: роки на лінії фронту
Морська піхота вимагала іншої витримки. Ротації під Маріуполем, степові позиції, постійна напруга. Михайло ніколи не вважав себе героєм. У розмовах після полону він підкреслював: «Ми не любимо, коли нас називають героями. Герої лежать у землі». Проте саме така стриманість і зробила його історію особливою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, 36-та бригада опинилася в епіцентрі оборони Маріуполя. У березні 2022-го Михайло отримав поранення — кульові в ноги і важке пошкодження правої руки. Кістку розтрощило, поставили апарат зовнішньої фіксації. Незважаючи на це, він повертався на позиції. Фіксатор гнувся, різьба зривалася, рани гноїлися, але боєць продовжував тримати оборону.
Саме з цим фіксатором на руці він воював на «Азовсталі» — місці, яке назавжди увійшло в історію війни.
«Сталевий погляд»: як одне фото стало символом опору
У травні 2022 року боєць «Азову» Дмитро Козацький (позивний Орест) зробив світлину, яка розлетілася світом за лічені години. На ній — виснажений Михайло Діанов із чорною бородою, у брудному одязі, з посмішкою і знаком «V» перемоги. Рука в апараті, очі спокійні. Фото назвали «сталевий погляд».
Це був не постановочний кадр. Люди побачили в ньому незламність, яка не потребує гучних слів. Поки завод «Азовсталь» перетворювався на фортецю під безперервними бомбардуваннями, захисники трималися. Михайло воював із розтрощеною рукою, відбивав атаки, підтримував побратимів. Коли прийшов наказ про вихід, він виконав його — і потрапив у полон.
Фото стало не просто символом. Воно змусило тисячі людей по всьому світу шукати інформацію про захисників Маріуполя, збирати кошти, вимагати обміну. Для багатьох саме образ Михайла став обличчям тієї оборони.
Чотири місяці пекла: полон, катування і звільнення
Після виходу з «Азовсталі» Михайло опинився в Оленівці. Умови, які він описував пізніше, нагадували концтабір: голод, побиття, електрошок, голки під нігті. Апарат зовнішньої фіксації знімали плоскогубцями без знеболення. «Ти ж морпіх, терпи», — чули бійці. Рука гнила, кістка не зросталася, бракувало близько чотирьох сантиметрів.
За чотири місяці він схуд на 40 кілограмів. Думав про їжу постійно — навіть про еклер. У найважчі моменти слухав у голові Бетховена. «Заплющував очі й слухав музику», — згадував пізніше. 21 вересня 2022 року його звільнили в рамках великого обміну (215 українських військових). Він повернувся вкрай виснаженим, але живим.
Після повернення українці зібрали понад 23 мільйони гривень на його лікування. Михайло частину коштів передав на потреби 36-ї бригади — на РЕБи, Starlink і протезування побратимів. Сам він поїхав на операцію в США, де лікарі відновлювали кістку і функції руки.
Повернення до життя: лікування, волонтерство і відмова від інвалідності
Відновлення тривало довго. Михайло відмовився оформлювати інвалідність. «Я не відчуваю себе людиною з інвалідністю. Травма — це не хвороба», — казав він. Руку розробляв самостійно, без фізіотерапевтів, повільно і без болю. Гра на гітарі стала частиною реабілітації.
Він передав 400 тисяч гривень на евакуацію дітей-сиріт у межах проєкту «Дитинство без війни». Став амбасадором ініціатив на підтримку захисників. При цьому принципово уникав гучних ветеранських організацій і політики. «Я і політика несумісні», — підкреслював.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли після важкого поранення людина відмовлялася від статусу інваліда саме тому, що хотіла зберегти внутрішнє відчуття сили. Михайло обрав той самий шлях. Він не хотів, щоб травма визначала його подальшу ідентичність.
Нове кохання і дім біля озера: особисте відродження
Після полону Михайло довго казав, що більше не одружуватиметься. Усе змінилося восени 2024-го. У відділенні обленерго, куди він прийшов оформлювати документи на підключення світла до нової ділянки, він познайомився з Мирославою. Вона працює там, має сина Богдана від першого шлюбу. Різниця у віці — лише десять днів.
«Ми люди одного часу, з одного міста, розмовляємо однією мовою, любимо одну музику», — розповідав Михайло. У грудні 2024-го зробив пропозицію, 5 липня 2025-го одружилися. Від першого шлюбу з Ольгою (розлучилися 2011 року) у нього є донька Катерина.
Пара орендує квартиру, бо будинок ще будується. Михайло купив ділянку біля тернопільського озера на власні заощадження, які накопичив за роки служби. «Я в міста нічого не просив. На себе майже не витрачав», — пояснював. Лікування допомогло профінансувати Рінат Ахметов, а землю і будівництво — власні кошти. Будинок простий, без городу (який він не любить), але з обов’язковою вівчаркою у дворі. Поруч — майстерня з металообробки, про яку він мріяв ще до війни.
Станом на 2026 рік будівництво триває, а Михайло вже ловить рибу на Тернопільському ставу і показує улов. Життя повертається до простоти, яку він цінує найбільше.
Новий фронт: служба в поліції та допомога ветеранам
1 травня 2025 року, у день свого 45-річчя, Михайло Діанов став службовцем Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Посада цивільна. Він допомагає ветеранам, особливо колишнім військовополоненим, адаптуватися до роботи в системі МВС і до мирного життя.
«Злом перемогти зло неможливо. Добро має бути сильним фізично й морально. На війні я з 2015 року боровся зі злом. Тепер це мій новий фронт, бо злочинність — один із видів зла», — говорив він. Планував навіть вступити на юридичний факультет, щоб з часом мати можливість перейти на оперативну роботу.
Деякі джерела 2026 року згадують, що він зосередився на родині, майстерні та волонтерстві. У будь-якому разі його підхід залишається тим самим: не зациклюватися на минулому, розвиватися, допомагати тим, хто пройшов через подібне.
Міфи, які оточують історію Михайла Діанова
- Міф: він був бійцем «Азову». Насправді Михайло — морський піхотинець 36-ї бригади. На «Азовсталі» захисники різних підрозділів воювали разом, але плутанина з «азовцями» його дратувала.
- Міф: після полону він став публічною зіркою і заробляє на славі. Він уникає зайвої уваги, відмовлявся від «Холостяка», не любить конвеєрні дні народження і не будує кар’єру на своїй історії.
- Міф: роман з Олею Поляковою. Сам Михайло категорично спростовував ці чутки. У нього інше особисте життя.
- Міф: він оформив інвалідність і живе на пільги. Навпаки — принципово відмовився від такого статусу і продовжує розвивати руку самостійно.
Ці міфи виникають, бо суспільство часто спрощує складні долі. Реальний Михайло Діанов набагато стриманіший і практичніший, ніж образи, які створюють навколо нього.
FAQ: питання, які найчастіше шукають про Михайла Діанова
Де зараз Михайло Діанов?
У Тернополі. Будує дім і майстерню біля озера, займається риболовлею, допомагає ветеранам і веде відносно приватне життя.
Хто його дружина?
Мирослава. Вони одружилися в липні 2025 року. Вона працює в обленерго, має сина від попереднього шлюбу.
Яка в нього травма руки?
Розтрощена кістка, бракувало близько 4 см. Після операції в США функції частково відновлені, але важкі предмети тримати складно. Нерв пошкоджений.
Чи повернувся він на фронт?
Ні. Через стан руки і власне рішення. Він пишається службою, але вважає, що тепер його місце в тилу — допомагати іншим.
Скільки грошей зібрали на його лікування?
Понад 23 мільйони гривень. Частину він передав на потреби бригади та побратимів.
Чек-лист: як підтримати ветеранів, дивлячись на шлях Михайла Діанова
- Не нав’язуйте статус «героя». Багато хто, як і Михайло, відчуває дискомфорт від цього слова.
- Допомагайте практично: з роботою, адаптацією, а не лише грошима на лікування.
- Поважайте право на приватність. Не всі хочуть постійно говорити про полон і поранення.
- Підтримуйте ті ініціативи, які ветерани створюють самі (майстерні, малі бізнеси, волонтерство).
- Пам’ятайте про психологічну сторону. Музика, риболовля, проста робота руками часто допомагають більше, ніж гучні акції.
Михайло Діанов не будував собі постамент. Він просто жив так, як вважав правильним — воював, коли треба було воювати, відновлювався, коли треба було відновлюватися, і будує дім, коли настав час будувати. Його історія нагадує: незламність — це не гучний жест. Це щоденне рішення залишатися собою навіть тоді, коли все навколо намагається тебе зламати.