У холодних ангарах радянських аеродромів кінця 1940-х років інженери конструкторського бюро Мікояна і Гуревича вже малювали креслення наступних машин після легендарного МіГ-15. Повітря насичувалося запахом гасу й металу, а в креслярських залах лунали суперечки про стрілоподібність крила й потужність нових двигунів. Саме в цей період з’явилася порожня клітинка в нумерації – МіГ-16. Літака з таким позначенням серійно ніколи не будували, і ця відсутність досі викликає цікавість у всіх, хто цікавиться історією бойової авіації.
МіГ-16 став своєрідною «примарою» в лінійці винищувачів. Поки МіГ-15 громив у небі Кореї, а МіГ-17 уже готувався до серійного випуску, шістнадцятий номер так і залишився порожнім. Причини криються в системі позначень, технічних рішеннях і політичних пріоритетах того часу. Розберемося, як саме формувалася ця нумерація, які прототипи стояли найближче до заповітної цифри і чому саме МіГ-17 отримав право стати наступником.
Як формувалася нумерація винищувачів МіГ
Конструкторське бюро Мікояна і Гуревича з’явилося в 1939 році. Перші машини – МіГ-1 і МіГ-3 – отримали непарні номери, і ця традиція частково збереглася. Парні цифри частіше резервували для бомбардувальників або штурмовиків, хоча чіткого правила ніколи не існувало. Після війни, коли бюро перейшло на реактивну техніку, з’явилися МіГ-9, потім МіГ-15. Між ними не було МіГ-10, 11, 12, 13 чи 14 у серійному виробництві – лише експериментальні машини з внутрішніми індексами на кшталт І-300 чи І-310.
Коли інженери почали роботу над глибокою модернізацією МіГ-15, спочатку машину називали МіГ-15біс45. Зміни виявилися настільки суттєвими – нове крило зі збільшеною стрілоподібністю, подовжений фюзеляж, посилена конструкція – що бюро вирішило присвоїти їй окремий номер. Так з’явився МіГ-17. Шістнадцятий номер просто пропустили. Це не була помилка й не спроба заплутати супротивника. Просто черговий «чистий» номер уже був зайнятий іншою логікою розвитку.
У ті роки радянська авіаційна промисловість працювала в режимі постійної гонки. Корейська війна показала, що МіГ-15 чудовий на середніх висотах, але на трансзвукових швидкостях починає «плавати». Потрібен був літак, здатний впевнено працювати ближче до швидкості звуку. Саме цю задачу вирішував майбутній МіГ-17, а не гіпотетичний МіГ-16.
Прототип І-320 – найближчий родич «МіГ-16»
Якби хтось і міг претендувати на звання МіГ-16, то це був би І-320. Цей двомісний всепогодний перехоплювач розробляли з 1948 року за окремим завданням. Два двигуни Климова розташовувалися тандемно в фюзеляжі, крило мало стрілоподібність 35 градусів, як у МіГ-15, а екіпаж сидів пліч-о-пліч. Перший прототип R-1 піднявся в повітря 16 квітня 1949 року. Другий, R-2, отримав потужніші двигуни ВК-1 і додаткову гарматну зброю.
Характеристики виглядали солідно: максимальна швидкість близько 1090 км/год біля землі, стеля понад 15 тисяч метрів, дальність понад 1200 кілометрів. Але доля І-320 склалася інакше. Вимоги змінилися, і замість нього в серію пішов Як-25. Два побудовані екземпляри використовували як літаючі лабораторії для випробувань радіолокаторів. Саме цей літак іноді плутають із «МіГ-16» у західних джерелах під позначенням Type 18.
І-320 залишився в історії як яскравий приклад того, як швидко змінювалися пріоритети. Поки його випробовували, бюро вже повним ходом працювало над машиною, яка стане МіГ-17. Тандемні двигуни, складні повітрозабірники й двомісна кабіна виявилися надто важкими й дорогими для масового винищувача.
Від МіГ-15 до МіГ-17: шлях, який обійшов шістнадцятий номер
МіГ-15 з’явився в 1947 році й швидко став наймасовішим реактивним винищувачем у світі. Його стрілоподібне крило, скопійоване з німецьких досліджень, і двигун на базі британського «Ніне» дали радянським пілотам перевагу в Кореї. Але вже в 1949 році інженери зрозуміли: потрібно щось більше. Нове крило з кутом стрілоподібності 45 градусів біля кореня й 42 градуси на кінцях, подовжений фюзеляж, посилені гальма й можливість працювати ближче до звукового бар’єра – ось що лягло в основу майбутнього МіГ-17.
Перший прототип під індексом І-330 «СІ» піднявся в повітря 14 січня 1950 року. Випробування виявилися драматичними: через флаттер хвостове оперення зруйнувалося, пілот Іван Іващенко загинув. Після доопрацювань жорсткості крила й системи керування машина отримала зелене світло. 1 вересня 1951 року її офіційно прийняли на озброєння під позначенням МіГ-17. Серійне виробництво стартувало ще в серпні того ж року, але повноцінно в частини літак почав надходити лише з жовтня 1952-го.
МіГ-17 отримав двигун ВК-1, а пізніше – форсажний ВК-1Ф. Максимальна швидкість зросла до 1145 км/год, стеля – до 16 600 метрів. Озброєння залишалося класичним: дві 23-мм гармати й одна 37-мм. Саме ця машина воювала у В’єтнамі, на Близькому Сході, в Африці. Загалом випустили понад 10 600 екземплярів, включно з польськими Lim і китайськими J-5.
| Параметр | МіГ-15біс | І-320 (R-2) | МіГ-17Ф |
|---|---|---|---|
| Роки | 1949–1950-ті | 1949–1950 | 1952–1958 |
| Двигун | 1 × ВК-1 | 2 × ВК-1 | 1 × ВК-1Ф |
| Макс. швидкість | 1075 км/год | 1090 км/год | 1145 км/год |
| Стеля | 15 500 м | 15 500 м | 16 600 м |
| Екіпаж | 1 | 2 | 1 |
Дані зібрані на основі матеріалів з wikipedia.org та офіційних звітів конструкторського бюро.
Міфи, плутанина і згадки про МіГ-16
У популярній культурі й навіть у деяких офіційних документах час від часу спливає назва «МіГ-16». В українських джерелах 1970–80-х років на пам’ятниках іноді писали «МІГ-16», хоча насправді стояв МіГ-15 або МіГ-17. У кіносценаріях і художніх текстах автори теж інколи помилялися, плутаючи номери. Західні журналісти час від часу називали І-320 «МіГ-16», хоча офіційного такого позначення не існувало.
Особливо цікава плутанина виникає сьогодні, коли люди шукають «міг 16» і потрапляють на порівняння F-16 із МіГ-29. Алгоритми пошуку підхоплюють популярні запити про сучасні машини, і шістнадцятий номер раптом починає асоціюватися з американським «Файтинг Фалкон». Насправді між ними – майже тридцять років і ціла епоха розвитку авіації.
Деякі моделісти і фанати створюють «what-if» проекти, малюючи гіпотетичний МіГ-16 на базі МіГ-15 із новими двигунами чи ракетами. У комп’ютерних іграх іноді з’являються вигадані варіанти. Але в реальній історії місце між п’ятнадцятим і сімнадцятим номерами так і залишилося порожнім.
Цікаві факти
- Перший прототип майбутнього МіГ-17 втратив хвостове оперення в повітрі через флаттер. Після цієї трагедії інженери додали жорсткості конструкції й змінили систему керування елеронами.
- МіГ-17 став останнім масовим радянським винищувачем, який міг вести бій на дозвукових швидкостях із такою ж маневреністю, як поршневі машини Другої світової.
- Китайська копія МіГ-17 під назвою J-5 літала довше за оригінал – окремі екземпляри ще в 2000-х роках стояли на озброєнні.
- У В’єтнамі пілоти на МіГ-17 збивали американські F-4 Phantom, використовуючи класичну тактику засад і коротких черг із гармат.
- І-320 мав бічне розташування крісел – рідкість для радянських винищувачів того часу. Це дозволяло обом членам екіпажу краще бачити показники приладів.
Технічні уроки, які дав «відсутній» МіГ-16
Пропуск номера 16 показав важливу річ: радянська система позначень була гнучкою. Якщо зміни в конструкції були радикальними, бюро не боялося стрибати через цифри. МіГ-19 уже став першим серійним надзвуковим винищувачем Європи, МіГ-21 – легким і масовим «гарячим» перехоплювачем. Кожен наступний номер несе в собі логіку попередніх рішень.
Сьогодні, коли ми дивимося на сучасні МіГ-29 і МіГ-35, варто згадати ту епоху. Тоді інженери працювали без комп’ютерного моделювання, покладаючись на продувки в аеродинамічних трубах і інтуїцію. Кожен новий літак був результатом сотень годин випробувань і ризику. Відсутність МіГ-16 – не прогалина, а свідчення того, як швидко змінювалися вимоги до бойової машини.
У музеях світу можна побачити і МіГ-15, і МіГ-17, і навіть рідкісні екземпляри І-320 у вигляді моделей. Але справжнього МіГ-16 ви не знайдете. Він залишився в кресленнях, які так і не пішли в серію, і в розмовах ентузіастів, які досі сперечаються, чи варто було давати цей номер якійсь із проміжних машин.
Історія МіГів – це історія постійного руху вперед. Порожня клітинка з цифрою 16 лише підкреслює, наскільки стрімко розвивалася авіація в ті роки. Кожен новий літак забирав у попереднього найкраще й додавав те, чого бракувало. І саме тому шістнадцятий номер так і залишився вільним – місце вже зайняла машина, яка стала легендою під наступним номером.
