У рамках медійного марафону, що відбувся 13 березня у Дніпрі, учасники та учасниці дискусійної панелі обговорювали питання рівного доступу жінок та чоловіків до політики. Зокрема, розмірковували над тим, чи можливо в Україні використовувати досвід країн, що досягли успіхів у цій сфері.
Три політичні моделі
Проблема рівноправної участі жінок на всіх рівнях влади залишається невирішеною в Україні. У зв’язку з цим радниця голови Дніпропетровської ОДА Ірина Грицай згадує три політико-управлінські моделі, які наразі існують у світі:
- Перша модель має економічну основу. Жінки виступають як пасивні одержувачки благ, а їхня материнська роль визнається як найбільше досягнення. Така модель є економічно безпечною, адже не зачіпає стратегічних потреб жінок, а отже, дозволяє економити ресурси. Характерна для соціалістичних та тоталітарних країн;
- Друга модель характерна для країн Північної Європи. У її основі лежить ідея гендерної справедливості — залучення жінок на всіх етапах розвитку, і для цього присутні усі механізми;
- Третя модель дістала назву гендерної інтеграції (Gender mainstreaming). Вона передбачає, що гендерна рівність спеціально вводиться в усі процеси та на всіх стадіях особами, включеними в політичну діяльність. Це передбачає також гендерну компетентність цих осіб.
Читайте також: «Прекрасна стать»: як українські медіа розповідають про жінок?
«Для України наразі характерна третя модель, проте я впевнена, що ми можемо наблизитися до більш якісної та справедливої — моделі, що характерна для країн Північної Європи. Для проведення цих реформ необхідне оновлення кадрів у парламенті, збільшення представництва проєвропейських сил та рухів. Наразі ми не використовуємо усі потужності людського потенціалу, тому наша політика часто буває однобокою та сексистською, що впливає на міжнародний імідж нашої держави», — зазначає Ірина Грицай.
Менше грошей – більше жінок
Ще одна проблема — гендерна асиметрія. Вона проявляється у формі відсторонення жінок від влади, управління, повноцінної участі в політиці. Невирішеним питанням залишається недотримання виборчих квот для жінок в органах влади. Тут Ірина Грицай виділяє декілька важливих моментів, про які часто забуває суспільство та які можуть стати поштовхом для змін:
- жінки складають більшість населення Україні;
- жінки складають більшість електорату;
- жінки більш активні у суспільному житті.
Утім, жінки традиційно становлять більшість на місцевому рівні. Голова Покровської ОТГ Дніпропетровської області Світлана Спажева наводить статистичні дані: «Якщо проаналізувати вибори 2015 року, то в нашій області чоловіки становлять 82,5% обраних до обласної ради, а до районної ради Покровського району 73,5 %. У той же час в Покровській об’єднаній територіальній громаді майже паритетне представництво — жінки складають 42%».
Отже, там, де більше фінансових можливостей, більше ресурсів, обіймати посаду будуть чоловіки, а там, де менше коштів та складніші умови, керуватимуть жінки.
На жаль, основними бар’єрами для жінок у політиці досі залишаються гендерні стереотипи, що панують у суспільстві. Звичайно, певні зрушення вже почалися. Варто згадати нещодавно прийнятий закон про запобігання та протидію домашньому насильству, затверджену експертизу нормативно-правових актів щодо гендерного балансу чи навіть нові підручники для середньої школи, які враховуватимуть фемінітиви. Але до гендерної рівності в усіх сферах життя в Україні ще далеко.
Юлія Трофімова
