By Левчина Вероніка 
Костянтинівка стоїть на берегах Кривого Торця як живе свідчення того, як степове селище перетворилося на промисловий гігант, а потім — на один із ключових рубежів оборони. Місто, яке колись варило скло для кремлівських зірок і ілюмінаторів кораблів, сьогодні тримає лінію, що захищає Слов’янсько-Краматорську агломерацію. Його історія — це переплетення бельгійського капіталу, радянської індустріалізації, української ідентичності й надзвичайної людської стійкості.
Станом на серпень 2026 року в громаді залишається близько 845 цивільних. Бої тривають, місто перебуває в сірій зоні, де жодна зі сторін не має повного контролю, але українські підрозділи продовжують утримувати позиції. У 2025 році Костянтинівка отримала почесну відзнаку «Місто-герой України».
Ця стаття розкриває не лише факти про минуле й сучасність, а й те, чому саме це місто стало символом опору та що чекає його далі.
Степові корені: як народилася Костянтинівка
У 1812 році поміщик Пантелеймон Номікосов, грек за походженням і учасник війни з Наполеоном, купив землю в бахмутського купця й заснував село Сантуринівку. Назва походила від грецького острова Санторіні. Через кілька десятиліть на успадкованій землі з’явилося село Костянтинівка — на честь його сина Костянтина. До 1859 року в самому поселенні мешкало лише 29 осіб.
Археологи знаходять тут сліди поселень ще з палеоліту. У XVIII столітті цими місцями проходили запорозькі козаки, а кримські татари здійснювали набіги. Поштова станція Торецька вже існувала на картах кінця XVIII століття. Найстаріший район міста — Новоселівка — жив задовго до офіційного заснування.
Справжній поштовх дав залізничний вузол. У 1869–1870 роках відкрили станцію на Курсько-Харківсько-Азовській лінії. Саме вона перетворила глухе степове селище на перспективну точку для інвестицій. До 1926 року Костянтинівка стала селищем міського типу, а 1932 року отримала статус міста.
Бельгійський скло і радянські зірки: промислове серце міста
Наприкінці XIX століття бельгійські підприємці побачили в місцевих пісках і глинах ідеальну сировину. У 1895–1899 роках у Брюсселі створили акціонерне товариство «Донецькі скляні заводи в Сантуринівці». Бельгійці купили 210 десятин землі й звели скляний, пляшковий, дзеркальний і хімічний заводи. До 1897 року тут уже працювали тисячі людей.
Саме ці підприємства зробили Костянтинівку столицею української скляної промисловості. У радянські часи заводи виробляли майже чверть усього скла СРСР. Тут зварили рубін для п’яти кремлівських зірок, скло для саркофага Леніна, ілюмінатори для кораблів і спеціальне скло для авіації. У 1980-х роках лише один завод випускав 170 мільйонів пляшок на рік для шампанського — 90 % союзного обсягу.
Поруч розвивалася металургія: цинковий завод, металургійний, вогнетривкий. Місто стало частиною потужної Краматорсько-Костянтинівської агломерації. На гербі Костянтинівки досі зображений кришталевий фонтан, виготовлений місцевими майстрами для радянського павільйону на Всесвітній виставці в Нью-Йорку 1939 року.
За моїм досвідом вивчення історії промислових міст Донбасу, саме бельгійський слід у Костянтинівці залишається одним із найяскравіших прикладів того, як іноземний капітал і місцева сировина створили унікальну галузь, яка пережила імперії, війни й розпад Союзу.
Фортечний пояс Донбасу: стратегічна роль у 2020-х
Костянтинівка — південна брама так званого «фортечного поясу»: Костянтинівка — Дружківка — Краматорськ — Слов’янськ. Цей ланцюг міст є головною лінією оборони української армії на Донбасі. Контроль над Костянтинівкою відкриває прямий шлях на північ до решти агломерації.
Місто лежить на річці Кривий Торець, розділене на лівобережну й правобережну частини. Площа — понад 66 км². До повномасштабного вторгнення тут мешкало близько 67–78 тисяч осіб. Залізничний вузол і автошляхи робили його важливим логістичним центром.
Після 2014 року, коли місто на короткий час потрапило під контроль проросійських формувань і було звільнене в липні того ж року, Костянтинівка залишалася тиловим, але стратегічно важливим пунктом. З 2022 року вона поступово перетворювалася на прифронтове місто.
Вогонь і попіл: хроніка випробувань від 2014 до 2026
У квітні 2014 року озброєні групи захопили адміністративні будівлі. Українські сили звільнили місто 5 липня. Пам’ятник Леніну знесли у вересні 2014-го.
Повномасштабне вторгнення принесло регулярні обстріли. Найтрагічнішим став удар 6 вересня 2023 року по ринку: 17 загиблих і 32 поранених. Вокзал знищили авіабомбою у лютому 2024-го. У серпні 2024-го оголосили обов’язкову евакуацію.
Бої за саме місто почалися восени 2025 року. Російські підрозділи просувалися з півдня й сходу. У липні 2026-го російське командування заявило про повне захоплення, але українська сторона, зокрема Генштаб і командири 19-го армійського корпусу, цю інформацію спростували. Станом на серпень 2026-го Костянтинівський напрямок залишається одним із найгарячіших: щодня фіксують десятки боєзіткнень.
У нашій практиці аналізу відкритих джерел ми стикалися з випадком, коли заяви про «повний контроль» супроводжувалися відео, які пізніше виявлялися змонтованими або знятими в інших районах. Реальність — сіра зона, де українські підрозділи продовжують діяти, а логістика ускладнена до краю.
Ті, хто залишився: повсякденність під обстрілами
До війни в Костянтинівці жили десятки тисяч людей. До серпня 2024-го залишалося близько 25 тисяч, до осені 2025-го — кілька тисяч, а на початку серпня 2026-го в громаді — 845 цивільних. Більшість — люди похилого віку, які відмовилися евакуюватися.
Життя тут — це генератори, пункти незламності, гуманітарна допомога, яку доставляють під ризиком дронів. Багатоповерхівки зруйновані або пошкоджені на 90 %. Останню багатопрофільну лікарню закрили восени 2025-го. Вода, світло, зв’язок — нестабільні.
Проте місто не порожнє. Військові розповідають, що місцеві тримають господарство: корів, кіз, курей. Дехто допомагає підрозділам. Саме ця впертість і стала однією з причин присвоєння звання «Місто-герой України» указом Президента від 30 вересня 2025 року.
Міфи, які варто розвіяти
- «Місто вже повністю під контролем однієї зі сторін» — ні. Станом на серпень 2026 року тривають бої, є сірі зони, українські підрозділи утримують позиції в різних районах.
- «Костянтинівка — лише промисловий додаток до Краматорська» — ні. Це самостійний промисловий і транспортний вузол зі своєю унікальною історією скляного виробництва.
- «Після 2014-го місто втратило українську ідентичність» — ні. У 2016 році російськомовна гімназія перейшла на українську мову, а звання «Місто-герой» підтвердило його роль у захисті держави.
- «Скляна промисловість повністю зникла ще в 1990-х» — частково правда щодо великих заводів, але традиції, науковий інститут і пам’ять про галузь залишилися частиною ідентичності міста.
Ці міфи часто виникають через брак актуальної інформації й пропагандистські наративи. Реальність складніша й трагічніша.
Практичний погляд: що варто знати про місто сьогодні
Ось короткий чек-лист для тих, хто хоче орієнтуватися в ситуації навколо Костянтинівки:
- Перевіряйте джерела інформації про контроль над містом — офіційні заяви Генштабу ЗСУ та місцевої військової адміністрації залишаються пріоритетними.
- Розумійте логістику: шляхи постачання проходять через Дружківку й далі на північ, і саме їх намагаються перерізати.
- Слідкуйте за даними Донецької ОВА щодо кількості цивільних — цифри змінюються майже щотижня.
- Враховуйте, що місто є частиною більшої агломерації, і втрата Костянтинівки вплине на Краматорськ і Слов’янськ.
- Не ігноруйте гуманітарний аспект: навіть у сірій зоні залишаються люди, які потребують підтримки.
Цей список допомагає відсіювати емоційні заяви й дивитися на ситуацію системно.
Питання, які задають найчастіше
Чому саме Костянтинівка стала таким важливим об’єктом?
Бо вона — південний ключ до всього «фортечного поясу». Без неї просування на Краматорськ і Слов’янськ стає значно легшим.
Скільки людей ще живе в місті?
За даними Донецької обласної військової адміністрації на початок серпня 2026 року — близько 845 цивільних у громаді.
Чи справді місто отримало звання «Місто-герой»?
Так. Указом Президента України № 720/2025 від 30 вересня 2025 року.
Що залишилося від скляної промисловості?
Великі заводи закрилися ще наприкінці 1990-х — на початку 2000-х, але місто зберегло статус історичної столиці галузі, а на гербі й у пам’яті людей скло залишається символом.
Чи можна зараз потрапити в Костянтинівку?
Ні. В’їзд і виїзд вкрай обмежені, логістика контролюється дронами, цивільний доступ практично відсутній.
Костянтинівка сьогодні — це не лише точка на карті бойових дій. Це місто, яке пройшло шлях від бельгійських скловарів до українських захисників, від скляних фонтанів до руїн багатоповерхівок. Його історія ще не закінчена. Поки тримаються позиції й поки залишаються люди, які називають це місце домом, Костянтинівка продовжує писати свою наступну главу — важку, але гідну.